Всі ми живемо у цьому світі, взаємодіючи одне з одним, навіть якщо цього не кожен помічає. Наша буденність складається з надскладної мозаїки людських взаємин – ми служимо одне одному плодами своєї праці: хтось пече хліб, який ми споживаємо; хтось шиє одяг, який ми носимо; хтось веде автобус, аби інший, медик чи вчитель, дістався на роботу, де лікуватиме чи вчитиме когось… Всі ми – взаємозалежні і, хочемо цього чи ні, пов’язані одне з одним як на матеріальному, так і на духовному рівнях. Ось чому так важливо виявляти турботу про інших, бо вона врешті-решт повертається і до вас. Недаремно Господь наш Ісус Христос дарував людству «золоте правило»: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6: 31).
Святі отці Церкви нас вчать: перш ніж говорити з Богом про свої потреби, варто молитися за потреби наших ближніх. Всі ви чуєте заклики Церкви молитися за мир в усьому світі, за всіх вірних, за нашу державу, її захисників, за хворих і немічних, за полонених, за визволення від нашестя чужинців тощо. Ми просимо молитися не лише за тих, хто поруч з нами, але й за відсутніх; не лише за добрих, але й за грішників; не лише за благодійників, але й за недругів; не лише за живих у світі цьому, але й за померлих, які живі у Бога та перебувають у вічності. Ми робимо це, бо нас спонукає віра в Бога й любов до ближніх.
Але чи це означає, що потрібно турбуватися та молитися лише за інших, а за себе – гріх? Ні, піклуватися про себе не тільки не грішно, але й потрібно. Господь залишив нам заповідь: «Полюби ближнього твого, як самого себе» (Мк. 12: 31). Тож, любити себе для віруючої людини є цілком природно. Турбота про себе завдає нам шкоди тільки тоді, коли вона перетворюється на головну мету, переростає у вседозволеність, егоїзм, потурання власним пристрастям.
Як же знайти ту «золоту середину»? Відповідь проста: дослухайтеся свого серця – чуйте, бачте і говоріть серцем! Згадаймо земне життя Спасителя та Його чудесні зцілення, допомогу людям: серед великого натовпу Він завжди бачив того, хто потребував Його допомоги, Він співстраждав із ним, не спостерігав здалеку, а наближався до потребуючого і діяв (говорив потрібні слова, зцілював, допомагав).
А тепер запитайте себе, як часто ви бачите проблему, але дивитесь на неї здалеку, не діючи відповідно? Дізнаючись про чиюсь біду або лихо, чи здається вам, що це вас не стосується і ви спокійно продовжуєте займатися своїми справами? Чи не втратили ми здатність співчувати, чи не закрили своє серце? Якщо це так, то потрібно просити в Бога прощення і молитися за інших.
Ми не можемо змінити весь світ, не можемо всіх грішників відвернути від зла. Але кожен із нас вже сьогодні може змінити себе, а це і є цілий ваш світ, змінити своє ставлення до інших, а відтак – і саму дійсність, в якій живете. Адже ми тут, на землі, своїми ділами обираємо собі вічність, тож поки є час, збираймо духовні надбання – скарби любові, добра і милосердя!
Джерело: фб-сторінка Митрополита Епіфанія
Повязані записи
