14 серпня Церква східного обряду традиційно вшановує Макавейських мучеників, однак наша новинна стрічка здебільшого буде майоріти зображенням глека із медом та маком, вітаннями із Медовим Спасом. То що ж ми святкуємо? Чому обрядовість перевершує історію Святого Письма?
Саме 14 серпня розпочинається піст, який у церковному вимірі називають Успенським. У цей день Церква пригадує нам, наскільки важливо бути вірним до кінця Богові, адже, зрештою, про це свідчить піст. Історію про подвиг мучеників Макавейських зазначив у своїй праці “Життя святих” Андрій Йосафат Григорій Трух.
Господь Бог любив і благословляв ізраїльський народ, однак на той час чимало євреїв поклонялись ідолам,через те Бог карав їх поганою владою, деспотичними правителями.Таке нещастя спало на ізраїльтян приблизно 166 року перед народженням Ісуса Христа, коли сирійським царем був Антіох Епіфан, який намагався примусити юдеїв перейти на грецьку поганську віру.
Безбожний Антіох послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі вояків з завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. У суботу, святий день юдеїв, Аполоній наказав своїм воякам вбивати євреїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву; десять тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано, а опісля спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеевого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, але частина залишилася вірною правдивому Богові і його святому законові, за що по-геройськи проливала свою кров.
Славними мучениками в час цього переслідування були праведний Елеазар, Соломонія та її семеро синів (Макавейські мученики). Св. Елеазар був старозавітним священиком, дев’ятдесятилітнім старцем, у якого все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти. Гонителі юдеїв вважали, що як їм удасться зламати Елеазара, то за його прикладом підуть усі інші євреї. Спочатку вони намагалися підкупити його грошима, потім залякати погрозами та примусити насиллям, але без найменшого успіху. Елеазар стояв непохитно у своїй вірі. Деякі погани, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця почали намовляти його, щоб він сказав принести собі дозволене м’ясо до їди, а перед людьми вдавав, що їсть заборонену свинину. Коли ж він відповів спокусникам, що ніколи цього не зробить, аби не дати молоді згіршення та не наразити себе на гріх і Божу кару, розлючені погани взяли його на муки. Елеазара немилосердно били. А він сердечно молився: “Господи, твоє священне світло доходить до найпотаємніших глибин наших сердець, Ти бачиш муку, яку я терплю, але моя душа радується, що може страждати за твій закон із святої боязні до Тебе”. З цими словами праведний чоловік віддав свою душу Богові, залишивши народові приклад мужності й чесноти.
Після Елеазара мученицькою смертю загинули семеро його синів. Соломонія бачила смерть кожної своєї дитини, а опісля й сама віддала життя за віру в правдивого Бога та його святий закон. Сини йшли на муки, а мати підбадьорювала їх, заохочуючи до мужності й вірності Господеві аж до кінця.
А було це так. Коли ув’язнили Соломонію та її синів, то насамперед примушували їх їсти заборонену законом свинину. Найстарший син сказав: “Ми готові швидше вмерти, ніж переступити Божі закони”. Цар, розлючений такою сміливою відповіддю, наказав розігріти знаряддя муки в огні; відрізати йому язика, здерти з голови шкіру, повідрубувати руки й ноги. Опісля ще й припікали його вогнем. І все це діялось на очах матері та решти братів.
Коли взяли на муку другого сина, той сказав: “Ти нищиш наше дочасне життя, але Цар світу, за святий закон якого ми терпимо, воскресить нас до вічного життя”. Третьому хлопцеві казали виставити язика й простягнути руки; він сказав: “їх я одержав з неба і з приємністю зрікаюся їх, щоб дати засвідчення Божому законові; одного дня я знову одержу їх з рук Того, хто мені їх дав”. Цар був здивований, не розуміючи того, як релігія може зробити так, що людину не лякає навіть найжахливіша мука. Побачивши, що царська могутність зводиться ні на що, він четвертого сина не питав уже нічого, тільки наказав відразу мучити його. Але юнак сказав цареві: “Це добре, що нас люди вбивають, бо маємо певну надію, що Бог знову поверне нам життя; щодо тебе, то ти не воскреснеш до життя”. Коли мучили п’ятого хлопця, він сказав, що Господь не залишив назовсім свій народ. Шостий син сказав цареві під час своєї муки: “Не обманюй себе; бо хоч ми терпимо ці муки за свої гріхи, ти також не втечеш від Божої кари, бо ти виступив проти Всевишнього”. Під час жахливої муки своїх синів мати не впала духом, навіть не плакала. Перемігши з Божою силою неміч людської природи, вона говорила їм: “Мої діти, ви не одержали від мене ні душі, ні життя; я не укладала ваших тіл. Бог, Творець світу, дав вам усе те; і Він у своєму милосерді поверне вам життя, яким ви тепер погордили, залишаючись вірними його законам”.
Цар не сподівався на такий опір. Рятуючи свою репутацію в очах присутнього народу, він почав промовляти ласкавими словами до наймолодшого сина. Наче добрий батько, обіцяв йому багатство, славу й щасливе життя, якщо він послухає та прийме його віру. На побожного юнака ці слова не справили й найменшого враження. Тоді цар звернувся до матері, щоб та змилосердилася над його молодістю та порадила йому сповнити царську волю. Соломонія промовила до сина, але словами, що здивували царя й усіх присутніх. Вона говорила: “Моє дороге дитя, тепер єдине, змилосердись наді мною, що носила тебе дев’ять місяців у своєму лоні, годувала тебе три роки своїми грудьми та доглядала тебе аж до цього часу. Не засмути мене невірністю й слабодухістю. Поглянь на небо, подивись на землю і пригадай собі, що Бог створив усе те з нічого своєю всемогутньою силою, той Господь, на якого ми надіємось і якого вшановуємо. Май Його перед своїми очима і не лякайся цього ката. Будь гідним своїх братів і прийми смерть без страху; тоді я зможу побачити вас усіх на місці вічного милосердя та відпочинку”. Тоді молодий мученик вигукнув до своїх катів: “Чого ви чекаєте? Я не слухатимусь наказу царя, а Божого закону, який дав нам Мойсей”. А цареві сказав: “Ти, що заподіяв стільки зла юдеям, не втечеш від Божої руки. Ми терпимо за свої гріхи, але Господь знову примириться зі своїми слугами. Мої брати перетерпіли коротку муку і вже втішаються вічним життям. І я теж приношу своє життя в жертву за святий закон своїх батьків та благаю в Бога милосердя над нашим народом. На мені й моїх братах закінчиться гнів Всемогутнього, що справедливо впав на наш народ”. Після цього наймолодший син та мати загинули в тяжких муках, не порушивши закон Всевишнього.
Приклад Макавейських мучеників є глибинним свідченням віри. У сучасному світі так важливо взорувати свій погляд на тих, хто відстоює правду, свободу, справжнє. Але у цей день ми чомусь випускаємо важливі акценти, натомість вітаємо одне одного із Медовим Спасом. Звичайно,що у цьому нема нічого поганого,адже саме серпень у народі був своєрідною рискою – з полів збирали зерно, наповнювали комори добром, готувались до зими. Однак, не варто змінювати акценти, перетворюючи свято на звичну обрядовість, адже теперішній світ повний викликів і приклад Макавейський мучеників є гарним кроком до наслідування. Шкода, якщо подвиг цих святих буде забутим.
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
