Перед початком фестивалю давнього традиційного церковного співу «Під Покровом» нам випала можливість поговорити з одним із його організаторів Нелею Ільченко. Неля Ільченко надзвичайно світла та приємна людина, яка присвячує багато свого часу служінню Господу. Вона є координатор-менеджером літургійно-музичного центру «ПЕРЕДАННЯ» і сама співає в львівському церковному хорі «Клірос».
– Яку мету Ви поставили перед собою, коли вирішили організувати фестиваль «Під Покровом»?
– Для початку скажу, що цей Фестиваль – це вже такий заключний етап, до цього наш літургійний центр «Передання» організовував чотири Літургійно-Музичні Практикуми для реґентів і церковних співців. Хоча деякі наші музиканти займались пошуком давніх церковних пісень вже десь 15-25 років. Збираючи їх по крупиночці, вони віднайшли навіть записи нот 16 століття. В цій справі дуже важливо не поспішати, не нав’язати чогось свого. Ми не відроджуємо того, що було раніше, бо насправді нічого не зникло. Ті старовинні традиції досі збереглись в Літургіях. Ця давня музика в чомусь схожа на бабусину скриню, сповнена чимось таємничим, але при цьому родинно-теплим. Можемо сказати, що все, що є «етно» зараз насправді стало модним. Це зовсім не дивно, бо, маючи своє, ідентичне, не шукатимемо чужого.
– Існує думка, що про історичну спадщину та релігію людина замислюється вже в доволі зрілому віці. Чим ця подія може бути цікавою для молоді?
– Нові науки, вивчення нових релігій, духовних практик, ми не можемо сказати, що це роблять люди у віці. Ця категорія надзвичайно молода тепер, бо люди задають собі питання: нащо я тут, що я роблю на цьому світі, скільки це буде тривати? Чому одні багаті – інші бідні, чому одні страждають, а інші ні? Чому війна? Ми можемо знайти відповіді будь-де: в різноманітних езотеричних книгах, я також це все пройшла, різноманітні духовні практики, але як показує практика життєва, найшвидше дають тобі відповіді твої рідні речі. Для мене особисто духовна музика промовляє найшвидше, найкоротше, дає мені відповіді на всі питання. Молодь, яка торкається своєї давнини, набагато легше може тут, на своєму місті, впевненіше почувати і рухатися в подальшому. Питання релігії, політики, міжособистісних стосунків, стосунків з коханими, питання створення сім’ї, що робити з дітьми, як їх виховувати – це все є в нашій духовній традиції. Відповіді на ті всі питання є, просто необхідно знати, як їх відчитувати. Коли ти приходиш і з дня в день чуєш давні текти в співах, це зачіпає наші емоції. Ця музика є дуже медитативна, тобто вона втихомирює наші почуття, і потім, коли вже розум тихий і спокійний, він може сприймати речі так, як вони є. Тоді вже нам починає все відкриватися. Проте, якщо ми почнемо щось відчитувати крізь призму наших сьогоднішніх почуттів, це не дуже добре. Молода людина завжди хоче вже і негайно, але будь це спорт чи наука, якась спеціальність чи особистісний розвиток, це потребує рутинної праці. Це не є сьогоднішній день: я сьогодні пішов на тренінг – і я змінився. Тренер тільки актуалізує питання, і далі ти його розвиваєш сам в собі. І я вважаю, що для молоді давні традиції та церковні співи – це найбезпечніший спосіб отримати найправдивіші відповіді на питання.
Читайте також:
Фестиваль давнього церковного співу «Під Покровом» відбудеться у Львові 13-15 жовтня (програма)
Наталія Половинка: “Фестиваль “Під Покровом” у Львові розпочнеться з тиші, із самого Христа”
– Чого очікуєте від заходу «Під Покровом»?
– Сам Фестиваль – це вже результат, плід праці. Проте для нас дуже важливо не присвоїти те, що якоюсь волею Божою попало нам в руки: ми хочемо поділитися з іншими тим, що живить нас. І ми бачимо, що чим більше ми тим ділимось, тим більше прибуває. Все більше є спраглих людей, це люди з інших конфесій, до нас навіть приходять люди з інших релігій. І я думаю це тому, що вони просто спраглі, шукають і не знають, де шукати. Недавно спілкувалась з чоловіком, який відшуковує оці духовні вібрації тиші і сенсу в давніх індуських мелодіях. І тим не менше, він залишається все одно голодним. Я кажу йому, що, напевно, якщо б Господь хотів, щоб це до нього промовляло, він народив би його там. Тому нам важливо зрозуміти, чому саме тут і саме це співали наші предки, звідки це прийшло, чому осіло, як наш народ зміг це трансформувати під свій темперамент. В давніх наспівах немає просто красивої музики: є мелодія, яка повторюється, але в ній є якісь кульмінативні моменти, вони завжди зосередженні на словах, які мають певне значення.
На перший погляд, це слово може зовсім нічого не означати для сучасних людей, тому що ми беремо текст по фразах і можемо зосередитись на якихось подіях, на якихось особах, а виявляється, що там якесь одне конкретне дієслово має велике значення. Наприклад, є така Стихира Різдва, вона говорить про те, як перські волхви йшли за зіркою, і прийшли в той вертеп, і впали на коліна.
В цій церковній пісні є таке старослов’янське слово «достигоша» – коли ти досягнув, прийшов. Насправді воно має багато значень: що ти прийшов саме туди, саме в той момент, саме ти, а не хтось інший, саме ця людина була ведена зіркою, мала здатність впізнати в тій дитині Бога. Тобто, в одному слові, яке дуже довго наспівується, в цій мелодії, наш народ заклав щось. Сучасні люди хочуть усе швидко, але не спроста саме це слово наспівується так довго. Можливо, саме на ньому треба собі поставити питання, куди я йду, чого я досягну, з якою метою я йду, з ким я йду? Чи здатен я буду розпізнати саме те, що мені приготовлено, чи буду, як сліпець, сприймати тільки крізь призму своїх емоцій. Коли ти вивчаєш оцю традицію, вона допомагає тобі приймати речі такими, як вони є, людей, як вони є. Це знімає багато каменів та тягарів з плечей. Особисто для мене ця давня музика, традиція, участь в Літургіях набагато спрощує життя, стосунки сімейні і робочі теж.
Підготувала Оксана Владига
Фото: особистий архів Нелі Ільченко
Повязані записи
