Розділення душі й тіла — це реальність, яку кожна людина переживає після смерті. Христос, ставши людиною, взяв на себе також і цю реальність: Його тіло після смерті на хресті спочило у гробі. Але що ж із Його душею? Як богослов’я описує те, що відбувалося у час між темрявою Великої П’ятниці та світанком Неділі Господнього Воскресіння?
Ми кажемо, що Слово стало плоттю, але можемо також додати, що Слово стало «трупом». Те, що Христос може померти, є наслідком Воплочення. Уся Пасха є продовженням Воплочення, і навіть, зважаючи на воскресіння, його кульмінацією. Бо Він для того й прийшов до нас, щоб у своїй власній Особі прокласти нам шлях до Бога. Воскреслий Ісус має увійти до Неба як людина, якщо і ми маємо там опинитися. У час від смерті до Воскресіння свою роль відіграла душа Христа, про яку варто подумати, коли ми будемо схилятися над тілом Христа, покладеним до гробу.
Слово, поєднане з душею
Я щойно написав, що «Слово стало трупом» — і, можливо, хтось відчув відразу чи обурення від таких слів. Читачеві належить пояснення. Отже, Особа Сина Божого через Втілення була з’єднана з людською природою, а значить – з тілом і душею. А тепер, у Велику П’ятницю, Христос помирає на Хресті. Слово настільки стало людиною, що не лише жило, але й померло «по-людськи». Коли Розіп’ятий «голосно скрикнувши, віддав духа» (Мт. 27, 50), відбулося те, що станеться і з кожним із нас – відділення душі від тіла. Як показує молитва в Гетсиманському саду, сумна душа Христа неохоче — всупереч платонівським стереотипам про душу, ув’язнену в тілі, — мусила покинути тіло. Вона вже не була здатна керувати настільки виснаженим і остаточно «ув’язненим» на Хресті тілом Господа.
А проте є суттєва різниця між Ним і нами. Адже саме з огляду на з’єднання Особи з людською природою Слово навіть після смерті залишається поєднаним як із людською душею Христа (живою!), так і з Його тілом (яке за мить знімуть із Хреста і покладуть до гробу). Саме тому смерті було не «під силу… втримати Його» (Діяння 2, 24), про що пророкував Псалмопівець: «не даси Своєму Святому побачити тління» (Діяння 2, 27; пор. Пс 16, 10). Але не будемо випереджати Неділю, залишімося поки що в часі Великої Суботи. Час плине інакше, коли ми збираємося біля гробу «сплячого» Ісуса. Навіть якщо ми цього не усвідомлюємо, чування біля мертвого тіла має сенс саме з огляду на неперерваний смертю зв’язок цього тіла з Особою Слова. Нехай нас, однак, не вводить в оману це позірне зупинення часу — час спасіння саме пришвидшується. Поки ми у Велику Суботу є там, де перебуває тіло, по той бік, де перебуває душа Христа, діються речі, які не снилися ні нам, ні навіть тим, хто перебуває у Шеолі.
Душа Христа в Шеолі
Ось Воплочене Слово, поєднане з людською душею Христа, прибуває до країни мертвих. Варто вирушити туди разом із Ним — це, напевно, ще більш захопливо, ніж паломництво до місць земного перебування Ісуса. Поки тут триває гробова тиша, там усе аж вирує. Христос визволяє праведних, і то на очах тих, хто йде на засудження; для останніх це кошмар, для перших — пробудження. «Адже тому і померлим благовістилося, щоб вони прийняли суд як люди – за тілом, і жили по-Божому – за духом» (1 Пет. 4, 6). Могло б здаватися, що все добігло кінця, що вже «звершилось» (Ів. 19, 30), але ні: зішестя в Ад «є завершальною стадією месіанського післанництва місії Ісуса, стислою в часі, але дуже широкою у своєму реальному значенні поширення спасенного діла на всіх людей усіх часів та всіх народів, бо всіх, що спасуться, зроблено учасниками Відкуплення» (ККЦ 634).
У цьому «стислому» часі, у цій своєрідній лінзі, сфокусовані всі часи, і вже не лише Бог, а й Воплочений Бог отримує доступ до кожного часу. Христос після смерті не переходить від однієї людини до іншої, як тоді, коли мандрував від одного поселення до іншого, Він також не схожий на Папу, який рухається крізь натовп хоч і в папамобілі, але підкоряючись законам часу. Господь відразу досягає всіх людей, проти течії часу, аж до першого Райського Адама. Пастир збирає всіх овець, усі люди мають рівний доступ до Доброї Новини, навіть якщо дехто почув її лише після смерті. Це дозволяє зрозуміти, яким чином і ті, хто за свого життя не мав нагоди визнати Христа, бо народився до Його Пришестя, зустрічаються з Ним і можуть прийняти спасіння. Так збувається Його слово: «Бо надходить час, коли всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, – у воскресіння суду» (Ів 5, 28-29).
Можливо, комусь у цьому спогляданні Спасителя, який діє навіть під час смерті, допоможе математична метафора Пйотра Лішки. Цей вроцлавський богослов пояснює, що містерія перебування Христа в Шеолі не має відображення на нашій осі часу. Радше тут ідеться про інший вимір, припустімо, перпендикулярний до звичайної осі часу. Тут час не плине, але відбувається «виразний процес на новій осі, що інтерпретується як віддалення від нульової точки до нескінченності, охоплення нескінченності та повернення до нульової точки». Христос, пише автор недооціненої книги «Вплив науки про час на богословську рефлексію», «охоплюючи минуле, пригорнув усіх зустрінутих людей, починаючи від Адама». Поки я або ж читач цього тексту на мить задрімали, чуваючи біля гробу Христа (воістину, ми є учнями Христа), Він саме в цей час здійснив свою позаземну подорож. Ті, хто перебували у Шеолі, не чекали на Нього довго; вони були ніби уві сні — щойно померли, а вже Хтось своєю душею трясе їх за плече душі.
Також читайте: Єфрем Арізонський: «Моя мати померла у віці 95 років, а я бачу її в Раю тридцятирічною»
Роль душі у воскресінні
Якщо у смерті відбулося розділення людського елемента (відокремлення душі від тіла), то що станеться у воскресінні? «Через єдність Божественної природи, яка залишається присутньою в кожній із двох частин людини, вони з’єднуються наново. Таким чином смерть здійснюється через розділення людського елемента, а воскресіння — через поєднання двох розділених частин» (св. Григорій Ніський). До речі, Бог у певному сенсі досвідчив смерть сильніше, ніж це випаде на нашу долю. Адже в нашому випадку — душа відлучиться від тіла, залишаючи його на поталу живим людям і живим хробакам; можливо, вона сумуватиме за ним, але залишиться «подалі» від нього. А коли йдеться про Його Особу, то Вона залишається поєднаною навіть із тілом після смерті — з мертвим тілом, яке, хоч із пороху постало, на порох не перетвориться.
Зазвичай ми думаємо, що це Отець воскрешає Ісуса зі смерті. Але повстання з мертвих є ділом усієї Пресвятої Трійці. Саме тому, що і Син бере участь у цій події, вона є воскресінням, а не просто підняттям зі смерті Отцем. Як ми читаємо в Катехизмі: «Син здійснює Своє Воскресіння Своєю Божественною силою» (№ 649). Зрештою, Він сам це передрікав: «Я кладу свою душу моє віддаю, аби знову прийняти її. Ніхто не бере її від Мене, але Я сам віддаю її. Владу маю її віддати і владу маю знову її прийняти» (Ів 10, 17-18). На запитання про те, хто промовив ці слова, слід відповісти: Воплочене Слово, а отже, Син у людській природі. Відповідно, слід погодитися, що людська природа, поєднана з Особою Сина, також бере участь у воскресінні! А це означає, що людська душа Христа не залишається бездіяльною, ба більше — вона бере участь в оживленні тіла. Ще раз Лішка: «Воскресіння Ісуса відбулося людською силою, закладеною в людській душі. У момент смерті доповнилася сила Христової душі, щоб вона могла оживити своє тіло». Якби не це, зауважує богослов, християнське поняття воскресіння не відрізнялося б від того розуміння, яке мали ізраїльтяни до Христа.
Також читайте: Страсна п’ятниця: новий початок
Скажімо так, що Христова душа повертається за тілом до гробу, біля якого ми чуваємо, і бере його із собою в «космічну» подорож до Отця. Хто має очі, той побачить старт, запланований на недільний ранок. Хто має очі, той підведе їх угору, бо Воскреслий у своїй людській природі, поєднаний із нашою людською природою, тягне нас угору за собою, навіть якщо нам доведеться ще пройти — але вже разом із Ним — крізь браму смерті.
Джерело: Opoka
Автор: Славомір Затвардницький (нар. 1975) — сучасний польський католицький богослов, доктор теології та викладач Папського богословського факультету у Вроцлаві. Він є членом Товариства догматичних богословів Польщі та входить до правління католицького фонду «Opoka». Як плідний публіцист і апологет, він написав понад двадцять книг із догматики та духовного життя, зокрема посібники для дискусій з атеїстами. Окрім наукової праці, Затвардницький бере активну участь у практичній євангелізації, одружений та виховує п’ятьох дітей.
Також читайте: Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Пастор Герой Хакєборд: «Завжди варто розуміти: чому ми святкуємо?»
Значення церемонії: солдат і священник
Повязані записи
