Нещодавно в маленькій сільській церкві побачила тацу для збирання грошей, яка зроблена у вигляді невеликої скульптури Тайної вечері. Люди туди накидали стільки грошей, що образ Ісуса ледве визирав з-за купюр. І це мене якось зачепило, бо давно вже виникають сумніви і питання, коли бачу зображення Христа чи якогось святого в більш побутових речах: добре це чи ні? Не один раз мені дарували і брелок із іконкою святого, і ручку із зображенням Богородиці, і блокнот. І я ніколи точно не знала, що маю з ними робити, вагалась: чи це надмір, чи неналежне пошанування (той же брелок інколи валяється невідомо де), чи навпаки – це своєрідне свідчення моєї віри? Тому вирішила розпитати в інших людей про їхнє ставлення до використання зображень святих в різних побутових речах, а також попросила духівника УКУ, священика Ігоря Пецюха пояснити, чи доброю є ця тенденція.
Оксана теж має брелок, із зображенням отця Піо. Подарувала його племінниця, привезла з Італії. Разом з ним носить ключі від будинку, проте зазначає, що не вважає це правильним: «Особливо не задумувалась над цим, просто носила, бо подарували. Але все ж вважаю, що поряд із ключами не має бути зображень святих. Чому? Бо ми вічно тим ключем кидаємо: то туди, то сюди. Думаю, отець Піо не хотів би цього». Жінка розповіла, що мала блокнот, в якому на кожному аркуші – зображення Богородиці. Вважає, що на ньому можна тільки писати прохання на службу Божу, а для повсякденних записів він не підходить.
Коли запитую, чи купляла колись сама такі речі, розповідає: «Чоловікові купила брелок до машини, на якому з одного боку – Святий Франциск, а з іншого – Антоній Падевський, мені здається, що це є захистом, таким чином ці святі оберігають мого чоловіка».
Натомість в Юрія немає ніяких побутових речей, в яких є зображення Христа чи святих. «Для мене церква завжди була чимось святим. Я проти використання зображень святих в побутових речах. Не вважаю це поганим, а радше неправильним. Як на мене, так не має бути. Хоча, можливо, для якихось людей це дійсно допомагає відчувати себе в безпеці, під захистом».
Схожа думка і в Наталії: «У мене немає ні таких блокнотів, ні брелків, ні ручок, ні футболок. Як я до цього ставлюсь? Дуже не критикую, але й не схвалюю. Чому? Не можу пояснити. Але це мені нагадує якесь богохульство».
За роз’ясненнями подалась до духівника Українського Католицького Університету о. Ігоря Пецюха. Коли запитала, як ставиться до такої тенденції, усміхнувся і символічно дістав із сумки ключі, поряд з якими брелок із зображенням Івана Павла ІІ:
«Бог завжди дивиться на серце. Тому і нам перед тим як оцінювати вчинки людини, треба спробувати зрозуміти насамперед її серце, мотивацію, чому вона так робить. Є добра, недосконала і погана мотивація.
Добра – це та мотивація, коли людина в дійсності хоче, щоб якісь святі речі в той чи інший спосіб спонукали її до молитви. Я бачив зошити, на яких є зображення ікони. Їх переважно роблять в Польщі для катехитичного предмету. Це зображення тематично пов’язане з тим, що буде написане в зошиті. Чи воно спонукає до молитви? Мабуть, це один із аргументів творців цього зошита.
Добра мотивація передбачає певну форму свідчення. Якщо я щось зовні прикрашаю релігійними зображеннями, то це немовби дає сигнал іншим, що я є віруючою людиною, живу за Євангелієм. Якщо я роблю із щирим серцем, то це добра мотивація. Тим більше, що суспільство зараз байдужіє до християнських вартостей. Я знаю, що в Єгипті коптські християни татуюють собі хрест. А вони, християнська меншість, живуть в мусульманській більшості. І в багатьох моментах, якщо радикальний мусульманин побачить в тебе хрест на зап’ясті, то може тебе вбити. Але це певний зовнішній знак, їхнє свідчення, яке має в собі ризик.
Недосконала мотивація – це мотивація, зв’язана зі страхом: «Щоби бува чогось не сталось, буду носити образок в гаманці. Його і не видно, але він є, тому і опіка Божа є». Так само ряд іконок в маршрутці. Це речі, які не є демонстрацією віри, а радше своєрідним захистом: аби лиха не сталось, аби в аварію не попав. Бо для свідчення не треба стільки, вистачить і одного образка. Очевидно, що гріхом було би робити зі святих речей якісь амулети чи талісмани: «Наявність якогось святого зображення мала б мене хоронити без жодної віри». Такого типу поведінка є гріхом проти першої заповіді. Всяка мотивація зі страху не є досконалою, не є гідною християнина, хоча теж не можна зразу критикувати цю людину.
І зовсім поганою мотивацією є використання цих зображень для прибутку. Тобто якщо я підозрюю, що мій товар із зображенням Зарваницької Богородиці буде продаватись краще, і я ту ікону наліплю на все, тільки щоб продати товар. То це гріх проти заповіді: «Не взивай ім’я Господнє надаремно» – використання святих речей в зовсім не святих цілях. Хоча сам факт продавання чогось не є гріхом самим в собі.
Різницю між першою, другою і третьою мотивацією зовні оцінювати дуже складно. І тому сама людина, яка це робить, купує чи носить, мусить поставити собі питання: «Навіщо це мені? Чи це знак моєї віри, чи це зі страху чи для того, щоб подобатись у суспільстві, не відрізнятись, якщо усі довкола мене християни. Теж матиму годинник із зображенням Богородиці, і всі будуть дивуватися, який в мене побожний годинник». Очевидно, може бути, що я гляну на годинник і відмовлю «Богородице Діво», той самий годинник може бути оберегом, бо я боюсь за своє майбутнє, і врешті-решт він може бути просто для того, щоб інші ним захоплювались. Та сама річ може бути по-різному використана. Це не погано, що такі годинники є, питання в тому, як ти їх використовуєш?
Загалом, якщо я бачу, що щось дивного діється, то варто завжди підозрювати найкращу мотивацію: це завжди буде оберігати мене від осудження».
Чи не час заглянути у своє серце, і насамперед запитати себе, аби тоді вже вирішити: носити цю річ чи ні?
Анна Гуменюк
Повязані записи
