6 листопада в Українському католицькому університеті відбулася міжнародна наукова конференція «Шлях до свободи» з нагоди 25-ліття легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Співорганізаторами події стали Місія «Постуляційний центр беатифікації та канонізації святих УГКЦ» та Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету… Як сказала Леся Українка: «Хто визволить себе – вільний буде, кого визволять – в неволю візьмуть…». Про основні виклики на шляху Церкви, яка кров’ю мучеників визволила себе із ярма брехні, та її боротьбу за свою гідність поговорили із єрм. Полікарпом Марцелюком, ЧСВВ, головою Місії «Постуляційний центр беатифікації УГКЦ».
– Отче Полікарпе, в чому сьогодні полягає правильне розуміння свободи як рушійної сили майбутнього для Української Греко-Католицької Церкви?
– Пригадаймо, свята Едіт Штейн говорила, що найбільшим виявом свободи є дар самого себе. Саме Ісус Христос, який на хресті віддав своє життя в жертву за гріхи цілого людства, – це зразок справжньої любові для кожного християнина, того карітас, що є невід’ємною частиної нашої душі. Думаю, що таким всеосяйним почуттям є й приклад мучеників нашої Церкви, тих ісповідників, які не злякались протистояти безбожній тоталітарній системі Радянського Союзу. Незважаючи на те, що ця система намагалася їх залякати, стиснути їхні серця в безоглядному мороці сумнівів, репресувати, перетворити на статистичні одиниці бездумного соціуму, вони змогли вистояти. Антирелігійна, антигуманна машина зла, скерована на продукування матеріальних цінностей та фальшивих мотивів, врешті відступила перед скромним, але могутнім духом віруючих. Починаючи від мучеників першої радянської окупації, наше духовенство, жахливо страчене, жорстоко ув’язнене у концтаборах, сміливо виголосило своє право на свободу, свою повагу до життя як найбільшого Господнього скарбу. Врешті, лише вільна людина не боїться жертвувати собою заради ближнього.
– Які, на Вашу думку, головні виклики та завдання у XXI столітті стоять перед нашою Церкви? Що робити, щоб цінності, здобуті під час катакомбного періоду її існування не знівелювались у теперішньому, доволі цинічному суспільстві?
– Я багато працюю з молоддю, зокрема зі скаутами. Саме ці люди є майбутнім нашої Церкви. Якщо молодий християнин навчиться розуміти, що дорослість – це не гіперболізована серйозність, не певні матеріальні статки, а відповідальність за свого ближнього, то нас чекає справді світле нове життя. Ще Антуан Де Сент-Екзюпері говорив: «Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив». Отож, стараймося розвивати у собі благородне відчуття відповідальності за ближнього. Властиво, це і є той омріяний шлях до свободи, на якому ми будемо будувати громаду вільних і щирих людей.
– Якими є головні підсумки конференції «Шлях до свободи», завдяки яким УГКЦ матиме можливість зростати духовно, ніколи не забуваючи традицій, цінностей і великої жертви в ім’я істини?
– Цією конференцією ми показали, що в історії нашої Церкви є багато неймовірних прикладів таких отців, життя і подвиг яких в сучасних умовах є моделлю поведінки людини, вільної від спокус матеріального світу. Адже, матеріальний світ, його статки, зацикленість на речах, деколи сковують людину, роблять її замкнутою на собі. Натомість, ми мали змогу почути історії людей, які віддали все, включно зі своїм життям, щоби вибороти радість бути собою, хоча вона деколи й коштує власного життя. За цю радість наші мученики заплатили своєю кров’ю. Ми повинні шанувати їхню жертву, плекати пам’ять про них, зберігати силу духу. А ще, як казав Патріарх Йосип Сліпий, не розтрачувати себе на дрібниці. Людину формує велике прагнення злуки з Богом, життя заповідями. Перед нами стоїть важливе завдання – не потрапити у рабство власного «его», старатись жити для нашої громади, для України, розбудовуючи спільність, залишаючись громадянами Царства Небесного, добрими християнами.
Лідія Батіг
Повязані записи
