Лілія Петрівна Миронович – львівська лікарка-неонатолог з ТМО №3, що об’єднала мережу навколо свого вірша під назвою «Молитва жінки». Лише на фейсбук-сторінці нашого сайту відеоролик зі записом вірша за кілька тижнів переглянуло близько 1,4 млн глядачів.
«Молитва жінки» – таку назву дала лікарка своїм поетичним роздумам, зверненню до Господа Бога із проханням уберегти, захистити, послати Мир Україні.
Ми поспілкувалися з Лілією Петрівною, щоб дізнатися більше про неї – авторку молитви кожної українки.
Як виникла ідея написання «Молитви жінки»?
Коли на Україну летіли понад шістдесят ракет, пригадую, ми з колегами мали одну дитинку-поспішайку. Я пам’ятаю, була повітряна тривога, майже все збили, проте якийсь десяток ракет ще летів. І тоді виникла думка: як же так? Хтось так сильно бореться за життя, а хтось здатен нещадно вбивати.
Коли ви вирішили стати лікарем?
Ну, напевно, це було ще з чотирьох років. Ми завжди з моїм татом гралися: я була просто медиком, а він – головним лікарем. Коли він проходив з роботи ввечері втомлений, то дуже хотів відпочити, але весь диван був закладений хворими ляльками. Він їх оглядав, казав, що я всіх вилікувала. Ну, я розуміла хід його думок, що він просто хотів полежати на дивані, де вже лежать іграшки.
Де ви навчалися?
Я сама зі Львова. Тут і навчалася – у Львівському державному медичному інституті. Так він називався раніше. Зараз університет імені Данила Галицького.
Чи важко вам було вчитися і чи не шкодували ви, що ви вступили?
Навчатися було абсолютно не важко, тому що я завжди до того ставилася дуже-дуже серйозно. Я пам’ятаю, коли складала іспит із педіатрії, то на столі було 19 книжок.
Чому саме дитячий лікар?
Усе просто: я дуже любила дітей.
Ви працюєте вже сорок три роки. Що б ви порадили собі тодішній – дівчині, яка прийшла вперше працювати до лікарні?
Ну, очевидно, по-справжньому любити дітей, з якими ти працюєш. І кожну дитину розглядати, як свою рідну, себе ставити на місце тої мами, яка довіряє тобі цю дитину. Вона приходить до тебе не просто так – поговорити про погоду чи про якийсь новий фасон одягу. Вона приходить до тебе з тою чи іншою проблемою. І ніколи не зациклюватися на своїй самовпевненості.
За що ви любите свою роботу?
Найприємніше, коли ти маєш якусь проблемну дитину, і дякуючи Богу, тобі все вдається. І мама уже щаслива іде від тебе, і дитинка здорова й рум’яна, і все добре. І тоді ти думаєш, що ти життя прожив не даремно.
Вероніка МАТВІЄНКО
Повязані записи
