Забута свята? Саме ці два слова спадають на думку, коли згадуєш про Матір Марію від Хреста – Людвіку Моравську. Хто ця жінка і який стосунок вона має до Львова?
У багатьох людей може скластися враження, що роль жінки в Церкві лише щойно тепер починає набирати своєї ваги. Однак ті, хто знає історію християнства, вважають інакше. На них справляють враження постаті святих і впливових жінок минулого – таких як Свята Клара, Жанна Д’арк, Тереза Авільська, Катерина Сієнська, Тереза з Лізьє, Гільдеґарда Бінґенська, а в XX столітті – Тереза Бенедикта від Хреста (Едита Штайн), Джанна Беретта Молла, Тереза Калькуттська і багато інших. Історія Церкви на ділі довела істинність слів зі Святого Письма, що «в Ісусі Христі… немає чоловічого роду, ні жіночого» (див. Гал. 3, 26-29).
Немає винятків і на шляху до святості: для жінок і чоловіків він однаково тернистий. У Посланні до Тимофія святий апостол Павло пише, що «всі, хто в Христі Ісусі бажає жити благочестиво (побожно), будуть переслідувані» (2 Тим. 3, 12). Не обов’язково йдеться про мученицьку смерть, а швидше – про різноманітні випробування у виконанні Божої волі — у здійсненні свого покликання.
Але чому, попри те, що шлях до Небесної Батьківщини тернистий, на ньому завжди можна зустріти паломників? Святитель Іван Золотоустий, який сам випив із Чаші Христових страждань, якось сказав: «Не будь спокуси, не було б і вінця; не будь подвигів, не було б і нагород; не будь боротьби, не було б і почестей; не будь скорботи, не було б і розради; не будь зими, не було б і літа».
А що є найвищим «вінцем», «нагородою», «розрадою» чи духовним «літом» для вірного християнина? Звичайно — це Сам Господь. Як і для закоханої нареченої найбільшою радістю є не весільні подарунки, а її наречений, подібно до них «блаженні (щасливі) ті, хто покликаний на весільну вечерю Агнця» (Об. 19, 9), говорить Святе Письмо. І не випадково саме ці слова повторює священник (в римському обряді) перед тим, як вірні поєднаються з Христом у Святому Причасті.
Саме у Пресвятій Євхаристії віднайшла своє покликання Марія Моравська. Вона жила в другій половині XIX ст. та створила монаше Згромадження, метою якого було безперервне поклоніння Пресвятим Дарам. На понад пів століття ця чернеча спільнота стала осередком живої віри та полум’яної любові до Ісуса Євхаристійного у Львові. А місце, де сестри звели храм та обитель на вул. Курковій (тепер вул. Лисенка), отримало від львів’ян назву «Свята гірка». Мабуть, не всі мешканці розуміли, яке велике духовне значення має для міста та народу храм і монастир, де невпинно адорують Ісуса, утаєного в Святих Дарах, але не відзначити святості місця, де мешкали сестри, що стали «любими пахощами Христа» (пор. 2 Кор. 2, 15-16), було неможливо.
Задовго то того, як шляхи Господні привели Марію Моравську до Львова, у вересні 1866 року, перебуваючи у Франції, вона почула від єпископа Женеви Гаспарда Мермілода слова про виняткову важливість монашого життя, спрямованого на глибоке споглядання (контемпляцію) та адорацію. «Церква, де Ісус у Святих Дарах постійно виставлений і має постійну пошану, ця церква є для місця, в якому вона розташована, а також для всієї країни ніби громовідводом, котрий громи Божого гніву відвертає, притягує благословення», — наголосив єпископ. На той час сестра Марія ще не знала, що зможе реалізувати мрію, вкладену в її серце Богом, саме у Львові.
Через 40 років. Січень 1906 року. Львів.
23 січня Мати Марія Моравська почувала себе дуже ослабленою, тож перед тим, як вирушити в дорогу зі Львова до Європи, попросила сестер підняти її на хори монастирського храму Найсвятішого Серця Ісусового, звідки вона зазвичай поклонялась Пресвятим Дарам. Далі її підвезли на візку до фігури Матері Пресвятого Серця в коридорі кляштору — цю фігуру Мати Марія любила особливо. Опісля вона попрощалась зі сестрами. Здавалось, що Львів не хотів відпускати Матінку: «таксі» (а точніше, фіакр), яке мало відвезти її на залізничний вокзал, спізнилося та встигло до поїзда лише в останню хвилину. Чоловік, який мав допомогти на вокзалі, послизнувся і не прийшов у призначений час.
Та найбільшою перешкодою був стан здоров’я Матері. І хоча до Відня доїхали добре, однак по приїзді їй стало гірше через напад задухи. Після незначного полегшення 25 січня продовжили шлях — сестри не хотіли відпускати Матір у такому важкому стані, але вона не могла погодитись на те, аби пропали квитки, на які були витрачені кошти — Марія була переконана, що це суперечить обітам убогості. Потяг рушив. 26 січня близько третьої години дня Матері стало гірше, вона почала задихатись, зусилля лікаря, який її супроводжував, не допомогли, і Марія Моравська спочила в Господі у вагоні потяга, на руках у сестри Юзефи Томчак.
У Львові про смерть Матері Марії дізналися о восьмій ранку 27 січня завдяки телеграмі сестри Юзефи. Вона повідомляла: «Наша найдорожча Мати є в небі». Ця новина вразила сестер, для яких Марія була Матір’ю 35 років, і львівського єпископа-помічника Йосифа Вебера (1846-1918) — через певний час, вже будучи емеритом, він написав сестрам на Курковій: «Часто, дуже часто думаю про вас, про вашу Матір. О, як в цьому різному світі пливе по-різному життя! Одні не знають жодних труднощів, а інші ніби для хреста були створені. Такою душею була ваша Мати. Труднощі і перешкоди ставали їй завжди на дорозі, хоча завжди шукала Божої слави».
До Львова останки Матері Моравської прибули 7 лютого: знайшлись доброчинці, які покрили видатки на їхнє перевезення, а Міністерство внутрішніх справ дало дозвіл поховати Настоятельку в підземеллі храму монастиря, який вона збудувала. Молитва за упокій новопреставленої Слуги Божої не вмовкала. 10 лютого заупокійну Месу відслужив ординарій — майбутній святий — львівський митрополит Юзеф Більчевський (1860-1923), відразу після нього відправив Службу Божу єпископ Вебер, на богослужінні також був присутній львівський вірменський єпископ Йосиф Теодорович (1864-1938). У поховані Матері Марії від Хреста взяли участь майже 100 священників — її тіло спочило в підземеллі храму — у гробівці, що розташований якраз під престолом для виставляння Святих Дарів.
Чи під силу людині, власністю якої є лише віра в Бога та глибока любов до Євхаристії, заснувати чернече згромадження та власноруч збудувати храм і монастир?
Сьогодні мало хто з мешканців та гостей Львова, дивлячись на величний храм та монастирський комплекс на вул. Лисенка, здогадується, яка незвичайна історія стоїть за його будівництвом, і що перед ними не лише архітектурна перлина міста, але й символ незламної віри однієї мужньої жінки, що зробила велику справу не завдяки, а всупереч обставинам, які її оточували впродовж всього життя. Мало кому відомо, що будівнича цього сакрального місця досі почиває у крипті храму. Кожен камінчик цієї будівлі міг би розповісти про те, скільки жертовності, випробувань та молитов було тут вкладено.
Саме у Львові стало на ноги Згромадження, яке станом на сьогодні охопило своїм служінням адорації Господа Ісуса в Пресвятих Тайнах три континенти.
Народилася Людвіка Моравська 22 серпня 1842 року в Рокоші Слупецького повіту (Великопольське воєводство). Через три дні її охрестили та назвали на честь святого Людвика (Людовика). Коли дівчинці було чотири роки, помер її батько, і мати — Текля Моравська – залишилась із шістьма дітьми без засобів для існування. Тому сім’я переїхала до родичів у Варшаву. Але тінь хреста не полишала родину. За кілька років помер брат, сестра і мама Людвіки. В 1857 році, у неповних 15 років, дівчина вступила в Згромадження сестер Феліціянок у Варшаві, де за півтора роки при облечинах приймає ім’я Катерина. Однак окупаційна прусська та російська влади чинили утиски Католицькій церкві, які посилися після Січневого повстання (1863-1864) на землях колишньої Речі Посполитої. Це торкнулося і спільноти, в якій перебувала молода монахиня.
Людвіку приваблювало контемплятивне життя, тому вона вирішила залишити Феліціянок і у 1866 році переїхала до Франції, де того ж року вступила до монашої спільноти Францисканок Пресвятих Дарів у Труа. Саме тут Людвіка прийняла своє нове ім’я Марія від Хреста. 29 квітня 1867 року вона склала вічні обіти. Однак в серці Марії горіло бажання, аби монастир, де буде тривати вічна адорація Євхристії, діяв на її батьківщині. Монахиня усвідомлювала, що в такий спосіб вона не лише реалізує своє покликання, але й стягне велике благословення з Небес на свою Вітчизну.
Марія докладає зусиль – і 20 травня 1870 року Папа Пій IX дав дозвіл на відкриття монастиря Францисканок Пресвятих Дарів на польських землях. Уповноваженим для його канонічного заснування був призначений кардинал — архієпископ Мечислав Лєдуховський (1822-1902). Місце нового монастиря (в Гранові) та члени його спільноти були обрані, однак розпочалася франко-прусська війна. З великими труднощами Марія та сестри повернулись до Польщі, спочатку в Познань, а потім і в Гранов. Умови для існування були важкими. Марії Моравській було тоді 29 років, і вона робила все можливе, аби облаштувати і фізичне, і духовне життя спільноти. Історія про те, як розгортались події, заслуговує окремої розповіді, а, можливо, і сценарію драматичного серіалу. «Заповідалось там все в кольорі троянд, а спіткали ви там лише колючки», — сказав про життя сестер в Гранові архієпископ Лєдуховський.
Тож у 1872 році сестри переїхали до Гнєзна. Саме в цьому місті, а не у Львові, здавалось, здійснить свою мрію Марія – зведе обитель невпинної адорації, що принесе великі ласки людям. Вже тоді монахиня мала великі плани щодо монастиря. Була закуплена ділянка в пів гектара, зроблено план будови, розпочато збір коштів. Але знову втрутилася політика. У 1873 році в Пруссії, яка тоді володіла частиною Польщі, розпочався Культуркампф, і першою під удар знову попала Католицька церква, а особливо – чернечі згромадження. Бісмарк хотів онімечення, допомагав йому в цьому міністр релігії Адальберт Фальк. На законодавчому рівні Церкву підпорядкували жорсткому нагляду зі сторони держави. Внаслідок цього пруський уряд заборонив діяльність чинів та згромаджень, суміжних з єзуїтами: редемптористів, лазаристів, Конгрегацію Святого Духа, а також Францисканок Пресвятих Дарів.
Сестри, які щойно обжилися, були вимушені знову переїжджати. Марія хотіла залишитись, прийнявши прусське підданство, однак не допомогла навіть протекція цісарівни. Перед сестрами став вибір: повернутись до Франції – чи знайти новий притулок в іншому володінні.
Два рази Марія з сестрами починали все спочатку, але, подібно до Авраама, вона знала, Хто її покликав, тому не знеохочувалась і була відкрита йти туди, куди захоче Господь. Якраз тоді Мати Марія Моравська звернула свою увагу в сторону Галичини — на Львів. Сестри покинули Гнєзно та прибули до Львова 18 листопада 1873 року о п’ятій годині дня.
У XIX ст. Львів переживав розквіт. Та хоча в Австро-Угорській імперії Католицька церква була вільніша, ніж в Пруссії, монашим згромадженням у ній було непросто. Австрійська влада провела касацію монастирів та парафій. Насамперед закривались так звані контемпляційні обителі. Німці не розуміли, як спільнота може мати своєю основною місією молитву, а не якусь суспільно-корисну діяльність. Тож можна лише уявити, якою була віра Матері Марії Моравської, аби заснувати у Львові контемпляційний монастир після того, як з міста була вигнані згромадження подібного напрямку. І не лише організувати спільноту, а й збудувати величну святиню. Отримати дозвіл на нове Згромадження можна було лише у Відні, і воно не мало бути контемпляційним; були й інші неприйнятні для Францисканок Пресвятих Дарів умови. А закони у Австрії шанували. Однак Матері Марії вдалося не лише легалізувати нову спільноту, але й об’єднати навколо неї львів’ян різних церковних традицій. Та спочатку таких планів щодо Львова у сестер не було. Вони думали, що буря стихне і вони повернуться у Гнєзно. Але, як відомо: «У серці людини багато задумів, — та станеться те, що призначив Господь» (Притч 19, 21).
Також читайте: Закриття львівських церков і монастирів за Йосифа ІІ: прагматизм чи репресії
У Львові сестри спершу поневірялися. Зрештою вони переїхали на вул. Пекарську, 45. Дім був невеликий, але у ньому можна було хоч якось організувати монаше життя. В каплиці на новому місці тривала безупинна адорація.
Сестри були іноземками, їхня спільнота не була зареєстрована, вони були бідними та малочисельними. Однак Матір Марію це не зупиняло. Коли стало зрозуміло, що до Гнєзна черниці не повернуться, вона доклала багато зусиль, аби спільнота не лише мала тимчасовий прихисток, але й стала повноцінним монашим Згромадженням з власним монастирем. Справдилися слова Христа: що неможливо в людей, можливо у Бога. Значення спільноти контемплятивних францисканок розумів також тодішній львівський латинський архієпископ Францішек Вежхлейський (1803-1884). «Постійна молитва ніколи даремно не піднімається до неба, а лише щедро стягає з нього ласки і благословення… Прибуття цих монахинь вважаю за скерування Провидіння і за милість Божої ласки», — писав він.
Мати Марія свого досягла. У 1876 році сестри отримали австрійське громадянство. І 22 травня 1876 року вона поїхала до Відня, щоб особисто домагатися дозволу для свої спільноти у австрійської влади – їй вдалося отримати авдієнцію навіть у цісаря Франца-Йосифа. Постановою Намісництва від 2 серпня 1876 року Францисканки Пресвятих Дарів отримали дозвіл на поселення у Львові , а також згоду на відкриття новіціяту.
Монастир у Львові постійно переносився, однак про те, щоб збудувати свою власну обитель, навіть мріяти бути складно. Та це не стосувалося Марії Моравської: за кілька днів після легалізації спільноти вона почала втілювати в життя плани щодо будівництва «відповідної Святині Спасителю в Пресвятих Дарах». Цей храм, на думку Матері Марії, мав би отримати статус загальнонаціонального. Архієпископ підтримав ідею щодо нового храму, але розмах думки Матері про те, що ця святиня може стати загальнонаціональною, не схопив. Та дозволу архієпископа на задум храму і монастиря для Марії було недостатньо, тому вже 3 грудня 1876 року своє апостольське благословення та символічну пожертву (150 франків) на будівництво львівського храму сестрам прислав блаженний Папа Пій IX.
Свої проєкти Марія представила також архікняжні Марії-Терезії, дружині Карла Людвіга, брата цісаря. Княжна погодилася сприяти будівництву і прийняла Згромадження під свою протекцію.
Місце для храму
Місце під забудову нового храму на вул. Курковій (тепер вул. Лисенка) Мати Моравська придбала у М. Ротмана 10 липня 1877 року. Його площа становила 2 гектари, 4 ари і 34 кв. м, а сама площа будови складала 35 арів і 50 кв. м. Фіктивним власником став граф Й. Мелжинський з Івна, який 12 липня 1877 року перед нотаріусом заповів цю власність Францисканкам Пресвятих Дарів на невизначений час. «Пагор» був розташований, як вважалось тоді, на віддалі від центру міста, тому з’являлися побоювання, чи приходитимуть туди люди на поклоніння Пресвятим Дарам. З іншого боку, це місце було більш тихим, ніж центр, і сестри могли мати навіть свій сад. Однак ця ділянка міста вважалася кримінальною дільницею «злодіїв і грабіжників». Та вже невдовзі все змінилося і львів’яни назвали це місце «святою гіркою». Костел і кляштор були спроєктовані проф. Юліаном Захарієвичем, викладачем Львівської Політехніки.
Наріжний камінь
Перед початком будівництва було освячено наріжний камінь святині. Мати Марія запросила з Відня Папського нунція арх. Людвіка Якобіні, через що отримала чергову порцію критики, що, мовляв, шукає власної слави. Але черниця на це не зважала. Освячення наріжного каменя нунцієм Якобіні відбулося 13 вересня 1877 року. До нього долучилося численне духовенство Львова та місцева аристократія. В урочистостях також брав участь військовий оркестр. Намісника Галичини представляв граф Бадені, а архікняжну Марію-Терезію — графиня Марія з роду Сангушків Потоцька. Прийшло багато львів’ян. «Було враження, ніби усе місто вийшло на площу і прилеглі вулиці», писав зі слів свідків перший біограф Матері Моравської.
Однак закласти наріжний камінь було тільки початком. Де ж узяти такі великі кошти на будівництво? Мати Марія шукала допомоги всюди, де могла і як могла. Для цього вона навіть виїжджала до Відня та Парижа, відвідувала князів Ліхтенштейну. Тамтешня княжна вирішила покрити видатки на Євхаристійний Трон в храмі внесками по 700 гульденів. І була вірна цьому зобов’язанню впродовж всього свого життя, а по її смерті виплати продовжила її донька Тереза, дружина баварського князя Арнульфа. На спогад і доказ вдячності Мати Моравська помістила в клявзурній каплиці вівтар, що представляв герб князів Ліхтенштейну. Були й інші жертводавці. Як бачимо, львівську святиню зводила ціла Європа.
Примирити поляків та українців
Графиня Констанція Жевуська-Івановська неодноразово згадувала в розмові з Матір’ю Марією про постать священномученика Йосафата Кунцевича. За різними переказами, рід графині був кровно пов’язаний з цим знаним святим. Більше того, графиня часто розповідала про ласки і чуда, які вона отримувала за його посередництвом.
Тож Мати Марія вирішила, що в храм буде вкомпонована каплиця цього святого. На думку Моравської, постать св. Йосафата мала виконати ще одну важливу функцію: пригасити незгоду між поляками та українцями та сприяти порозумінню і єдності між цими народами.
Будівельні роботи тривали інтенсивно протягом 1880-го року, так що 10 листопада сестри змогли перенести конвент з Пекарської, 45, яку продали отцям-воскресенцям, на Куркову.
Також читайте: Сестра Отилія Саха: «Мати Тереза» зі Львова
Храм освячував весь Львів
У 1889 році храм був завершений. Днем освячення обрали 29 вересня — День св. Архангела Михаїла — Покровителя Галичини. Головним консекратором був архієпископ Алоїз Галімберті, Апостольський Нунцій з Відня. Йому асистували троє львівських архієпископів, які представляли три обряди: латинський — арх. Северин Моравський, візантійський — арх. Сильвестр Сембратович, і вірменський — арх. Ісаак Ісакович. Запрошеним також був майбутній святий, архієпископ Зигмунт Щенсний Фелінський, який перебував тоді на вигнанні.
Урочистості розпочалися 29 вересня о восьмій годині ранку. Зібралось багато людей та численні прихильники Згромадження, було чимало високих гостей. Обряд освячення закінчився винесенням на трон Пресвятих Дарів і Літургією, яку очолив архієпископ св. Зигмунт Щенсний Фелінський. Проповідь виголосив «золотустий львівський проповідник» і колишній сповідник Францисканок о. д-р Антоній Креховецький (1838-1898). Урочистості, пов’язані з консекрацією, тривали вісім днів. Службу Божу по черзі відправляли львівські архієпископи трьох обрядів.
Окраса Львова
Нову святиню було визнано окрасою столиці Галичини. Храм і монастир збудовані у вигляді чотирикутника в еклектичному готично-неороманському стилі. Храм вбудований у монастирський будинок, над ним піднімається струнка вежа з сигнатуркою. Дах храму був покритий етернітом, монастир — черепицею. До храму вів портал, що спирався на колони, які закінчувалися капітелями, оздобленими рослинними орнаментами…
На цьому ми зупинимо нашу розповідь, однак зазначимо, що в монастирі на Курковій при Згромадженні сестер Францисканок Пресвятих Дарів свою формацію на початку XX ст. отримали перші сестри-йосифітки, яких заснував у Львові св. о. Зигмунт Гораздовський. Також саме в цей храм любив приходити на адорацію майбутній Слуга Божий о. Венантій Катажинець, ще коли його покликання зростало у ньому. Немає сумніву, що не оминали цю святиню й інші визначні мешканці та гості Львова, аж поки після Другої світової війни костел та монастирські приміщення не передали у розпорядження Міністерства охорони здоров’я. Більшовики розмістили тут відділення інфекційної лікарні, а в храмі облаштували склад медичного обладнання. Розписи були забілені, а вівтар зник; за кілька десятиліть недбалого використання святиня зазнала руйнувань – стіни вкрив грибок, а дах прогнив.
У 1991 році рішенням Львівської обласної ради костел і ліве крило монастиря були передані єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. Тут розмістився навчальний корпус новозаснованої Львівської духовної семінарії, а храм у 1992 році освятили як семінарійну церкву св. Іоана Золотоустого.
Також читайте: Храмовий комплекс на Лисенка: місце православної формації у Львові
Слугиня Божа Марія від Хреста відійшла до вічності 26 січня 1906 року і спочиває у крипті зведеного нею храму, чекаючи на воскресіння, щоби вповні отримати нагороду за своє життя, сповнене рясних плодів, які зродилися під тінню Хреста. Ми ж, львів’яни, особливо вдячні їй за «святу гірку», за перлину архітектури, і за те, що вона залишилась із нами.
Беатифікаційний процес Марії від Хреста розпочався у Львові 25 жовтня 2002 року і завершився 15 червня 2005 року в Кракові. Документи були передані до Конгрегації у справах канонізацій.
Невтомна Мати Марія від Хреста — це велика заступниця Львова, пам’ятник віри якої, ніби стріла, підноситься зі «святої гірки» в небо. І комусь може здатися, що вона забута людьми, та це велика помилка, бо Марія від Хреста – Людвіка Моравська – подібно до Авраама успадкувала місто з «непорушними «підвалинами», «будівничим і творцем» якого є Бог (1 Кор. 15, 58; Євр. 11, 9-10).
Підготував Андрій Толстой
При підготовці матеріалу використано книгу “Мати Марія від Хреста Людвіка Моравська (1842-1906). Життя і діяльність”. С.М. Бонавентура Софія Павензька OCPA
Також читайте: Всесвітньо знаний святий отримав монашу формацію у Львові
О. Славомір Бистри: Венантій Катажинець повернувся до Львова тоді, коли він тут найбільш потрібний
Більше, ніж молитовник: молитва до львівського святого, який любив людей
Повязані записи
