«НАЙГОЛОВНІШЕ У ЦЕРКВІ – ДУХ, А ВЖЕ ПОТІМ КАМІНЬ», – О. ОРЕСТ ФРЕДИНА, ПАРОХ ХРАМУ РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

imagesПро парафію «щирих сердець», церкву могутнього духа, Христа, який поєднав у собі велич й милосердя, в ексклюзивному інтерв’ю «Духовній величі Львова» розповів о. Орест Фредина, парох Храму Різдва пресвятої Богородиці.

 
– Отче, які саме моменти з історії храму Різдва Пресвятої Богородиці Вам запам’ятались найбільше?

Насамперед, я вірю і знаю, що початок кожної святині є великою ласкою Господа Бога. Наша церква знаходиться на проспекті Червоної Калини. Це один із чудових символів січового стрілецтва. Саме тут, де проходить ця вулиця, колись відбувся один із найбільш визначних й переможних боїв січових стрільців. Хтось скаже, що це просто збіг обставин, який не має жодного символізму. Проте, я вірю, що в нашому житті, в історії нашого міста, в історії кожної святині діє Боже провидіння. 17 квітня 1990 року було посвячено камінь під будівництво нашої церкви. Першим настоятелем громади призначили єромонаха Студійського Уставу Василя Вороновського. Нагадаю, що після проголошення незалежності на цій вулиці нічого не було, це був новий район. Але отець Вороновський і його брат, владика Юліан, мріяли побудувати церкву. У квітні 1994 році я став настоятелем храму, а з 1995 р. розпочалася його будова. im15 - blagoslovennja8 жовтня 2000 року новий храм посвятив єпископ-помічник Львівський — владика Любомир Гузар. Крім того, нам дуже пощастило, адже 26 червня 2001 року біля новозбудованого храму відбулася зустріч Папи Римського Івана Павла ІІ з молоддю, яка зібрала близько півмільйона людей. З того часу площу біля храму і називаємо іменем Івана Павла ІІ. А 28 вересня 2007 року біля церкви відбулося урочисте закладання Парку імені Івана Павла II.
Кажуть. що посередині цього парку стояла стара цегольня. Саме там молодий січовий стрілець-кулеметник, якому було тільки вісімнадцять років, в часі Листопадового чину цілу ніч сам відбивався від ворогів. Тут справді полягло дуже багато людей. Такий Божий знак. У нашому ж часі апостольський візит Папи Римського Івана Павла II подарував нам відчуття миру й добра.

kapl07– Якими були Ваші перші враження, коли Ви тільки стали адміністратором парохії, і чи не лякала Вас така відповідальність?

Коли я вперше сюди прийшов, то на місці святині ще нічого не було. До того я служив у Преображенській церкві, де працював із молоддю. Насправді, мені це дуже подобалося. Зізнаюся чесно, я ніколи не бачив себе господарем .А починати роботи із будівництва храму потрібно було із перших кроків. Я не можу сказати, що мені це сподобалося. Проте, я зрозумів: якщо Господь Бог підготував для мене таку місію, Він на мене розраховує. І я сказав собі: «Господи, я теж на тебе розраховую!». Я не один раз в житті переконався, що Бог ніколи не залишить людину, якщо доручив їй благородну мету.


– Отче, а чи могли б Ви розповісти про якийсь із випадків, коли Господь допоміг Вам у, здавалося б, безнадійній ситуації?

Пригадую один дуже цікавий момент. Коли ми почали ставити фундамент храму, я шукав якісну цеглу. Тоді ж поїхав до Роздолу на реколекції – там якраз будували церкву. Також в Роздолі виготовляли цеглу. Вона була дешевша за львівську, але якісна. Я пішов до директора підприємства. Маю сказати, що колись на «совєтських» лініях 1 млн. цеглин робили протягом. На тому ж підприємстві поставили нову німецьку лінію, де 2 млн. цеглин виготовляли за місяць. Перша партія становила 600 тис. цеглин. Я пильно подивився на директора і сказав: «Ми беремо все», хоча у кишені в мене не було ні копійки. Пізніше подумки звернуся до Всевишнього: «Господи, я свою справу зробив, тепер справа за Тобою». Це один із багатьох випадків, коли я бачив, як Господь дарує свідчення дива щоденно. Знаєте, коли ти маєш у кишені свою гривню, це є дуже скромна річ, але коли ми всі разом готові віддати ці кошти на створення святині, у такому разі проявляється якась вища мета. Згодом виявилося, що кожен з нас не дуже багато втратив, але ми всі спільно знайшли здобули набагато більше, збагатились безцінним даром святині й спільноти, що живе з Господом. І це є диво Церкви. Люди бувають різними: хтось має більші можливості й може пожертвувати на храм, хтось просто молиться. І коли ми разом долучаємося до цієї великої справи, неважливо, яким чином, тоді парафія демонструє диво жертовної праці й любові до свого ближнього.


im17 - blagoslovennja– Отче, як відбувалося будівництво каплички біля храму?

Капличка вже була збудована, коли я став парохом церкви. Перша відправа у якій відбулася у вересні 1991 року. Звісно, ззовні ми її переобладнали, а всередині вже були гарні образи і прихожани мали змогу молитися.

– Які старовинні, унікальні ікони можна побачити у Церкві Різдва Пресвятої Богородиці?

Храм новий, сучасний, я думаю, що унікальних ікон у нас буде багато. Є одна ікона, біля якої сталося оздоровлення, її освятив ще о. Василь Вороновський. Також є ікона, яку освятив Папа Іван Павло II, – це образ Вишгородської Пресвятої Богородиці. Під час свого візиту Іване Павло II освятив також увесь храм. Є відкрив для себе ще одне цікаве спостереження: як кожна людина має свій неповторний характер, неповторний вигляд, так і кожен храм, кожна святиня особливі. У нашому храмі, наприклад, завжди багато молоді. Я в цьому також бачу знаки Божого провидіння. Крім того, у нас в церкві є мощі Блаженнішого Григорія Лакоти, що загинув у Сибірі. віддавши своє життя за вірність Христові і церкві. Він мав можливість втекти до Німеччини, але не скористався нею. Вибрав Сибір, оскільки вважав, що там його праця як священика буде потрібно
ю людям. Це справжній подвиг, гідний пошани. Маємо також часточку мощів св. Шербеля.

img_06 - zrostannja hramu– Скільки священиків служить на храмі?

Постійних священиків у нас вісім. Є також священики. які можуть служити по селах, але тут виросли. Цей храм – для них рідний. З нашої парафії приблизно двадцять осіб. присвятили свої життя Богові і стали священиками. Вони часто приходять сюди, щоб помолитися, допомагають нам в часі великодньої сповіді. У кожного священика тут є своя неповторна праця, яка відкриває нові горизонти Божої благодаті для нашої спільноти.

– Чим для Вас особисто і для цілої Вашої парафії є ваш рідний храм сьогодні?
Ще від самого початку ми всі тут, на парафії, зрозуміли, що церква – це не просто будівля. Вона включає храмову будівлю, але, насамперед, церква – це люд Божий, що збирається навколо живого Ісуса Христа, який залишив себе у Євхаристії. Кожна недільна Служба Божа – це не стільки співання, певні ритуали, скільки стояння перед Богом і чудо його дивної присутності через таїнство тіла та крові. Ми живі, тому що Бог покликає все до життя. Через гріх ми впали, але через свій дотик і свою жертву Господь Бог вливає у людей животворну кров, щоб ми жили, бути здатними любити, відповідати добром навіть на зло. Господь прагне бачити нас великодушними, відважними людьми, які завжди стоять горою за правду. Як людина віруюча, як християнин, я знаю, що іноді власних зусиль для цього нам не вистачає. Господь сотворив нас на свій образ й подобу, щоб ми завжди були джерелом життя для всього, що є на цьому світі. Він також хоче, щоб наше життя було величезним благословенням і даром для всіх. Якщо людина відривається від Господа, у ній починають панувати закони смерті – ми стаємо жорстокими, і, страждаючи, приносимо іншим тільки страждання. Проте, оживляючись від Бога, даруємо іншим Його любов. Якщо говорити про нашу парафію, то всі ми різні, ми маємо різні за фахом. Проте, ми спільно творимо свою спільноту, спільно будували і будуємо власну святиню: діти, молоді юнаки і дівчата, старенькі бабусі у холод і спеку – ми втілюємо «живу вервичку», оскільки єдині у праці, віддані у повазі та любові до своїх ближніх.
papa_visit14– Яким Ви бачите храм Різдва Пресвятої Богородиці у майбутньому, наприклад, через кілька років?

Велика мрія від самого початку, і це центральна концепція храму., білий колір, як хризма, коли дитину приносять до хрещення. Він символізує чистоту означає безплямність. Це те. Що ми отримуємо від Господа, Його дар для людини. Інша домінанта для храму -золота. Вона підкреслює божественність. Звісно, зручніше було б надати церкві інші барви, бо білий храм посеред міста, де постійно пилюка… Але, тим не менше, не хочеться відходити від цієї концепції.
Оскільки храм сучасний, із сучасною архітектурою, всередині ми теж вирішили зберегти цю чистоту. Тому навіть всі ікони розписуємо у пастельних тонах. Основна домінанта буде зосереджена на мозаїці в центрі вівтаря. Думаю, згодом в цьому ж контексті придумаємо іконостас. Стінопис мав бути дуже ніжним, не вириватися з контексту «простору чистоти». Ще одна моя мрія, щоб цей храм був місцем присутності Бога, щоб кожному, хто переступить його поріг, було світло перед обличчям Божим і кожен міг у тиші богоприсутності зрозуміти, яке це щастя – бути людиною, сотвореною на образ та подобу Божу. Тобто, своє життя не просто промайнувати, а прожити Богові на славу і велике щастя: як для себе, так і для своїх ближніх.

IMG_1673– Отче, як би Ви охарактеризували свою парафію: які це люди, чи підтримують вони одні одних у важкі часи для країни, у складних життєвих ситуаціях для кожної людини особисто?

Я хочу сказати від свого імені й від імені інших отців: ми маємо велике щастя і пишаємося тим, що можемо бути біля дуже добрих людей. В нашій парафії завжди були прості, працьовиті, щирі християни: депутати, лікарі, вчителі, робітники, люди, які переїхали із сіл. Якщо трапляється якась біда, вони завжди готові підтримати одні одних. Чи то збір на Майдан, чи на постраждалих, або у ситуації, якщо хтось захворів. Я знаю скромні можливості великої кількості людей у нашому часі, але знаю також безмежні можливості доброти їхніх сердець..Мене це дуже підтримує, бо як священик, я також є членом цієї спільноти, можу багато чого навчитися від цих людей. Тепер, у час великодніх сповідей, коли Господь Бог звертається до нашого сумління, до нашої душі, бачу, з якою пошаною і сакральністю наші парафіяни ставляться до реколекцій, до сповіді, до Святих Тайн. Це милосердні та світлі люди. Звісно, вони також грішать,але здатні стати на шлях змін, відкрити двері свого дому Ісусові, промовляючи: «Я піду за Тобою, Господи».


-Наскільки активною є Ваша парафія: які спільноти, гуртки, спортивні секції при ній діють?

У нас є Вівтарна та Марійська Дружини. Це переважно молодь, яка в особливий спосіб присвячує себе спільноті, прибираючи храм, дбаючи про його святиню,і, водночас, зростаючи духовно, покращуючи своє молитовне життя. Такі молоді люди вміють приятелювати, допомагають одні одним у складних життєвих ситуаціях. Крім того, Церква – це спільнота спільнот. І коли ми збираємося всі разом, добре видно дружню атмосферу, взаємоповагу. Для кожної спільноти це дуже важливо. Люди мають можливість поговорити одні з одними, поділитися своїми думками, подискутувати. Є у нас також молитовне братство. Приблизно тисяча шістсот шістдесят чотири дитини навчаються й на програмі «Катехитичної школи ім. Митрополита Андрея Шептицкього», програма якої розрахована на одинадцять років. Вчитися в катехитичній школі – не означає навчитися якихось правд про Бога. Це означає навчитися ходити перед Богом, черпати в Ньому свою силу, бути прищепленим до добра і до любові, бути введеним у таїнство його неперевершеної богоприсутності, бо можна про Бога дуже багато знати, а не знати Бога. Тоді це трагедія життя.. Дуже важливо мати з Господом безперервний, безпосередній зв’язок у любові. Це основне завдання катехитиченої школи. Крім того,.в нас є студії і для діточок дошкільного віку: школи «Діти майбутнього», «Пізнайко». Для дітей, які підростають, є дуже багато гуртків, скажімо, вокально-хореографічні ансамблі «Панночки», «Калинове намисто». Також при парафії діє «Біблійна катехиза», де кожного понеділка о 19.00 год. відбуваються заняття із поглибленого вивчення Святого Письма, з розважаннями. й коментарями. Багато років її проводить о. Микола Фредина. Щонеділі у нас відбуваються «Веселі ораторії», тобто молодь і діти збираються, щоб разом побавитися, повеселитися. Аніматори, організовують веселі канікули для дітей. Це чудова нагода краще подружитися і надзвичайно гарний досвід. Маємо також і спортивні секції. Для людей, які готуються до шлюбу, є дуже гарний курс передподружньої підготовки. Для пар, які уже у шлюбі, проводимо рух реколекцій «Подружні зустрічі». Ті пари, що добре живуть, стають у світлі Божому жити краще. Ті сім’ї, що мали проблеми, вчаться у світлі Божому їх вирішити. Для людей. які були узалежнені від алкоголю, пропонуємо програми здорового способу життя. Це і анонімні алкоголіки, й праця з родинами узалежнених, є психологічна порадня, родинна порядня, де можна попросити про консультацію, звернутися за допомогою – і отримати кваліфіковану відповідь від людини, що знає та має добре серце. Крім того, у нас є спільнота «Лярш-Ковчег» – це майстерня, де розумово неповносправні діточки роблять іконки, різні витинанки, свічки тощо. Вони – невід’ємна спільнота церкви, місце, де в особливий спосіб присутній Ісус Христос , і, незважаючи на усі перешкоди, торжествує життя.

– На Вашу думку, наскільки важлива єдність усіх християн парафії?

Наведу вам простий приклад. У нашому центральному вівтарі є мозаїка, яка. складається з безлічі камінчиків. Вони відрізняються за вартістю, кольором, конфігурацією. Найдорожче каміння – золоте. Але якщо вся мозаїка складатиметься тільки із золота, вона просто перетвориться на тло. Натомість, коли ми покладемо камінці одні до одних так, щоб вміло співставити їхні найкращі сторони, отримаємо диво – ікону церкви. Апостол Павло вчить, що Церква – це тіло Христове. де кожен є окремим членом: хтось очима, хтось вустами, а хтось тим місцем. куди попадає цвях, і воно, мабуть, найпочесніше, але це тіло Христа, інакше кажучи, Христова церква. Господь її живить і своїм духом, і своїм тілом, і своєю кров’ю. Зрештою, кожен із нас, хрещений, Богом вибраний, щоб стати тим живим камінцем у будівлі Христової Церкви. Найголовніше у церкві – обов’язково дух, а вже потім камінь. Якщо присутній дух, люди бачать одні одних, разом працюють, між ними панує любов.. Архітектурні форми і кам’яні споруди бувають різними, але найважливіше у духовному вимірі Церкви – людина, якій Господь Бог подарував життя, щоб вона залишився живою на віки віків, а не тільки на короткий період часу. На прикладі нашої парафії я не раз бачив, як Христос діє через різних людей, і як ці люди змінювалися під Його впливом.
завантаження– Сьогодні більшість молодих людей втратили свій зв’язок із церквою. Багато добрих та освічених юнаків і дівчат, які, одначе, сприймають дім Божий як щось дуже консервативне, сіре і похмуре, вважають що церква та обряди обмежують людську свободу? Як Ви думаєте, чи можна зруйнувати такі стереотипи?

Нам потрібно шукати відповідь на це питання у площині виходу на зустріч Господу Богові та пошуку рівноправного діалогу з Ним. Всі ми по-різному бачимо. по-різному відчуваємо світ, але коли наші очі звернені в бік світла, ми й себе починаємо краще бачити і розуміти, усвідомлюємо, що сотворені таким чином, що ми один одному надзвичайно потрібні. Ми пережили дуже непростий час, коли проти Церкви була спрямована справжня ворожнеча й панувала думка, що церква не має впливу на наше щоденне життя,. А це найгірша неправда, яку треба подолати. Бо бути християнином – це означає свідчити добро, мати силу чинити по правді. Кожен з нас, хто пробував це зробити, зрозумів, що так, як в тілесному житті треба живитися хлібом, дихати свіжим повітрям, пити чисту воду, щоб бути здоровим, у цілому житті, включаючи тілесний, душевний і духовний виміри, без поживи у молитві, у слуханні Божого Слова, без євхаристії, нікому поки що не вдалося досягнути миру та спокою в душі. Царство Небесне є посеред нас, там, де перебуває Христос, і простір його обмежити неможливою . Але Царство Небесне також і всередині нас, тому ми збираємося щонеділі у наших християнських спільнотах, щоб у євхаристії причащатися, бачити Бога і бачити один одного. Тому й традиції відкидати не варто. Обряди можуть змінюватися, головне – не забувати головну мету, з якою ми прийшли до церкви: бути з Богом і довірити своє життя у його руки.

Розмовляла Лідія Батіг