Хтозна? Можливо, одного дня позаду нас зі засвітів вийдуть напівпрозорі фігури духів, шепочучи: «Дякую». І поведуть нас далі.
Львів, Вірменський кафедральний собор, на одній зі стін зображена картина Яна Розена – «Поховання святого Одилона». Це не звичайна картина. Це листопадова парабола в кольорах золота та тіні. Ми бачимо Одилона*, абата Клюні, провидця XI століття, який установив день молитви за померлих 2 листопада.
Одилон лежить на ношах, його несуть… і хто? Ченці в чорних шатах**. Але поруч із ними йдуть напівпрозорі духи померлих. Вони тримають смолоскипи, їхні обличчя освітлені світлом свічок. Вони моляться за Одилона, просячи вічного світла для того, хто колись молився за них.
Розен, цей талановитий польський художник, зображує не стільки похорон, скільки взаємодію двох світів. Ці ефірні силуети духів не висять десь у хмарах; вони йдуть поруч із труною Одилона. Бо колись він зініціював молитви за душі в чистилищі. Тепер вони повертають йому ту саму послугу. Замкнене коло, ланцюг вдячності. Це таємниця сопричастя святих. Християнська мережа, де ми, живі, кидаємо рятівний круг у глибини чистилища (Служби Божі, панахиди, відпусти, вервиці), а вони, з іншого боку, шепочуть Богові: «Господи, а що сталося з тією моєю сестрою, яка забула за мене біля могили?». І тут Розен влучає в ціль: життя не закінчується біля воріт цвинтаря. Ми думаємо, що смерть — це кульмінація, але він показує, що не вся людина вмирає. У часи, коли ми ховаємо смерть у тиші моргу, коли ми «скролимо» соціальні мережі замість того, щоб молитися вервицю, цей образ волає: духи померлих не далеко! Вони спостерігають, дякують, моляться. Як те листопадове листя – ніби опале, але все ще шелестить під ногами.
І якщо вже мова зайшла про допомогу, дозвольте мені в цей листопадовий час нагадати вам, що Церква має Апостольство допомоги душам у чистилищі – діюче (польською мовою, ред.) з 1889 року (www.apdc.wspomozycielki.pl). Долучитися може кожен: дорослий зі зморшками на чолі, дитина з олівцями в руках. Умова? Лише одна: бажання. Ніяких внесків, іспитів чи обітниць мовчання. Блаженний Гонорат Козьмінський, творець цієї ідеї, казав: «Допомога померлим – найлегша справа, бо вона нам майже нічого не коштує, бо ми можемо запропонувати все, навіть найменше та з обов’язку, для цих душ на їхню велику користь». Це не абстракція; це математика благодаті.
Листопад швидко мине, свічки догорять… Але нехай це коло Розенової вдячності триватиме. Бо ж, зрештою, ми всі в процесії – і ті, хто несе, і ті, кого несуть. І тоді, хто знає, можливо, одного дня ці напівпрозорі руки виринуть зі засвітів позаду нас, кажучи пошепки: «Дякую». І поведуть нас далі.
Автор: Мілена Кіндзюк (нар. 14 травня 1970 р.) – польська докторка гуманітарних наук, авторка книг, журналістка, публіцистка. Випускниця факультету польської філології Варшавського університету. У 2013 році здобула ступінь доктора філософії з гуманітарних наук з історичної дисципліни, захистивши дисертацію «Медіаобраз отця Єжи Попелушка у польській пресі 1980–1984 років» (науковий керівник – Юзеф Мандзюк).
Викладає на посаді доцента в Інституті медіаосвіти та журналістики Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві. Вона працювала журналісткою, зокрема, в Католицькому інформаційному агентстві, щоденниках «Życie», «Gość Niedzielny», «Tygodnik Solidarność», «Przegląd Katolicki» та «Księga Świętegoch». У 2005–2011 роках очолювала варшавське видання тижневика « Niedziela ». Вона є постійним автором порталу wpolityce.pl та тижневиків «Sieci» та «W sieci historii». Член правління Фонду Варшавської битви 1920 року. У червні 2020 року стала постійним колумністом тижневика «Gość Niedzielny».
Джерело: niedziela.pl
*Святий Одилон Клюнійський (962-1049) — один із ініціаторів встановлення у монастирі Спомину Усіх померлих вірних 2 листопада. Згодом цю практику перейняла вся Католицька церква.
На фресці Ян Розен зобразив обличчя своїх сучасників, а середній чернець – його автопортрет.
** Щодо фрески Генрика Яна Розена «Поховання святого Одилона» варто додати, що ченці, зображені на ній, знаменують собою минуле (обличчя особи закрите каптуром), сьогодення (чернець повернувся і дивиться на людей), майбутнє (очі ченця закриті: майбутнє для нас закрите). На фресці Ян Розен зобразив обличчя своїх сучасників, а середній чернець – його автопортрет.
Також читайте: Найдавніша фреска, унікальні ікони, мощі перших святих: таємниці Вірменського собору у Львові
О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Повязані записи
