Конвалії у Viber(і)

У Дарки ранок розпочався дуже стандартно – вона прокинулась о 7.00; о 7.10 заварила каву, о 7.20 зробила зарядку під музику місцевої львівської хвилі. Їй 28, проте подруги завжди наголошують, що як на свій вік вона надто серйозна. Якраз лунала композиція Pianoбоя «Кохання». Дівчина спочатку скривилась, мовляв, якась «мильна» музика, але потім ритми дедалі більше почали заворожувати. Дарка розпростерла штори. За вікнами прокидалось травневе сонце, виспівували пташки. Дівчина робила так завжди, щоб розпочати день із позитиву і заряду творчості – з кави, музики і замилування ранком. У роботі дизайнера, який цілодобово працює над проектами оформлення будинків, квартир, котеджів. Кожен клієнт вимагає оригінального підходу і нестандартного бачення. Але досить згадок про роботу. Залишилась ще якась година до праці, треба вигуляти Мойсея. Мойсей – це маленький англійський бульдог, Дарчин друг. Кілька років тому дівчина дуже довго обирала для щенятка імꞌя, у той момент було дуже багато ситуацій, коли собака розумів її без слів, – тільки-но вона входила до квартири, як той приносив тапки; коли боліла голова, – Мойсей тягнув з полиці аптечку або коли у голові зꞌявлялась ідея для декорації, він тут же вистрибував на шафку з ватманами, олівцями і фарбами. Тому назвати саме Мойсей було найбільш вдало – пес знав Дарку найкраще, був таким собі домашнім провідником й улюбленцем. Принаймні був таким до сьогоднішнього ранку. Коли Дарка дивилася у великі віконниці, розглядаючи травневе проміння на шибі, Мойсей стрибнув на стіл, де лежав її телефон. Ґаджет з розмахом полетів на землю і на екрані вмить зꞌявилась величезна тріщина. Телефон самознищився. Дарка спочатку стояла оторопілою із застиглими сльозами на очах. Дівчина не шкодувала через телефон, він вже був доволі стареньким і її сестра Олена завжди підсміювалась, мовляв, така крута дизайнерка живе без Viber(а) і Messenger(а), це ж не стильно. Проте у телефоні були всі найбільш важливі контакти – з клієнтами, давніми друзями, колегами з інших міст. Мойсей, ніби нічого не відбувалось дивився із місця свого злочину, як завжди з розумними очима.

Мойсею, нащо? Чому так? Ти ж знаєш, я сьогодні маю здати важливий проект, без телефону, як без рук…

Пес сидів непорушно, розглядаючи сльози дівчини і промовляючи маленькими собачими оченятами: «Не плач, Дарко, все, що не робиться Богом, все на ліпше». Дівчина покарала Мойсея, закривши його вдома. День злетів зі свого графіку. Треба було прямувати у магазин, купувати новий ґаджет, пізніше бігти в офіс і здавати проект. Дорогою Дарка встигла зателефонувати Олені і виплакатись у слухавку стаціонарного телефону:

Мойсей – розумник, нарешті ти позбудешся своєї старомодної «бандури», купиш собі омріяний айфон, і я нарешті зможу контактувати з тобою, а то інколи дотелефонуватись до тебе, ніби до президента, – не вгавала Олена.
Оленко, але це ж все невчасно. Мушу їхати у магазин замість того, щоб завершувати проект. Це все час і… гроші, – бідкалась Дарка, яка звикла планувати свій графік похвилинно.
Дарцю, все, що Господь не робить, це на краще. Зміна телефону – зміна життя.

Мойсей незворушно сидів у своєму куточку і виблискував розумними очицями: «І я про це ж».

Кажуть, як розпочнеться ранок, так і триватиме. Цілісінький день Дарка була, ніби муха в окропі. Коли поверталася з одного кінця міста в інший по маршрутному радіо знов звучав Pianoбой. Дівчина зітхнула, що пісня нагадувала про невдалий ранок, який розпочав би зовсім інший день. Проте у сумці був новенький айфон, якраз останній Apple. Дарка вже давно відкладала на нього гроші з гонорарів та премій, але все не доходили руки. Життя було суцільним дедлайном. Проекти, проекти, проекти. Дівчина навіть не відчула, як настав травень, її улюблений місяць. У травні Дарка відзначала День народження і саме тоді цвіли улюблені конвалії. Про квіти дівчина геть забула. Після виснажливого дня Дарка повернулась додому. Мойсей сидів у кутку, бо знав, що покараний.

Збирайся, Мойсею, хоч я на тебе й ображена, але треба погуляти. Буду мати гріх на душі, якщо мій друг задихнеться у чотирьох стінах, – враз засміялась Дарка.

Вона не вміла довго ображатись і тримати зла на душі, була дуже сонячною і світлою дівчиною. Мойсей це любив найбільше, він стрибнув на свої коротенькі ніжки і радісно ворушив вухами. Дарка запарила травꞌяного чаю з корицею та імбиром, вливши до термогорнятка, і вони вирушили дихати сонцем, яке ось-ось виднілось з-за верхівок будинків. Пес радісно підстрибував на повідку, йому подобались ці вечірні прогулянки. Проходячи повз крамницю з квітами, дівчина помітила конвалії:

Мойсею, дивись, є мої конвалії, пішли прикупимо, – вигукнула до собаки дівчина.

Мойсей зробив по-собачому зачаровану міну, схиливши голову вбік, мовляв, можна.

За півгодини конвалії стояли у вазі, а збоку на столі лежав нерозпакований айфон. Задзеленчав домашній:

Дарко, як там твоя покупка, – не вгавала Олена, – давай випробуємо Viber.
Оленко, ти знаєш, навіть не дивилась до нього; треба було вигуляти Мойсея, але зараз спробую, – відповіла Дарка.

Дарка ввімкнула айфон, почала входити у програму, як їй радила сестра. Набрала номер. Дівчата домовились, що сигнальне повідомлення: «Привіт. Як справи?» Через деякий час прийшла відповідь: «Привіт! Все гаразд. А ти як?» Дарка відписала: «Та ми ж щойно з тобою розмовляли».

Емм. Хіба 🙂
Слухай, облиш свої насміювання. Це я – Дарка.
Ну а я – Сергій і що далі? – з величезною кількістю смайликів не вгавав голос з Viber (а).
Хто??? Це не може бути. Це номер моєї сестри Олени, я випробовую свій новий айфон. Її номер …..6.
Ну, а ти ввела останню «9»))))))))))))))))))

Здавалося б цей незнайомець з Viber(а) знущався з обовꞌязкової Дарки. Вона ж не могла так геть все переплутати, бо перепитувала кілька разів комбінацію. На столі розпускались конвалії, і вся кімната наповнювалась пꞌянким ароматом травня. Мойсей мовчки лежав на своєму коврику, поклавши голову на лапи. Він знав, що розпочинається щось цікаве, бо Господь таки неймовірний сценарист 😉

Минув місяць від цього несамовитого дня, який перевернув життя Дарки. Починався червень. Вона виходила з Мойсеєм на балкон, з якого було видно верхівки Львова, який тільки-но наповнював легені першими літніми подихами. Бузковий плед, велике горнятко какао і айфон. Десь чутні перші звуки ратушного годинника. Робочий день готувався покинути офіс і розпочати життя ілюмінацій домашніх вікон. Дарка любила траво-червень, цей перехід до вечірніх потоків світла, коли Господь наповнював серце ще одним життям – життям зоряного літнього неба, теплих, нібе спарене молоко, блях дахів і солодкого какао. Мойсей теж любив запорпатись під плед і мріяти про своє, щось незвідано собаче.

Привіт, як твій день? – озивався Сергій з Viber(а)
Все гарно, здала проект з оздоблення дитячої кімнати. Я вирішила прикрасити малечі стіни вирізаними зірочками і місяцем.
Ти вкладаєш у кожне своє творіння душу…
Бог обдарував мене талантом, не маю права його змарнувати.
У нас багато спільного. Правда моя робота фінансового директора у компанії. Проте мене відволікають часті відрядження – сьогодні Париж, завтра – Ріо.
Ти будеш у Ріо? Вау, це ж моя мрія. Знаєш, мені хотілося б вийти на вершину гори із фігурою Ісуса Христа і так само розпростерти руки над світом.
Як буду у Ріо, надішлю тобі пакет з листівкою та мушлями з Копакабани J.
Ти – чудо 😉

Сергію було всього 32. Його життя було розміреним і розпланованим. Він – одружений з Софійкою вже майже 12 років. Софійка –перше кохання, найкраща подруга з 9 класу, з якою стільки пережили разом. Ще у школі Сергій зрозумів, що Софія – жінка його життя, з нею було просто і комфортно. Вони навіть вступили в один університет, він на економічний, а вона – на іноземну філологію. А вже на перших курсах хлопець без вагання зробив пропозицію. Подружнє життя розпочиналося із великої радості – повне любові весілля, дбайливість Сергія і ніжність Софії. Вони разом долали всі сесії, підтримували і жили душа у душу. Проте через кілька років закохані дізнались, що Софія не зможе народити дітей. Сергій як міг втішав дружину, він щовечора молився до Бога, обдаровував дружину увагою і подарунками, шукав найкращі клініки і фахівців, проте нічого не виходило. Софія відчувала це, їхнє спілкування інколи було напруженим, але він був надзвичайно люблячим. Після 10 років старань чоловік зрозумів, що потрібно підкоритися Господній волі і просто жити, люблячи свою Софійку не менше. Життя виглядало звично – робота, дім, відрядження. До речі, дружина завжди була з Сергієм, допомагала з перекладами, вона працювала у тій же компанії. І все було розміреним і спокійним до того вечора, коли на його Viber прийшло це дивне повідомлення «Привіт! Як справи?». Сергій занурився у цю переписку з головою. Дарка була для нього ковтком повітря – мрійлива і сонячна дівчина, яка відкривала коробку його стандартного життя, пронизаного фінансовими дедлайнами. Творча, різностороння, інша, ніби чиста і світла конвалія. Сергій завжди зашорював свої межі, мовляв, це тільки дружба у Viber(і) і тільки. Спілкування потрібне, адже одруження – це не кінець життя. Тому чоловік розповів дівчині про те, що між ними не може нічого бути. Він кохає свою дружину, повністю відданий їй. Проте Дарка не вимагала нічого, навпаки вона радо погодилась на дружбу у Viber(і), бо це було дещо кращим, ніж безперестанно розмовляти з Мойсеєм довгими вечорами.

Читайте також: Кохати онлайн

Дарко, тобі зготувати каву? – запитав співробітник Артем.
Так, подвійне еспресо – відказала дівчина, занурившись в ескізи чергового проекту.

Артем працював з Даркою ось вже 5 років. Йому 29. Він – веб-дизайнер. Дарка малює екскізи на папері, а він допомагає переносити їх графічно на монітор. Артем і Дарка – чудова команда, співробітники, які розуміють одне одного з півслова і півпогляду. Дарка завжди відчувала, що Артем якось ставиться до неї більше, ніж творчий колега, але дівчина завжди відганяла ці думки, адже звикла чітко проводити межу між роботою та особистим через свою обовꞌязковість. Та й Дарка думала, що бути цілодобово разом – виснажить їх обох.

Задзеленчав айфон. Це Сергій.

Дарко, зустрінемось???
Ого. Ти наважився?
Ну так, це ж ненормально, коли друзі-невидимки. Треба побачитись, ми ж півтора місяці спілкуємось.

У Дарки перехопило дух. Румꞌянець застиг на щоках, а в очах зꞌявилось світло. Артем це помітив і зрозумів, що еспресо зараз недоречне.

Дарцю, ну що ж. Навіщо довго тягнути. Сьогодні ввечері на лавочці біля підніжжя Високого Замку.
А..Як я тебе впізнаю? У моїх руках будуть конвалії. А я тебе як?
Я буду з собакою… Мойсеєм… Це англійський бульдог… і мій друг)
🙂

Хтось зі співробітників ввімкнув радіо. І знову Pianoбой…

Дарка чекала завершення робочого дня. Вона розповіла про все Артему, не втрималась. Зрештою, хлопець знав про Сергія від першого вечора. Дарка знала, що Артему можна довіритись і спитати його про чоловічу сторону, бо Артем може більше розтлумачити деякі слова Сергія. Хлопець слухав щебетання Дарки із сумом, але водночас був уважним і щирим. Дівчина вибігла з офісу на годину швидше, щоб забігти додому, причепуритись і забрати Мойсея. Вона вдягнула зелену сукню, обвивши шию малиновим літнім шаликом і вдягнувши улюблені сережки із намальованими заквітчаними деревами. Зелений – улюблений колір Сергія, а весна – улюблена пора. Дівчині хотілось зробити приємне, водночас вона боялася цієї зустрічі, оскільки ніколи не бачила Сергія, вони домовились не обмінюватись світлинами. Мойсей теж був у передчутті, він підстрибував на коротких ніжках і поглядав то на Дарку, то на сонце, яке вже от-от закотиться за Високий Замок.

Дарка побачила його ще здалеку. Високий брюнет з вистриженою за останньою модою борідкою у темно-синьому костюмі, у бузковій (улюбленого кольору Дарки!) сорочці і з крихітною світло-зеленою хусточкою у кишеньці. Як же без зеленого? У його руках були конвалії. Дарка зразу ж у нього закохалася. Вона любила чоловіків із борідками, тоді вони виглядали на справжніх лицарів із середньовічних турнірів, а ще з такою неймовірною усмішкою. Сергій ніби світився.

Привіт! Нарешті зустрілись.
Таааак… – Дарка зависла, ніби Viber після 5-годинної переписки

Сергій також побачив Дарку здалеку. Саме такою, мабуть, він уявляв її. Дівчина із русявим волоссям, у якому вечірнє сонце ховає своє проміння; з дрібними веснянками на обличчі і зеленими очима. Ще трохи і можна було б сказати, що вона якась симпатична фея, яка щойно спустилась із сусідньої Лисої гори. А ще цей неймовірний песик з метеликом на шиї. До речі, Мойсей мав свій дрес-код, коли виряджався на якісь особливі зустрічі. Собака подивився на схвильованих Сергія і Дарку, зрозумівши, що саме так виглядає кохання. Пізніше він змушений був тинятись вечірнім містом, слухати цю милу розмову і бути медіумом двох світів Світла. Мойсею не хотілось бути третім зайвим, але він із своєї цікавості не міг пропустити жодної усмішки, подиху і блиску очей. Йому сподобалось бути у світі людського кохання.

Цілий тиждень після зустрічі із Сергієм Дарка не могла спокійно працювати. Вона відчувала, що не може приховувати своїх почуттів, хоча знала, що вся ця казка може фатально для неї закінчитись. Вона молилась і просила Бога, як чинити далі. Вона не могла стандартно спілкуватись по Viber(у). Так само не міг заспокоїтись Сергій. Він розумів, що все це треба припинити. Поруч – Софія, і це пряма зрада. Він пригадував собі найкращі миттєвості 12-річного подружнього життя, щоб відігнати думки. Але ж Дарка… Його міркування із заплющеними очима перервав Viber.

Сергію, я мушу тобі дещо сказати. Думаю, що ти зрозумієш мене… Я не можу брехати. Я люблю тебе щиро, безмежно і віддано. Вибач, але для мене чесність на першому місці…
Розумію. Дарко, моє життя – розплановане і внормоване. Дякую Богові, що у ньому зꞌявилась ти, ти – мій друг, моя підтримка. Але ти ж знаєш, я не можу дати тобі більшого. Поруч – моя кохана дружина. А наші почуття – це лише конвалії у Viber (і), романтично-драматичні миттєвості, які ми вигадуємо самі для себе, щоб розбавити сіре життя. Я розглядаю тебе виключно як подругу, не більше.
Добре. Тоді я вважаю, що нам варто перестати спілкуватись, оскільки я вже ось тиждень не відчуваю себе у форматі тільки твоєї подруги. Я люблю тебе, тому відпускаю. Якщо любиш людину, то найважливіше, щоб вона була щасливою. Без цього почуття не мають сенсу… Дякую Богові за нашу зустріч, за те, що він зіткнув нас у цьому житті. Але це все. Вибач…

Це було останнє повідомлення у Viber (і) від Дарки. Від того часу переписка зупинилась. Сергій відчував, що ніби змінилася епоха. Він намагався більше часу проводити із Софією, забивати себе роботою, жити так, як він робив це до Дарки. Перекроювати життя заради конвалій з Viber(у) чоловік не мав бажання, адже він – фінансист, а це люди з холодним розумом і серцем, які не ведуться на провокації фондових бірж і показників долара.

Дарка чекала, що Сергій напише їй. Спілкування продовжиться. Їй було важко переживати цю розлуку. Але Viber мовчав. Це розумів Мойсей, але як би він не терся своєю мордочкою і не виблискував очима, розумів, що тут потрібне любляче чоловіче плече. Артем буквально не відходив від Дарки, він намагався її розважити, водив у кіно і на її улюблене морозиво. Він розумів, що у коханої – важкий період і тому варто підтримати. Дарка була за це безмежно вдячна, бо інакше її б поглинула самотність.

Так тривало півроку. Дарка поволі забувала Сергія. Він був для неї химерною мрією, чимось нездійсненним. Місяць тому Артем освідчився, і вони вирішили побратись у травні, коли розпускатимуться конвалії. Мойсей теж полюбив Артема – це був надзвичайно добрий хлопець із радісним вогником. Хоча Сергій на його тлі виглядав більш харизматичним і статним.

Але для Мойсея Сергій був у минулому, як і для Дарки.

І ось цей день настав. Дарка випромінювала радість, була надзвичайною нареченою. Артем аж світився від щастя. Дівчина спеціально залишила айфон вдома з Мойсеєм, щоб її ідилію не турбували дзвінки колег і друзів. Сьогодні – це день для них з Артемом, для їхнього щастя.

Мойсей лежав на коврику. Він, як завжди, поклав голову на лапи і щось по-собачому розмірковував. У квартирі було тихо. Десь за північ. У вікні виднілись вогні вечірнього міста, а на столику стояв букет вишуканих конвалій, подарунок Артема за кілька днів до одруження. На Мойсеєвій душі було якось затишно і світло, але водночас неспокійно. На столі задзеленчав айфон. Мойсей нашорошив вуха, він давно не чув цього звуку. На дисплеї зꞌявилось повідомлення: «Дарко, я так не можу. Ти потрібна мені! Я поговорив із Софією, розповів їй все. Я мучусь… Вона прийняла мої почуття до тебе і подала на розлучення. . Якщо любиш людину, то найважливіше, щоб вона була щасливою. Без цього почуття не мають сенсу… Памꞌятаєш? Я їй вдячний… Де ти?»

Мойсей розумів, що це він – Сергій. Айфон вібрував на столі, дотикаючись до вази з конваліями. Квіти схилили голівки над ґаджетом, прочитуючи чуже. «Занадто пізно», – подумав Мойсей. Неможливо скористатися запізнілим шансом. Собака заплющив очі, як звично поклавши голову на лапи. «Якби я міг врятувати світ, імꞌям назвав би твоїм»… Хтось з гостей забув вимкнути радіоприймач на кухні. Знову цей Pianoбой.

Юліана Лавриш

Повязані записи