Храм святого Архистратига Михаїла УГКЦ – один із найяскравіших архітектурних маркерів львівського середмістя. Дві його вежі та високі сходи, що ведуть на Святомихайлівську гору, відразу привертають увагу. У житті Львова протягом майже чотирьох століть свого існування це місце відігравало особливу роль. Нині давній монастир кармелітів об’єднав у собі обитель монахів-студитів і низку цікавих закладів та став улюбленим місцем молитви і духовного відпочинку для багатьох львів’ян.
Сторінки історії
Бароковий монастирський комплекс на нинішній вулиці Винниченка, 22, початково був зведений як обитель ченців Ордену кармелітів босих.
«Згідно історичних джерел, кармеліти босі, які на початку XVII століття приїхали до Львова, мали свій дерев’яний монастир десь у Краківському передмісті», – розповів «Духовній величі Львова» єрм. Аліпій (Федун), настоятель монастиря Студійського Уставу і храму святого Архистратига Михаїла. «Однак та місцевість була болотиста і не дуже їм підходила – Полтва розливалася, тому вони хотіли ось це місце на горі. Воно було незабудоване і розміщувалося за міськими мурами. Міська влада не відразу пішла їм назустріч, але все ж таки монахам вдалося його одержати».
Будівництво монастиря та костелу розпочалося в 1634 році. Спершу звели монастир, в якому вже в 1642 році оселилися ченці, а спорудження храму тривало. Автором проєкту комплексу вважають львівського архітектора Яна Покоровича, деякі дослідники також схиляються до думки, що ймовірним будівничим був його батько, львівський зодчий італійського походження Адам де Лярто, відомий під іменем Адама Покори. Так чи інакше, будівництво продовжувалося і після смерті обох майстрів. Правдоподібно, що монастирський комплекс планували ввести у нову лінію міських фортифікацій – такі плани входили в низку проєктів, які, однак, не були реалізовані. Кармеліти добилися дозволу влади Львова пробити у міських мурах додатковий прохід, щоб скоротити шлях до монастиря. Хвіртку у зовнішній лінії стін почали називати «Босацькою», бо вона вела до обителі кармелітів босих.
У 1648 році під час Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького монастир здобуло козацьке військо. Будівля зазнала пошкоджень; певний час храм, що тоді, ймовірно, був ще не завершений, простояв без склепінь. Та пізніше монастир відновили. «Є дата – 1660 рік, коли було отримано дозвіл на будівництво вівтаря в каплиці. Це вівтар з чорного мармуру в формі темп’єтто з чотирма коринфськими колонами. Його автором був львівський скульптор Олександр Прохенкович», – розповів єрм. Аліпій.
4 вересня 1704 року Львів обложили шведські війська: загін під особистим командуванням короля Карла XII захопив монастир, що розташовувався на зручній висоті для ведення вогню по місту й фортифікаціях. Того ж дня через Босацьку хвіртку шведи взяли Львів штурмом. Місто пограбували і наклали на нього контрибуцію, що спричинило затяжну кризу. Проте монастир знову відновили, а храм добудували. У 1717 році було завершено склепіння, згодом – установлено 12 бічних вівтарів, а в у 1730–1732 роках костел розписали.
«Болонський маляр Джузеппе Педретті разом зі своїм учнем – львівським монахом Бенедиктом Мазуркевичем – розробив і виконав першу складну програму розписів храму. Звичайно, вони протягом століть теж були перемальовані. Стінопис було реставровано і частково перемальовано тричі – 1870, 1906, 1918 роки. Тобто те, що ми бачимо – не факт, що оригінал. Хоча є й оригінальні фрески і склепіння, зокрема над вівтарем і головною навою. Під час реставрації зображення поправляли, а дещо просто малювали наново. Тому зараз можемо бачити, що в деяких місцях є щось зовсім інше, а подекуди зображення те саме, але перемальоване заново», – зазначив настоятель храму.
Під час йосифінської реформи в 1780-х роках австрійська влада усунула Орден кармелітів босих зі Львова. Монастир у 1784 році передали реформатам, а згодом – кармелітам взутим (черевичковим).
Сучасний храм Архистратига Михаїла відомий зокрема своїми вежами, що виділяються в панорамі середмістя. Проте зведені вони були не одразу. Первісно храм виглядав інакше, а вежі щойно в 1830-х спроєктував архітектор Алоїз Вондрашка. Північну вежу звели в 1839 році, а південну – у 1906.
1871 року костел став називатися храмом Відвідин Найсвятішої Діви Марії. Кармеліти черевичкові розмістили у вівтарі Чудотворну ікону Пресвятої Богородиці кінця XVI століття – копію ікони Матері Божої Ченстоховської, що перебувала тут до 1940-х років.
У 1945 році радянська влада закрила монастир. Монахи виїхали до Кракова, забравши зі собою ікони Богородиці, св. апостола Юди Тадея та Спасителя під хрестом. Служби в костелі ще тривали протягом року, та згодом припинилися.
«Коли монастир закривають, починається руйнація всередині. З церкви в радянський час роблять склад, з монастиря – гуртожиток. Протягом радянського періоду в 1979 році храмову споруду і частину келій було передано Львівському історико-архітектурному заповіднику. Була спроба у церкві зробити музей архітектури. Однак церква була закрита аж до 1991 року», – розповів єрм. Аліпій.
Відродження святині
Храм на Святомихайлівській горі відіграв свою роль у відродженні Української греко-католицької церкви. Вже на зламі 1989-1990 років священники з підпілля почали служити тут богослужіння. Відбувалися вони напівлегально: храм був зачинений, тож вірні збиралися на Літургію просто на сходах перед ним. І хоч дозволу на це міська влада не надавала, проте не чинила й особливих перешкод. А з легалізацією катакомбної Церкви святиня одержує нове життя.
«Навесні 1991 року міська влада віддає монастир нашій спільноті – монахам Студійського Уставу. Відтоді починаються регулярні богослуження в храмі, поступово заселяється монастир, відселяється гуртожиток. Тут були навіть якісь структури КГБ, які також звільнили ці приміщення», – зазначив єрм. Аліпій.
Нині на вулиці Винниченка функціонує храм святого Архистратига Михаїла та однойменний Святомихайлівський монастир Студійського Уставу. Зараз у монастирі проживає 14 монахів – 8 священників, диякон і 5 братів. Єромонах Аліпій (Федун) є настоятелем храму і монастиря з липня 2020 року.
«Наш храм – монастирський. Офіційно в нас немає створеної парафії, але є дозвіл на парафіяльне служіння. Бо тут вже здавна люди приходять – і навіть сім’ями; ми уділяємо хрещення, шлюби – тобто є певна група, спільнота прихожан при нашому монастирі. Слава Богу, вона розвивається. Звичайно, зараз вже нема такого потоку людей, як був у дев’яностих роках – тоді храмів було обмаль і сюди приходило дуже багато людей. Але все ж таки, як показує статистика, ми маємо за минулий рік і шлюби, і хрещення; через війну частина людей виїхала, але прийшов і хтось новий», – поділився священник. «Я помічаю, що люди люблять приходити на богослуження, люблять слухати проповіді; стараємося завжди належно помолитися церковне правило, як це має бути в східному обряді – це така наша харизма як монахів-студитів».
В храмі Архистратига Михаїла щодня служать богослужіння денного кола: Утреню, Часи, Літургію, щовечора – Вечірню та Повечір’я. У неділю – три Божественні Літургії – о 7:00, 9:00 та 11:00. При храмі діє три співочі колективи: чоловічий хор «Благовіст», який був створений у 1991 році, молодіжний мішаний хор «Аксіос» та жіночий хор Мироносиць. «Благовіст» супроводжує співом недільну Літургію об 11:00, «Аксіос» – о 9:00, а хор Мироносиць можна почути під час Літургії в суботу о 8:00.
При храмі також діє катехитична школа святих Кирила і Методія. Навчається тут близько 50 дітей. Минулого року школа готувала 23 учнів до першої Сповіді та урочистого Причастя; окрім того, тут є групи дошкільнят і старших дітей.
Деталі сучасного інтер’єру
Така насичена діяльність, на перший погляд, суперечить духові монастиря, зокрема студійського, що відомий схильністю до віддалення від світу. А міський ритм, як відомо, не завжди сприяє зосередженню на духовному аспекті. Проте настоятель монастиря зауважив, що умови міста є не перешкодою, а швидше можливістю для молитовного і душпастирського служіння монахів.
«Це справді своєрідний виклик, тому що монастирське життя налаштоване на молитовну практику та усамітнення», – зазначив єрм. Аліпій. «Але в монахів також присутній вимір євангельського, душпастирського служіння. Тим, що чернець отримує через спілкування з Богом, він ділиться з іншими людьми. І, до речі, монастир святого Івана Хрестителя, звідки походить Студійський Устав, був розташований у Константинополі – столиці візантійської імперії».
Також читайте: Ігумен Йона: «Одним зі завдань студитів у свій час є піти на Схід»
Святомихайлівські скарби – для душі і тіла
Піднімаючись на Святомихайлівську гору, можна побачити вказівники різних закладів та установ. І справді, зараз приміщення колишнього монастиря кармелітів стали не тільки оселею монахів-студитів.
При монастирі функціонує духовно-культурний центр «Архистратиг» – тут є гостинний дім, де можна зупинитися, та приміщення, в яких регулярно відбуваються різноманітні заходи, зустрічі й презентації.
На Святомихайлівській горі є паломницький центр «Рафаїл», мультимедійний хаб «Твоє місто» та церковна майстерня «Розвій». Тут діє також магазин церковної атрибутики «Nikolaos».
Ще одне особливе місце, яке можна відвідати в комплексі давнього монастиря – кафе «Республіка Саду». Це заклад, відкритий у пам’ять про пластуна-військовослужбовця Дмитра Пащука, загиблого під час російсько-української війни. Назва кафе пов’язана із «Республікою Святого Саду» – молодіжним неформальним об’єднанням, що існувало у Львові в 1968–1982 роках і локалізувалося якраз у закинутому монастирському саду (це територія, нині обмежена вулицями Лисенка, Винниченка, Просвіти та Бобанича). Спільноту складали львівські хіпі на чолі з музикантом, публіцистом та істориком Ільком Лемком і музикантом Сергієм Мардаковим, відомим під псевдонімом «Святий»; молодь приходила «до Святого в Сад», тому згодом за об’єднанням закріпилася така назва. Воно характеризувалося патріотичним духом та внутрішнім антирадянським спротивом. «Це був своєрідний вияв свободи у тоталітарному суспільстві», – зауважив єрм. Аліпій. Учасники «Республіки Святого Саду» слухали західну рок-музику, а пізніше писали власну, залишивши свій слід в українській культурі. А гербом Республіки був стилізований тризуб у вигляді видовженого аттика і двох веж костелу кармелітів босих.
Також у приміщеннях монастиря працює греко-католицьке видавництво «Свічадо». Монахи-студити є його співзасновниками разом із групою видавців-мирян, які в дев’яностих роках ХХ століття привезли з Польщі ідею церковного видавництва. Втілити цю ідею допоміг саме монастир Студійського Уставу, з яким відтоді триває активна видавнича співпраця. «Ми не є директорами, не коригуємо їхню діяльність, вони є цілком незалежними церковними людьми, які видають церковну літературу і деколи радяться з нами», – зазначив єрм. Аліпій.
Ще одна цікава установа на Святомихайлівській горі – майстерня з реставрації ікон. У ній працює монах-студит Боніфатій, що сам є іконописцем та професійним реставратором. Також монастир підписав договір співпраці з Львівською академією мистецтв – її студенти долучаються до праці у цій майстерні. «Це теж пов’язано з нашою історією, бо монахи-студити завжди займалися збіркою ікон. До нашої майстерні приносять ікони з інших церков на реставрацію – тобто фахово тим займаємось», – розповів священник.
Монастирська каплиця святого Іллі
Студенти Академії долучаються не лише до роботи в майстерні: вони реалізували цікавий проєкт розпису внутрішньої монастирської каплиці святого Іллі. Ця каплиця збереглася ще з часів кармелітського монастиря і виконує свою функцію дотепер. Проте з давніх розписів тут нічого не залишилося, тож у 2000-х роках монах-студит Йов, що навчався у Львівській академії мистецтв, разом з одногрупниками виконали розпис каплиці як свою дипломну роботу. Брат Йов, що зараз є іконописцем в Унівському монастирі, написав іконостас, а інші студенти здійснили розпис стін, зобразивши епізоди з життя святого пророка Іллі.
Місія: врятувати святиню
Любов і пошана до збереження та створення ікон в Студійському Уставі проявилася і в сучасному устрої храму Архистратига Михаїла. Тут немає реліквій чи мощей – як зазначив настоятель, храм знаний радше своєю архітектурою, давніми фресками, вівтарем із мармуру, самою атмосферою молитви. Та ікони, які можна побачити в цій церкві – справжній зразок давнього і сучасного українського мистецтва. Після радянської влади храм був спустошений. Майже нічого з його оригінальної оздоби не залишилося, за винятком деяких дерев’яних конструкцій, лав та дивом уцілілого вівтаря. Тож у наші дні стіни храму прикрашає збірка давніх ікон, які монахи-студити віднайшли та привезли сюди з різних храмів. А в Святилищі та вівтарі можна побачити вже сучасні ікони студита о. Ореста (Козака). Ще одне особливе надбання – іконостас, пензля о. Ювеналія (Мокрицького) – відомого іконописця, доктора богослов’я.
Елементи давніших розписів, відкриті під час зондування фресок
Збереження та відновлення автентичних розписів – один із найбільших сучасних викликів перед храмом Архистратига Михаїла. До цього процесу долучився Інститут «Полоніка», з яким монастир співпрацює з 2023 року. Фахівці-реставратори вже провели низку досліджень, зокрема ґрунтовно обстежили фрески у 2024 році, зазначивши, що зображення вимагають термінових відновлювальних робіт. Це дослідження відкрило багато цікавих елементів інтер’єру храму: наприклад, воно показало, що первісно бароковий храм мав іншу кольорову гаму – зокрема, його колони були не сірими, а рожевими. Сучасні кольори обрали, ймовірно, вже при пізніших реставраціях. При зондуванні стін фахівці з «Полоніки» залишили відкритими певні фрагменти, щоб показати, як вони виглядали першочергово. Дослідження, а також і подальша реставрація потребують серйозного фінансування. Проте вони важливі, адже дають можливість зберегти львівську сакральну пам’ятку, що поєднує в собі унікальні зразки зодчого і малярського мистецтва з кількасотлітнім духом монастирської молитви.
Підготувала Марія Цьомик
Фото (де не вказано інакше) автора
У статті використано матеріали Вікіпедії та map.ugcc.ua.
Також читайте: Спадок львівських кармеліток: таємниці колишнього монастиря на вулиці Винниченка
Львівська скарбниця Митрополита Андрея: храм-музей на вулиці Кривоноса
Церква Андрія: храм, який молиться разом з тобою
Повязані записи
