“Невже це я?” – перше питання, яке я поставив собі після перегляду фільму корейського режисера і сценариста Пон Джун-хо “Паразити”. Цей фільм викликав багато галасу у світі кінематографу та заінтригував пересічного глядача, у тому числі й мене. Звісно, я не кінокритик і не кіноаналітик, але після перегляду захотілось поділитись враженнями та рекомендаціями. Здається, чому фільм, який абсолютно не відноситься до релігійної тематики, викликав публічні рефлексії у священника? Все просто: це фільм про людину, це фільм про падіння на шляху виживання у соціумі, де все видається чорно-білим. Це фільм про мрію, про підступність, про життя в ілюзії та про повернення до реальності, про безвихідь та надію.
Не буду спойлерити. Скажу, що фільм складний, хоча спершу він виглядає на середню комедію зі специфічним корейським гумором. Поступово набуває елементів психологічної драми, навіть трагедії. Основні події розгортаються ближче до середини фільму, коли на передній план виходить людська роздвоєність, що чудово передано двома світами: світ будинку і світ підвалу. Вхід у підвал у фільмі завжди темний і непроглядний. Він – немов портал у зовсім іншу реальність. І ці реальності (світ будинку і світ підвалу) не перетинаються, власники будинку навіть не знають про існування підвалу. Яскрава алегорія. Ми ізолюємось у своєму світі, у своїй вигаданій реальності і не хочемо виходити за межі зони комфорту. Не хочемо бачити іншого світу навколо нас, а для цього одягаємо маски, граємо ролі й обманюємо. Обманюємо себе та інших. Зрозуміло, що це не основна тема сюжету. Ще є протистояння бідності і багатства, підлості і співчуття, байдужості і взаємопідтримки, сімейних стосунків та соціальних взаємовідносин. І все це потрібно аналізувати через призму ментальності корейського народу, на яку наклали відбиток кармічні релігійні уявлення: “те, хто я є – наслідок того, ким я був”, або “завтра я можу стати тим, ким був учора”.
Після перегляду фільму запитуєш себе: “Невже це я? Наскільки я паразит?”. Це риторичне запитання. Бо кожен із нас паразитує. Більшою або меншою мірою. Кожен із нас шукає вигідного становища, вигідного місця під небом і вигідних людей, які допоможуть це зреалізувати. Кожен із нас має досвід подвійного ставлення, подвійних стандартів, подвійного мислення, подвійної поведінки. Кожен із нас має свій ментальний підвал, де ховає те, що не хоче виставлять під світло сонця. Тож цей фільм про нас, про людину, незалежно від часу, простору і віку. Цей фільм для нас, щоб подивитись на себе із зовсім іншого, часом темного, боку. Раджу до перегляду тим, хто відпочиває, думаючи.
Протоієрей Назарій Лозинський, священик ПЦУ
Повязані записи
