Хуберт Кампа цікавиться богослов’ям та займається іконописом, корінний поляк, який душею з українцями. Ми познайомились минулого літа, коли Хуберт привіз до Львова ікони-подарунки для поранених військових. На мій погляд, він є живим прикладом руйнування стереотипу ворожнечі між українцями і поляками. Сьогодні Хуберт опікується військовими, а також є директором мистецької фундації “In blessed art”, волонтером організації Eleos-Ukraine, яка діє при Синодальному відділі соціального служіння та благодійності УПЦ КП. До речі, минулого року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив іконописця медаллю «За жертовність та любов до України». Нещодавно Хуберт черговий раз відвідав зону АТО з метою волонтерської і гуманітарної допомоги для дітей у «сірій зоні». Повертаючись зі Сходу до рідного Ополе, іконописець впродовж одного дня затримався у Львові, де і вдалось поспілкуватись у форматі короткого бліцу.
Хуберте, знаю, що ви долучаєтесь до багатьох проектів «Eleos–Ukraine», зокрема до іконописних пленерів. Минулого року ви приїжджали до Львова з іконами для поранених військових. Нещодавно ви побували з допомогою на Сході. Що далі?
Так сталося, що від часу останнього пленеру у Києві змінилася моя ситуація, оскільки я змінив юридично свою фірму на фундацію “In blessed art”. Я заклав фундацію, що займається у Польщі та інших країнах Європи мистецтвом. Маємо три проекти для реалізації між Україною та Польщею. По-перше, – Міжнародний пленер, який мав би бути у Києві, якщо нам вдасться зібрати кошти, то обов’язково проведемо. По-друге, – це співпраця між Павлом Бембенеком, польським композитором, що пише християнську музику. Хочемо започаткувати так звані майстерні між Україною та Польщею, щоб разом навчатись літургійного співу.
Цей проект прагнемо реалізувати у Новогораді-Волинському. Павло Бембенек написав месу, яку хтось назвав «месою милосердя». Вона також є перекладеною на українську мову під ноти. Наприклад, Павел має подібні майстерні співу у Хмельницькому. Якщо вдасться, то зможемо реалізувати третій проект –іконографічно-музичні майстерні для узалежнених осіб. Сьогодні ж ми у Польщі реалізували проект збірки речей для дітей зі східної України. Це іграшки, канцелярське приладдя, продукти (солодощі), одяг. Ми назбирали більше, ніж 30 пачок з речами для малюків. Ми все спакували і через Новоград-Волинський повезли на Схід.
Знаю, що впродовж минулого року ви чимало разів відвідували зону АТО. Які тепер у вас емоції від українського Сходу?
Я побачив застрашених людей, які просто не знають, що на них чекає. Вони не розуміють, за що їм братися, – ні ремонтувати дім, бо невідомо, чи завтра його знищать під час обстрілу; ні займатись пошуком роботи, бо завтра може і не настати. Там я побачив людей, змучених війною. І ця страшна катастрофа, на мій погляд, виникає з двох причин. Перша – війна, яка веде за собою безробіття і соціальний дискомфорт; друга – ментальність. У західній і східній Україні – різні способи мислення. Часто люди впускали мене у свої будинки, і я бачив справжню бідність. Не зважаючи на цю убогість, є такі, які дбають за охайність і порядок у домі. Люди стараються, щоб, окрім біди, жити нормально. А були такі будинки, яких торкнув «русский мір», мовляв, мені вистачає «картошкі» і все, оселя зовсім не прибрана. Мені видається, що там, на сході, зіштовхуються дві різні культури. З однієї сторони – українська господарська ментальність, з іншої – радянська, комуністична, нехай все дасть мені держава, а я нічого не робитиму. Сам Схід є прекрасним з точки зору ландшафту і природи. Тільки як на мене там дуже суворий клімат, сильний мороз. Тому я дуже співчуваю солдатам, які на той момент є там присутні і змушені переносити холод і дискомфорт.
Що сьогодні говорять про війну в Україні у вашій країні?
Виходить доволі дивно, що медіа у Польщі наразі не розуміють, що відбувається в Україні, на сході. Люди не усвідомлюють повної картини, бо коли я віз речі у «сіру зону» (а ми побували у Волновасі, під Авдіївкою), то дехто казав: «А я думав, що війна завершилась». Поляки, на жаль, не мають повної інформації. У нашій країніє антиукраїнська пропаганда. Маю таке враження, що ніби хтось насильно хоче зруйнувати стосунки між Україною і Польщею. Тільки-но з’являється інформація про Донбас, то зразу ж виникає у медіапросторі дражлива тема, наприклад, – Волинь. Тому комусь вигідно зіпсувати ці стосунки. Безумовно, є ресурси, які повідомляють інформацію правдиво, але для того, щоб почерпнути ці факти, то треба спеціально заходити на сайти. Якщо ж говорити про центральні телеканали, то у їхніх ефірах практично нема жодної інформації про Україну. Тому варто розраховувати на якісь особисті сили. Те, що нам зараз вдалося зробити у Варшаві, – це виставка трьох міжнародних пленерів, які презентують Польщу та Україну. На заході були присутні дружини Президентів обох країн – Марина Порошенко та Агата Корнгаусер-Дуда. Отож ми намірені змінювати стереотипи і співпрацювати разом.
Чи будете залучати львів’ян до таких проектів?
Думаю, що буду співпрацювати з львівськими художниками, плануємо організувати мистецький центр, яким будуть допомагати. Хочу організувати виставку художнику Сергію Радкевичу і якось поєднати її з польськими ідеями співпраці. Також налагоджуємо різні зв’язки з нашою мистецькою фундацією.
Хуберте, і наостанок, – чи змінився духовний вимір того, що відбувається в Україні з перспективи бачення з-за кордону?
На мою думку, Україна в цей момент є подібною до народу Ізраїлю, котрий виходив з Єгипту. Один у великій пустелі, а потім на землі, котру мусив здобути, незважаючи на те, що вона була йому обіцяна. Якщо прочитати текст Біблії, знайдемо там подібне. Одні хочуть повернутися у неволю, бо там було м’ясо. Інші бояться того, що буде нарікають, що важко, і не хочуть йти далі. Але, власне, у такій пустелі сформувався сильний народ. Кожен в ньому знайшов своє місце. Одні боролися, інші – перебували у наметах, служили в святинях. Повстав такий сильний народ, який повірив у здобуття Єрихону. І він здобув мури цього міста. Так для мене особисто виглядає ситуація в Україні. Народжуються нові дивовижні герої: Небесна Сотня, військові, волонтери…. Їх поважають за межами України. Саме вони є причиною того, що Україна має прямувати дорогою до волі, свободи і не тільки від окупанта, але теж внутрішньої, державної свободи. Занадто багато пролито крові. Але саме на цій мученицькій крові збудувалася нова спільнота, сповнена добра.
Розмовляла Юліана Лавриш
Світлини надані Хубертом Кампою
Повязані записи
