Історія Доброго розбійника доводить, що Небо можна здобути останнім ривком на фініші свого життя, а в’язні є ближніми Ісуса, – розповів ПАП (Польському агентству преси) дієцезіальний тюремний капелан отець Томаш Сеньковський.
День народження капелана припадає на 26 березня, у день літургійного спомину святого Дисмаса – покровителя засуджених та тюремних капеланів.
ПАП: Як так сталося, що ви стали тюремним капеланом?
Отець Томаш Сеньковський: Я є священником уже 32 роки, і коли був у семінарії, то ніколи не припускав, що працюватиму у в’язниці. Однак так склалося, що єпископ направив мене до парафії в Тарновських Гурах, де відразу біля костелу розташований слідчий ізолятор. Я перейняв усі обов’язки попереднього вікарія, зокрема й обов’язок відвідувати ізолятор для душпастирського служіння. Це було у 1993 році. Протягом шести років я працював в ізоляторі у Тарновських Гурах, а в 1999 році мене перевели до Забже, де на той час функціонували дві установи: слідчий ізолятор та виправна колонія. Тепер я працюю в Забжанському Зовнішньому відділенні Слідчого ізолятора міста Битом.

Ви не боялися цієї роботи, того, як сприймуть вас в’язні та співробітники, як ви у цьому освоїтеся?
Спочатку я трохи побоювався, але я не з лякливих. Я вирішив: якщо єпископ мене посилає, то, мабуть, Господь Бог має на це свій план. Тим більше, що з кожним роком я дедалі чіткіше бачив, що ці люди — як в’язні, так і працівники [у місцях позбавлення волі] — дуже потребують контакту зі священником, із Таїнствами та зі Словом Божим. У переконанні, що я опинився тут не випадково, мене утвердило ще й відкриття, що 26 березня, тобто в день мого народження, припадає літургійний спомин святого Дисмаса, або ж Доброго розбійника — злочинця, розіп’ятого разом із Христом, якому Господь Ісус сказав: «Сьогодні будеш зі Мною в раю». Адже святий Дисмас є покровителем в’язнів, засуджених, грішників, які каються, а також тюремних капеланів. А оскільки в житті віруючої людини не буває випадковостей, я сприйняв це як знак, що саме тут, у виправному закладі, моє місце.
Святий Дисмас є не лише першим святим Католицької церкви, але й, власне, єдиною особою, яку канонізував особисто Ісус Христос. Як ви вважаєте, чому Господь Ісус виділив у такий спосіб не когось із апостолів, а саме Доброго розбійника — злочинця, засудженого на смерть?
Історія святого Дисмаса є доказом того, що небо можна здобути останнім ривком на фініші [свого життя], і того, наскільки милосердним є Господь Бог. Для мене це також розповідь про те, що саме такі люди, як в’язні, які йдуть до Господа Бога звивистою та вибоїстою стежкою, є особливо близькими серцю Господа Ісуса.
Робота у в’язниці дала мені зрозуміти, як сильно наше виховання впливає згодом на наше переживання віри і на те, як ми уявляємо собі Бога. Я бачу, як багато ув’язнених мають величезну проблему з молитвою «Отче наш». У багатьох із них слово «батько» абсолютно не асоціюється з любов’ю, добротою, прощенням. Воно асоціюється радше з черствістю, покинутістю, нестачею, а іноді також із насильством і зловживанням алкоголем. Просто тому, що їхні батьки були саме такими, вони походять із таких сімей. Тому моя роль як тюремного капелана, а також роль тюремного психолога полягає насамперед у тому, щоб трохи змінити їхнє мислення.
Чи вдається вам це?
Іноді так, іноді ні. Часто ці переконання, винесені з дому, прив’язаність до певного способу життя, сидять у людині дуже глибоко, і це справді важко змінити. Але я не здаюся. Я поруч, чекаю і повсякчас маю надію, що до цих ув’язнених Господь Бог також якось достукається.
Як виглядає робота капелана у в’язниці?
Усе залежить від того, який це тип установи. У слідчому ізоляторі це виглядає так, що капелан контактує з двома категоріями ув’язнених: по-перше, з тимчасово заарештованими, які перебувають у слідчому ізоляторі за рішенням суду. Вони перебувають у дуже суворій ізоляції, тому ще більше потребують підтримки та доброго слова. У слідчих ізоляторах також є особи, які вже отримали вирок і відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Вони потребують того, що Господь Ісус у Євангелії від святого Матея описав словами: «У в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене».
Тепер я працюю у виправній колонії напіввідкритого типу, де діють м’якші правила. В’язні можуть пересуватися територією закладу, можуть самі приходити до каплиці фактично протягом усього дня. Щодня в каплиці я відправляю Святу Месу і виголошую проповіді. Раз на тиждень ми зустрічаємося за столом, і тоді я проводжу катехизацію. Крім того, я просто перебуваю між ними, ходжу тими ж коридорами, заговорюю з ними. Вони чудово знають, що я священник, і якщо комусь потрібна розмова чи сповідь, то я завжди до їхніх послуг.
Як тюремний капелан я посланий не лише до ув’язнених, але й до працівників [цих закладів]. У них дуже специфічна, важка робота, і вони не завжди можуть отримати підтримку у своїй парафії, настоятель якої може просто не розуміти тієї специфіки. Як капелан я розумію їх значно краще.
ПАП: З якими питаннями в’язні звертаються до вас?
Отець Т.С.: Найчастіше ми розмовляємо про життя, про проблеми повсякдення. Я не вирізняю тих, хто приходить на Месу до каплиці. З кожним я розмовляю однаково. Часто це люди, які виросли в неблагополучних сім’ях, але в них є сильна туга за глибиною, за спокійним життям і нормальною родиною. Вони приходять, щоб поговорити про сімейні проблеми, про те, що мали такі, а не інакші зразки для наслідування, і не можуть із цим впоратися.
Чи буває так, що хтось приходить на Святу Месу чи катехизацію з нудьги, а згодом відкриває в цьому щось глибше?
Такі ситуації трапляються радше в закладах закритого типу, де кожен вихід із камери є для ув’язненого своєрідною розвагою. Тоді справді часом хтось приходить на катехизацію просто для того, щоб з кимось поговорити чи випити кави. В установі, де я працюю, якщо хтось приходить на Месу чи до сповіді, то радше тому, що хоче щось змінити, чогось шукає в житті.
На вашу думку, чи є перебування у в’язниці для ув’язнених шансом змінити життя на краще?
Усе залежить від конкретної людини. Якщо хтось хоче змінитися, то має для цього можливості. У виправних закладах є різноманітні програми ресоціалізації, є бібліотека, є робота. Протягом цих 32 років я зустрічав багатьох ув’язнених, які у в’язниці переосмислили своє життя, змінили спосіб мислення, систему цінностей і тепер ведуть чесне життя. З деякими з них я підтримую зв’язок і допомагаю їм на волі. Пам’ятаю одного з ув’язнених, який навернувся у в’язниці і ще під час відбування покарання давав свідчення під час реколекцій, які я проводив в одній із парафій під Глівіце.
Чи трапляється, що хтось у в’язниці просить вас про сповідь вперше за багато років?
Так, трапляється. З огляду на таємницю сповіді я не можу багато про це говорити. Тому скажу лише, що рекордсменом зі сповіді був ув’язнений, який приступив до Таїнства Покаяння вперше за 46 років. Господь Бог діє різними способами, також і у виправних закладах та тюремних каплицях.
Розмовляла Івона Журек (ПАП)
Також читайте: «Послужити Христові у вʼязниці»: о. Олег Нестор – відверто про капеланське служіння в тюрмі
«Я піду туди, куди ніхто не хоче»: у Львові презентували унікальну книгу
Свт. Миколай Сербський: «Якби перед Ним стояв злодій, Він сказав би: не кради!»




