У Євангелії є кілька вражаюче емоційних моментів. Серед них є трагічні, пов’язані з голгофським шляхом і смертю Спасителя. Є драматичні, коли, наприклад, Христос плаче над гробом свого друга Лазаря, чи над долею святого міста Єрусалиму. А є один момент, який у мене особисто викликає глибоку зворушеність. Ісус побачив, що апостоли не підпускають до Нього дітей. Можливо, діти були галасливі, енергійні, пустотливі – якими і повинні бути діти – і апостоли вирішили, що Господу вони докучатимуть. І тут Ісус робить те, що може робити лише Любов: Він кличе дітей до себе і обіймає їх усіх. Що може бути милішим, ніж Божі обійми? Але Бог обіймає не лише малих дітей. Він обіймає кожного із нас. Просто, стаючи дорослими, ми черствіємо і кам’яніємо. А через скам’яніле серце відчути Божий доторк непросто. Тому Христос і каже нам: «Будьте як діти». Будьте щирі, безпосередні, відверті… Саме таких є Царство Небесне.
Надворі дуже складний час. Зло і ненависть намагаються огорнути наші душі, а їх слуги хочуть захопити наш дім, знищивши нас як народ, як націю, як рід. І нам, дорослим, стає страшно й іноді безнадійно. Але, коли дивишся в щасливі очі дітей, коли бачиш незгасне світло в їх очах, яке проривається з глибин сердець, бо джерелом своїм має Божу іскру, яку ще не згасило доросле життя, то заражаєшся цим щастям. Заражаєшся впевненістю, незламністю і нескореністю, стаєш сильнішим духом, сильнішою стає віра, а молитва – гарячішою.
Ми розпочали новий навчальний рік, ми благословили наших дітей, ми повернули їх у храми знань, щоб разом із ними ставати сильнішими. Коли кожен із нас окремо стає розумнішим, сильнішим, впевненішим, світлішим, то якими сильними ми будемо всі разом? Будемо народом, який має не лише славне минуле, але й щасливе прийдешнє. Бо 1 вересня – це не лише день Знань – це черговий початок нашого вдосконалення, це наша найкраща інвестиція в майбутнє. Слухаймо Христа і наслідуймо дітей у щирості, тримаймось надії, зігріваймо віру, народжуймо любов. Нехай наша щира молитва і сила добра, світла та любові наповнює жили наших воїнів, а на голови ворога падає палаючим вугіллям. Перемога близько!
ігумен Кіпріан (Лозинський), намісник Свято-Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
