Колись британська письменниця Діана Сеттерфілд у своїй книзі “Тридцята казка” написала: “Сім’я – це візерунчаста павутина. Неможливо торкнути одну її нитку, не викликавши при цьому вібрації всіх інших. Неможливо зрозуміти частинку без розуміння цілого …”. Україна – це наша спільна велика сім’я: як і у кожній родині між нами бували і сварки, і суперечності, ми не могли знайти компромісу щодо важливих питань.
Хтось скаже, що нас розділяли мова, ментальність тощо. Та, незважаючи на усе, ми завжди залишалися одним народом, людьми, які прощали одні одних, а у найтрагічніші моменти, коли битва Добра і Зла досягала свого апогею, приходили на допомогу своїм братам.
Сьогодні наша держава, за єдність і незалежність якої пролили свою кров її найвірніші сини та доньки, роздерта на дрібні шматочки. Здається, що її тіло – одна велика рана. І мимоволі згадуються усі останні роки незалежності. Ми розуміємо, як багато речей не цінували по-справжньому, ставилися до них зверхньо. Нещодавно я прочитала інтерв’ю о. Михайла Димида, львівcького священика, викладача УКУ, виданню “Сегодня”, де він виразив дуже цікаву думку про Східну Україну та Крим: “Жителі західних областей України ,хоч і були під чужими “панами”, але ті пани були культурніші. Схід України і Крим довгий час перебували під владою диких – азіатських панів. Це не наша культура . У своєму рабстві ми не були так принижені, як наші брати на сході. Схід, навіть у незалежній Україні, потрапив у рабство нових магнатів. Це кріпаки 21 століття. На заході цього немає. Тут інше ставлення до людей з боку багатих. Рабство – це хвороба. Невільна людина майже завжди піде на компроміс зі злом. А нові магнати – вони не українці і не росіяни, це плід бандитської радянської системи”.
Відразу виникає питання: чи готові ми, жителі Західної України, будувати своє світле майбутнє без Сходу, без Криму? Впевнена, що більшість скаже: “Ні!”. Так, у всіх нас багато гріхів, ми не досконалі, ми просто люди і часто помиляємося. Що ми можемо протиставити силі зброї та агресії, війні, які зараз панують на Східній Україні? Хіба що наші щирі серця, нашу доброту. Мати Тереза вважала: “Спочатку добро лише іскорка, яка пізніше розгорається в полум’я. Зло, навпаки, спочатку бушує полум’ям, а потім стає слабкою іскрою”.
У цей момент пригадаймо ще одні слова, нашого великого Кобзаря: «Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть…». Якщо ми будемо молитися за єдність своєї землі, будемо вірити, що неправда ніколи не переможе, що лукавство зазнає нищівної поразки, тільки так ми вистоїмо, адже Бог не дозволить знищити країну, яка ніколи не зрадила своєї клятви. У ці важкі моменти ми, львів’яни, звертаємося що Господа із щирими, навіть відчайдушними словами, захистити Донецьк та інші міста Східної України, заступитися за Крим, щоб ми отримали ту свободу і ту надію, яку справедливо вибороли безцінною жертвою, і на яку заслуговуємо тепер більше, аніж коли-небудь.
Володимир МАМЧИН, семінарист, Львівська Духовна Семінарія Святого Духа: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних. Бо всі мигрішні, і всі, потребуючи покаяння і зцілення, за цим зціленням мусимо сягати до безмежного милосердя нашого Господа”.
Марія ПИЛИПЧУК, студентка Львівської комерційної академії: “Просимо Тебе, Боже, дай силу та мужність тим, хто бореться за кращу долю для України. Вбережи від болю, подаруй терпіння і сповни світлими думками та навчи любити”.
Богдан БОРОВИЙ, журналіст: “Боже, допоможи людям з Донбасу, поверни їм спокій та мир, відверни смерть, насильство та ворожнечу. Не дозволь, щоб цей квітучий і багатостраждальний український край перетворився на море крові та сліз. Допоможи Україні піклуватися про Донбас всім серцем, і ми ще будемо молитися до Тебе разом від Донецька до Львова, від Одеси до Києва”.
Наталія ЕЛЯШЕВСЬКА, науковий співробітник НУ “Львівська Політехніка”: “Боже, дай людям розуму, щоб вони не вбивали одне одного. Ми – великий, братній слов’янський народ, і не припустимо руйнувати цей кровний зв’язок братовбивчою кулею. Дай людям віри і витримки, захисти їх. Зроби так, щоб не гинули діти, щоб жінки не хоронили своїх синів, чоловіків, батьків. Дай мудрості, мужності і виваженості нашим військовим, і, всім, хто бореться за мир і злагоду в Україні”.
Андрій ВОЛОШИН, філолог: “Боже, дай розуму і моралі жорстоким окупантам, які безжалісно вбивають і грабують, які керуються незрозумілими силами і мотивами. Допоможи нашим військовим сміливістю і розсудливістю, а мирних жителів Сходу візьми під свою опіку і не дай більше невинній крові скроплювати нашу землю.”
Лідія Батіг
Повязані записи
