Як правильно вітатися на Різдво? Чи доречно казати на Йордан «Христос хрещається»? Звідки зʼявилося привітання «Слава Ісусу Христу»? Чи не порушуємо ми заповіді Божої вживати Імʼя Боже намарно в привітаннях? Та чому священник назвав своїх чотирьох дітей саме такими іменами?
Сьогодні ми спілкуємося з отцем Андрієм Сіданичем – капеланом Львівської міської ради і священником Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла у Львові.
Відеозапис розмови — на YouTube-каналі «Fratelli tutti?».
Адаптована текстова версія розмови:
Андрій Толстой: Отче, ми привіталися «Христос народився». Також говорять «Христос раждається». Як правильніше?
О. Андрій Сіданич: Є дві форми християнського вітання в часі Різдва Христового – «Христос народився» і «Христос рождається». У вислові «Христос народився» ми бачимо дієслово доконаного часу – тобто момент, який вже відбувся. Це віддзеркалює певний історичний характер. Натомість вислів «Христос рождається» має глибший сенс; тут дієслово недоконаного факту, бо для християн сказати «Христос рождається» має глибший богословський зміст – більш тривалий.
Чому? Бо Господь Бог є позачасовий. Він не має якогось певного часу чи дня. І, відповідно, коли ми говоримо «рождається» – [це] Господь Бог, який насправді являється в нашому житті, в нашій душі не один раз. Тому, як на мене, доречніше [вживати таку форму] – хоч це, безумовно, більше торкається певних традицій, можливо, краю, часу. А якщо говорити про змістовність, то бачимо певну відмінність; і коли ми говоримо «Христос рождається» – це має більший богословський зміст.
З догмату про Святу Трійцю ми також знаємо, що Друга Особа Божа – Божий Син – завжди рождається від Отця. Нема доконаного часу. Але в земному житті – як людина – Він народився у Вифлеємі близько двох тисяч років тому.
У книзі Юліана Катрія «Пізнай свій обряд» я знайшов сторінку про Різдво Христове. Юліан Катрій цитує одного з Отців Церкви – каппадокійця, святого Григорія Богослова, який народився близько IV століття – його фразу з проповіді на Різдво Христове, де той каже:
«Христос родиться – славте!
Христос з небес – зустрічайте!
Христос на землі – величайте!».
Можливо, я не цитую оригінал Григорія Богослова, але, власне, в книзі «Пізнай свій обряд» отця Катрія він каже, що Христос родиться.
І він цитує Григорія Богослова?
Так.
Отже, виходить, це привітання має давні корені – ще з IV століття.
Впродовж року існують й інші привітання, наприклад – «Христос воскрес»; найбільш поширене – «Слава Ісусу Христу». А на Йордан, на Водохреща, ще кажуть: «Христос хрещається», а відповідають: «В ріці Йордані». Ці привітання можуть множитися, мабуть. Та наскільки вони доречні? Бо от завтра будемо мати Обрізання Господнє – «Христос обрізається»? Як на це відповідати? Чи (на свято Преображення) – «Христос преображається»? Треба зрозуміти канонічність цих вітань – наскільки вони дійсно зобов’язуючі?
Насамперед ми маємо зазначити, що є певні сталі християнські вітання, які стосуються великих свят – те, що ми з вами говорили: це – Різдво Христове; рівно ж є велике свято Воскресіння Господнього, коли ми кажемо: «Христос воскрес» – «Воістину воскрес». [Для цього привітання] є також певні часові рамки. Рівно ж у часі Різдва ми починаємо вітатися з вечора 24 грудня за новим календарем і до 2 лютого – до свята Стрітення Господнього. А вітання з Воскресінням Господнім ми кажемо від початку свята Воскресіння до Вознесіння. А між тими святами у нас є традиція вітатися: «Слава Ісусу Христу» – «Слава навіки».
Невдовзі Водохреща, і традиція також каже, що в той ми день згадуємо Христа, який охрестився – тому кажемо «Христос хрестився» – «В ріці Йордані». Але, знову ж таки, цей привіт має характер одноденний, дехто каже – на час свята і посвяття, близько семи днів.
Ви згадували [слова] Григорія Богослова про «Христос народжується» (чи як цитує Юліан Катрій). А коли започаткувалося привітання «Слава Ісусу Христу»?
Є згадка про те, що цей термін з’явився з перекладу – отці-єзуїти переклали з латинської мови «Laudetur Jesus Christus» («Слава Ісусу Христу») – і, власне, він має корінь з того часу і є більш поширений у християнському вітанні тих часів. Тобто вже довший час; і стосується повсякденного вжитку, який не має прив’язки до свят.
Отці-єзуїти – це XVI-XVII століття. А як християни віталися до того часу?
Ви знаєте, я не можу сказати точно, але є багато різних вітань, які прославляють Бога, наприклад, «Слава Богу»; зрештою, те, що ми говоримо в наших народних звичаях: «Дай Боже щастя», «Дай Боже здоров’я». Кожне із цих вітань мало свій початок і потрібно досліджувати в якому столітті [воно з’явилося]. Але, безумовно, і Григорій Богослов, на початках розвитку християнства IV століття, і Нікейські Собори – це певні фундаменти заснування певних християнських традицій, які дають розвиток також і християнським вітанням.
Ми знаємо з Біблії, що в старозавітньому Ізраїлі віталися словами: «Мир вам» або «Шалом». Христос теж каже апостолам після Свого Воскресіння: «Мир вам». І це привітання до сих пір в Ізраїлі поширене. Саме слово «шалом» має набагато ширше значення, ніж просто «мир», коли немає війни – це і добробут, і процвітання (звичайно, юдеї бачили його тільки в земному вимірі).
Христос приніс інший мир. Він каже: «Я даю вам свій мир не так, як світ дає». Але у християн це привітання не прижилося – ні «Мир», ні «Шалом». Інколи ще кажуть «Христос посеред нас». Чому ми не вітаємося «Шалом»?
Я думаю, через те, що ми не євреї, як ви кажете – це більше єврейська традиція, і «Шалом Алейхем» – означає «Мир вам». А в часі Божественної Літургії на молитві «Вірую» є [момент, що] називається «поцілунок миру» – коли священники обходять Святу Трапезу і потискають руки з поцілунком миру, кажучи при цьому: «Христос посеред нас» – «І є, і буде».
Зараз це стосується більше священнослужителів, але також ми бачимо, що багато священників це вітання творять і з мирянами… Воно не широко розповсюджене, але зберігається в традиції Церкви.
Ми знаємо, що в світі люди здебільшого вітаються, кажучи: «Добрий день», «Доброго вечора», «Доброго ранку», «Привіт», ще якось молодь може вітатися. Питання в тому, наскільки ця практика – благочестива? Бо інколи можна почути осуд на адресу тих людей, хто каже «Добрий день», а не «Слава Ісусу Христу» – мовляв, вони зрікаються віри в Христа.
Як ставитися до цих привітань? Насправді ти бажаєш комусь «доброго дня», а «ніхто не добрий, як один Бог», каже Ісус – а з іншого боку, в цьому є доля правди, бо дійсно: була традиція «Слава Ісусу Христу», а тут ніби щось таке з’явилося комуністичне – ніби як радянською владою принесене – «Добрий день» або «здравствуйтє».
Треба досліджувати, які коріння, витоки [цього вітання] – чи це дійсно не є заміщенням християнських вітань, щоб витіснити Ім’я Бога, прославу Бога в нашому щоденному житті. І воно, певно, більше стосується цивільного життя – в школах, офіційних закладах і таке інше.
Скажу так: ми живемо в часі, коли як християни маємо не стільки критикувати, як надихати людей – особисто це моя позиція. І з досвіду мого як військового капелана – я не раз, власне, навіть будучи на Сході, зустрічався з людьми, які, як ви кажете, казали «здраствуйтє» чи «доброго дня». І коли я мав вітатися, то розумів, що якщо скажу лишень «Слава Ісусу Христу» – вони не будуть знати, як на це відповісти.
Тобто вони, можливо, через брак культури, освіченості, вихованості і знання не знають, як відповісти. Відповідно, для мене був, перш за все, момент, щоби не засоромити їх, і я дуже часто казав «Доброго дня», і одразу ж казав «Слава Ісусу Христу». Тобто вони відповідали «Доброго дня». Вже чи відповідять «Слава навіки» – ну, дехто знав, дехто ні. Але в такий спосіб я навіть у (військових) частинах старався помалесеньку вводити, щоби вони навчалися, як правильно вітатися християнським вітанням – і відповідати.
Але якщо людина все ж таки приходить на роботу і каже «Добрий день» – то вона не християнин чи як? Чи є ознакою віри, обов’язковою для людини – казати (всім і завжди) «Слава Ісусу Христу»?
Я не можу сказати, що людина, яка вітається «Добрий день», не є християнин – бо все ж таки це торкається більш цивільного життя. Можливо, людина соромиться. Як на мене, важливо не соромитися нашої віри і своїм прикладом надихати інших до того, щоби день розпочинати з християнського вітання, з Божого благословення.
Чи, коли ми йдемо біля храму, і людина перехреститься – дуже часто молодь цього соромиться. Але я не раз кажу: пам’ятайте, що це навпаки – добрий крок певних місій. Навіть коли їдемо в транспорті – може, хтось забувся, але коли ми перехрестимося – це дасть можливість іншому згадати, що я їду біля храму і можу привітатися з Богом, і в такий спосіб засвідчити, що я християнин.
Нерідко християнське привітання стає звичкою, хоча в ньому згадується Ім’я Господнє. Чи не існує загроза порушити Божу заповідь: «Не прикликатимеш (не взиватимеш) Імені Господа Бога твого намарно»? У випадку, коли ми вживаємо Боже Ім’я не як прославу чи в молитві, а з огляду на культуру чи етикет?
Безумовно, у цьому є, як ви кажете, певний ризик звиклості, коли ми не раз можемо промовляти Ім’я Бога. Хоча я не думаю, що це стосується християнських вітань. Бо все ж таки ми вітаємося в певний час, при певній нагоді: «Дай Боже щастя», «Дай Боже здоров’я», «Слава Ісусу Христу»… Тобто, є визначений момент для тих вітань. Однак, якщо людина за будь-яких обставин вживає «о боже» чи в жартах-анекдотах (згадує) святі речі, церковні речі, то, безумовно, це торкається заповіді Божої: «Не взивай намарно Ім’я Господнє».
Ми як християни маємо усвідомлювати, що вживання Імені Божого, ось цей момент прослави Бога — це велика сила віри і нашого духу. І це дає можливість уприсутнювати Бога між нами. Якщо ми робимо це з глибини нашого серця, нашої душі – це дуже великий щит захисту і Божої присутності. І навпаки, якщо ми це не переживаємо і говоримо автоматично – воно втрачає (для нас) глибину і сенс.
Як реагувати християнину, коли він бачить або чує, як Боже Ім’я, зокрема в привітаннях, вживається недоречно або без належної поваги чи усвідомлення? Бо як зробиш зауваження, то ставиш людину в незручне становище, можеш навіть зіпсувати з нею стосунки. А як промовчиш, то ніби гріх чиниш: людина не шанує Бога, а ти змовчав на це — пішов на недоречний компроміс.
Мені видається перш за все, що людина, яка приходить до храму такого не зробить. Вона знає, що це місце особливе для християн. Натомість, коли ми спілкуємось з людьми, які мало нас знають, то нашою позицією має бути не стільки їх скритикувати і віддалити від Бога, але зазначати (перед ними), що Бог для мене на особливому місці. Бо як каже Августин: «Якщо Бог у тебе на першому місці, то все решта на своєму місці».
У тій розмові слід тонко зазначити, що Бог для мене є дуже важливим. І людина це відчує. Бо інколи той, хто говорить (невідповідні речі), не відчуває Бога так близько, і тоді цей жарт для них є чимось дуже простим, водночас вони не усвідомлюють відповідальності. Тому коли ми будемо їм пояснювати на своєму досвіді, що Бог відіграє для нас дуже важливу роль і що коли говоримо про Бога, то це щось дуже велике – думаю, вони зрозуміють, що в розмові вартує поводитись коректно щодо християн.
Ставлення до Божого Імені може принести людині або Боже благословіння, або негативні наслідки. Це єдина із Десяти заповідей, в якій прямо говориться про незворотність покарання за її порушення. Чому Господь виділяє заповідь саме про Своє Імʼя?
Перш за все, дивлячись на життя Ісуса Христа, ми бачимо, що після Його народження вживання Імені Господнього має велику силу. І так, як ви кажете: або воно стає корисне в нашому духовному житті, або рівно ж навпаки: це приносить шкоду – не від Бога, але беззахисність від зла і таке інше. Власне, у Святому Письмі ми не раз бачимо, що апостоли Ім’ям Господнім навіть злих духів виганяли. Це момент такої сили, яка певною мірою робить людину вищою навіть над злими духами. І не через усвідомлення людської сили, але насамперед через значення Бога — Імені Бога — у своєму житті і в боротьбі проти зла.
Тому, як на мене, завдяки заповіді «Не взивай Імені Господа Бога твого намарно», Господь Бог хоче, щоб ми були сильними, щоби ми вірили в цю силу Божу, щоби ми не втрачали цієї сили Божої. А коли будемо жити в Ім’я Господнє, діяти через Ім’я Господнє – будемо під Божим крилом.
1 січня – восьмий день після Різдва Христового, і цього дня маємо свято Обрізання Господнього, в католицькій традиції його ще називають «Найменуванням Господа» – на восьмий день Ісуса обрізали і дали Йому Ім’я. Ми знаємо, що при хрещенні людині також дається ім’я. Наскільки важливо батькам (серйозно) підходити до вибору імені для своєї дитини? Якими критеріями треба керуватися, щоб це ім’я принесло благословення з Неба? Бо ж Ім’я Ісус не вигадали Йосиф і Марія, його сповістив їм ангел із Неба.
У мене четверо діток, і ми мали можливість вибирати їм імена, аналізуючи життя, що нас надихає. Чи ми би назвали дитину іменем тієї людини, яка в нашому житті десь поводилася недобре? Не буду давати приклад, бо всі імена є добрими, але, на жаль, інколи людина може зіпсувати ім’я поганою поведінкою, своїм стилем життя і таке інше. Відповідно, якщо людина з таким іменем десь траплялася чи трапляється в нашому житті, мені видається, що важко назвати так дитину, навіть якщо це ім’я є добрим, світлим, і багато людей його можуть нести. Але воно буде у нас асоціюватися з цією людиною.
Відповідно, і в моєму житті: ми називаємо (наших дітей) іменами тих людей, які для нас в нашому житті принесли якесь світло, радість, якийсь позитив, якийсь духовний супровід. І, відповідно, називаючи цим іменем, ми також хочемо, щоби наші діти — чи Марія, чи Йосиф, чи інші імена святих, яких ми знаємо — також наслідували кроки святості, світло цих людей. Можливо, це проста річ, але вона має місце в житті.
Які імена Ви дали своїм дітям?
У мене є син, який називається Святослав. Також донечка Вероніка, Тереза і Марія. Марія народилася на Святвечір перед Різдвом рік тому.
Чому саме ці імена ви обрали для своїх дітей?
Святослав: я не скажу що це тому, що Блаженніший Святослав у нас Глава Церкви, але воно віддзеркалило мені людину, яка є глибоко духовна, обізнана і має певну дисципліну – характер людини як духовної, так і цивільної.
Вероніка — це більше з церковної складової. Бо все ж таки (свята) Вероніка дала Христові платок (під час Його хресної дороги на Голгофу), на якому відбилося обличчя Христа. Вона була тією, що хотіла бути і допомогти Христові, бути поруч з Ним.
Тереза. Є багато святих Терез, але для мене цікаво те, що свята Тереза Авільська написала твір «El castillo interior» («Внутрішній замок»), в якому описала щось важливіше за наш зовнішній світ. Свята Тереза описує цей El castillo interior, який ми маємо насправді доглядати, і жити ним важче навіть, ніж зовнішнім нашим виглядом.
А наша Марія, безумовно, вибрала сама собі ім’я, бо народилася на Святий Вечір Різдва Христового.
Ми говоримо з Вами 31 грудня, наступає новий 2026 рік. Ви — капелан Львівської міської ради, а також капелан-священник Гарнізонного храму міста Львова. Що би Ви побажали нам всім, враховуючи теперішні обставини, в новому році?
Я би побажав, щоби в цьому новому році ми не боялися. Ми пережили вже дуже непрості часи і хочемо, щоби все було набагато краще. Але кожен християнин, особливо в перших століттях, напевне, також хотів, щоби було Пришестя Христове одразу і щоб усе було добре. Але все ж таки ось цей крок боротьби робив їх сильнішими. І ми маємо Церкву завдяки цьому.
Тому я би бажав кожному з нас, щоби ми не боялись, щоби те, що ми сьогодні говоримо про християнські вітання… Не встидалися також Бога у своєму житті. Як капелани ми багато чуємо, що ці важкі чотири роки – ба більше, бо маємо війну з 14-го року – ми пережили лише завдяки Богові, який діє через наших захисників, яким ми сьогодні справді дуже дякуємо. Ось тому ця віра в Бога, підтримка один одного надалі має супроводжувати нас. І я впевнений, що буде перемога – не мир лишень, але перемога на нашій землі.
Ви капелан Львівської міської ради: що би Ви побажали владі – не тільки місцевій, муніципальній, а взагалі – владі в Україні?
Рівно ж витривалості, але також і чесності. Господь Бог каже: Я є дорога, правда і життя. Якщо влада є чесна, якщо вона говорить правду і трудиться для добра народу, то люди це дуже відчувають. І, власне, я бажаю, щоби ми гідно працювали на славу Божу: пам’ятаймо, що ми в Церкві молимся кожного дня за владу, і це робимо щиро – для того, щоби Господь Бог через них діяв для потреб людей, якими вони опікуються, за яких несуть певну відповідальність. Тому — натхнення, і зі сумлінням цієї праці служити людям.
Дякую, отче, за цю розмову.
Спілкувався Андрій Толстой.
Також читайте: О. Андрій Сіданич: «Я завжди виймаю частицю за працівників Львівської міської ради»
Вік зневіри: коли люди втрачають свою релігійність?
Що розповів Небесний Посланець о. Йосифові Схрейверсу про майбутнє України?
Повязані записи
