Мабуть, можна так сказати про військового капелана, священика храму св. Миколая ПЦУ (Княжого храму), отця Андрія Дуду. Цілий ранок не можу оговтатись від сумної звістки його відходу до Вічності. Отець Андрій був одним із тих, кого ми називаємо «частиною сім’ї «Духовної величі Львова»». Священик, духовний наставник, соратник у добрих справах, людина, яка завжди підтримувала порадою і добрим словом, молитвою. Ще зовсім недавно отець Андрій передав працівникам нашого ресурсу кілька пляшечок, власноруч виготовлених антисептиків, з побажанням берегти здоров’я, адже після карантину попереду багато проектів, зокрема отець рекламував нам свій задум, який мав запустити після 15 березня у Будинку офіцерів – проект «Закон Обіймів», про який цього сумного ранку також написала у своєму пості Христина Береговська, начальник управління культури Львівської міської ради. Не судилось…Однак, отець Андрій завжди залишиться у наших серцях людиною обіймів і великого серця. Він не вмів вітатися по-іншому – тільки обійми і щира усмішка із звичним «як справи?». І у цих обіймах була і пастирська любов, і відкритість душі, і просто дружня підтримка. Мені не хочеться писати про отця у минулому часі. Бо Любов не вмирає!
Воїн Світла
З отцем ми познайомились у травні 2016 року, під час вручення священику Ордену св.Юрія львівським міським головою Андрієм Садовим за молитовність і щиру місіонерську працю, відданість своїй пастві, духовну опіку над рідною землею, любов до свого народу та з нагоди Дня міста Львова.
Пригадую, як я по-журналістськи звернулась за коментарем і проханням про інтерв’ю, на що отець Андрій погодився із відкритою душею. Я попросила священика почепити Орден на підрясник, щоб сфотографувати для новинної світлини. Тільки після довгих вмовлянь отець неохоче погодився. Казав, що це не його заслуга, а просто виконання обов’язку. Опісля було майже чотири роки плідної співпраці з нашим проектом – ми були на відкритті фотовиставки «Фронтові друзі» у головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка, і медійно висвітлювали проект «Мій Шевченко», тобто запис компакт-диску з читанням поезії Тараса Шевченка отцем Андрієм, кошти від продажу якого спрямовувались на потреби українських військових, численні культурні заходи, де священик синтезував мистецтво і Бога. Остання ініціатива отця Андрія, про яку ми писали, – це виготовлення антисептиків. Таким він залишиться з нами – невтомним, активним, з постійним запалом в очах – «А що далі? А як ще послужити місту і громаді?».
А скільки разів ми проводжали його молитвою на схід з побажанням швидкого повернення, знову-таки медійно просячи львів’ян долучитись до продуктових наборів та зібрання засобів першої необхідності, бо отець ніколи не їхав до військових з порожніми руками. Він був Воїном Світла, впевнена, що на передовій священик врятував і навернув не одну загублену душу. Коли я відкрила переписку з отцем, то натрапила на рядки, написані ним ще у 2017 році. Я попросила про письмовий коментар про служіння військовим. І ось отець Андрій, в той час перебуваючи на передовій, написав таке: «Кожного разу, коли мені випадає нагода зустрічати людей доброї волі, серце моє наповнюється радістю, і це дорогі мої, є та радість, яку забрати ніхто не може! Радість зустрічі, радість братерства, радість свободи. І я переконаний, що цю радість дає мені Господь, бо в очах кожного з них бачу Христа.
Намагаючись показати життя наших воїнів, хочеться прирівняти розповідь про них до притчі, до символу, до знаку часу. Несподівано піймав себе на думці, що можу довго вдивлятись у військові світлини близьких мені людей, ці світлини розповідають складну та цікаву історію, в яку потрібно вникнути, і часто це не вдається з першого разу.
Хотілось би, щоб у цьому світі, в якому занадто багато черствості, безмовності, глухоти, пустоти та егоїзму, ми змогли розгледіти наших сучасників, борців за рідну землю, які промовляють до нас живою мовою: пристрасно, голосно і чітко. Пильно вдивімось у їхні очі і чуйно прислухаймось до їхніх слів. Їм є що нам сказати. Сила їхніх слів в автентичності висловлювання, у їх стверджувальності. Це завжди пряма мова, фраза без лапок. Знаходитись поруч з ними є щастям, найважливішим уроком, який тільки можна отримати від життя».
«Все упованіє моє на тебе, мій пресвітлий раю…» (Тарас Шевченко, поема «Марія»)
Я вже писала вище, що через отця Андрія ми по-новому вчилися аналізувати для себе Тараса Шевченка. Ще майже місяць тому, у Львівській опері, отець Андрій читав рядки улюбленого поета. У цей сумний ранок, пишучи некролог, мені чомусь пригадався останній творчий період Кобзаря, до якого належать поеми «Марія», «Неофіти», вірші «Ісая. Глава 35», «Подражаніє 11 псалму». Саме у цих творах, на думку дослідників, Тарас Шевченко переосмислює для себе свої стосунки з Богом, духовний вимір, саме тому так багато у цих рядках біблійних сюжетів, а також ніби підведення життєвих підсумків.
Отець Андрій відійшов від нас у дуже символічний спосіб. За східною традицією – практично на порозі Лазаревої суботи, яку ми традиційно пригадуємо перед Квітною неділею. Воскресіння померлого Лазаря, тіло якого у гробі почало свій тлінний цикл, – передсмак Христової Пасхи, бо вже за тиждень, вслухаючись у радісний біг жінок-мироносиць, нам важко буде повірити у сенсаційність великоднього ранку. За західною традицією – отець відійшов у тиші Великодньої суботи. У римо-католицьких храмах сьогодні не звучать дзвони, не грає орган, хрести вкриті тканиною фіолетового кольору. Церква завмерла у тиші Христового погребіння. Тому наш сум, сльози від невимовної втрати ніби перегукується із плачем жінок-мироносиць, Богородиці, учнів над тілом свого Сина, Вчителя, Друга. «Не ридай наді Мною, Мати, бо воскресну» (піснеспів Великої суботи у східній традиції). Отець Андрій Дуда відійшов від нас у променях Світла свого короткого, але такого цікавого життя; у променях торжества Христової Пасхи. Відійшов із земного життя, але народився для Неба!
«…Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих…Возвеличу
Малих рабів отих німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово. І пониче,
Неначе стоптана трава,
І думка ваша, і слова».
Неначе срібло куте, бите
І семикрати перелите
Огнем в горнилі, – словеса
Твої, о Господи, такії.
Розкинь же їх, твої святиє,
По всій землі. І чудесам
Твоїм увірують на світі
Твої малі убогі діти! (Т. Шевченко, «Подражаніє 11 псалму»)
Редакція сайту творить спільну молитву за упокій душі отця Андрія Дуди. Дякуємо його родині та спільноті парафії за прекрасного Духівника, Священика, Воїна Світла. Вічна пам’ять!
Юліана Лавриш
Повязані записи
