Священник Православної церкви України о. Андрій Новосад останнім часом став відомий у медіапросторі тим, що створив мобільний додаток (застосунок) «Моя Сповідь». Інформацію про це блискавично поширили світські медіа по всій Україні. Через це до отця Андрія майже щодня телефонують або приїжджають журналісти.
«Вже менше, слава Богу», — сміється священник.
В інтерв’ю на YouTube-каналі «Fratelli tutti?» для сайту «Духовна велич Львова» він розповів про те, як сприйняв реакцію на свій застосунок? Скільки людей вже користується ним? Та як реагують на медійність свого священника парафіяни і митрополит?
Також о. Андрій Новосад розповів чому вирішив стати священником; як познайомився з дружиною; що приносить йому найбільше задоволення в церковному служінні та з якими труднощами він стикнувся як молодий священник.
Ми також торкнулися питання того, як не звести сприйняття Церкви до рівня «комбінату ритуальних послуг», і чому атеїсти не праві, коли звинувачують Бога у наслідках війни. Не обійшлося і без історій про чудеса та Божу допомогу в житті воїнів.
Також читайте: Сповідь у телефоні! Український священник створив покаянний мобільний додаток
Андрій Толстой: Отче, чи чекали Ви на таку реакцію?
О. Андрій Новосад: Я очікував, що можливо [цей додаток] скачає 50 людей, і це для мене буде велика перемога. Ваш дзвінок [з «Духовної величі Львова», цей сайт перший з медіа оприлюднив новину про мобільний застосунок «Моя Сповідь»] для мене був неочікуваний. Я займався своїми рутинними справами, і тут ви дзвоните — поговорили з Вами до десяти хвилин — приїхав додому і кажу до «матушки» своєї, що дзвонив журналіст і казав, що побачив на сторінці владики [у фейсбуці] пост про додаток. І тепер має виставити новину, треба буде почитати, що там напишуть.
Близько п’ятої-шостої години ви виставили новину, і вже після того пішла реакція. Дивлюсь – на одному новинному сайті опублікували, потім на іншому, і далі… Вразило те, що люди по-різному зустріли цей додаток: як позитивно, так і негативно. Але при цьому я не скажу, що це погано.
Скільки людей вже встановили собі цей додаток?
Станом на сьогодні [27.10.2025] скачало вже 2620 осіб, активних користувачів — 1700. При тому відгуки різні пишуть. Є абсурдні — не знаєш навіть як до них підійти, а є з порадами щось вдосконалити, щось змінити. Я собі все занотовую.
Треба врахувати, що цей додаток поки що можна встановити тільки на андроїд. І якби ще можна було на айфони, то була би суттєво більша кількість користувачів.
Кожен раз, коли кажуть: «а коли вийде на айфон?», я кажу, що також чекаю, коли воно вийде, бо сам користуюсь таким телефоном.
На коли Ви собі запланували собі таку мету — зробити [версію додатка] на айфон?
Намагаюся зараз розробити таку можливість. Єдине – я не можу розібратися з написанням коду. На андроїд легше створити, айфон потребує більше технічних засобів і більшого розуміння в коді. У мене поки що такого розуміння немає.
Отче, як реагують на Вашу медійність парафіяни?
Напевне, треба почати з першого дня, як ця новина про додаток вийшла. Досить багато парафіян написало мені, більшість дуже раді — вражені тим, що «наш священник таким займається», поширює тему сповіді і причастя. Також писали знайомі, однокурсники. Були досить вражені і бажали, щоб я поділився досвідом, як це відбувалося. По можливості щось розказував, щось ні, бо не на все вистачало часу.
На парафії після того, як виставив додаток у вівторок [14.10.2025], я озвучував у неділю, що додаток «Моя Сповідь» вийшов у світ. Багато вже знали про це і в приватних розмовах казали, що досить цікаво і комфортно створено. Я питався, може, щось додати чи змінити? Кажуть, що все добре. Основні потреби задовільнилися.
Окрім додатка, Ви також записуєте відеоролики — «рілзи» на фейсбуці і в ютубі.
На ютубі менше, вже останнім часом відійшов [звідти], а більше перейшов до фейсбуку, тому що люди люблять швидку інформацію. Я дійшов до такого висновку, що людину треба чимось зачепити, щоб вона слухала. Навіть церковні питання потрібно для людей розкривати, щоби бути більш обізнаними в питаннях Церкви, релігії, Бога, бо деколи людина бажає дізнатися, але за тими всіма життєвими турботами в неї ніяк це не виходить. Зараз стільки всього, що людині на кілька хвилин відволіктись від свого буденного життя досить важко. А невеличкі «рілзи» — це доволі хороша можливість…
Ваші відеоролики дуже короткі, інколи тривають навіть менше хвилини. І дійсно, людині не треба багато часу, щоби подивитися і щось для себе корисне чи цікаве взяти. Тому, хто ще не підписався — підписуйтесь.
Я би ще додав: пишіть коментарі. Бо хочеться більше живої розмови з підписниками, глядачами, тому що коли є контакт, є більше питань — можна більше пояснити те, що цікавить людину на даний момент.
Ви сказали про реакцію парафіян, а як на цей медійний вибух відреагував владика? І як взагалі на Вашу медійну діяльність реагує митрополит Нестор ?
Треба почати з того, що цей додаток не вийшов би, якби я не мав благословіння владики Нестора, бо навіть коли я його розробляв, то показав його йому десь в середині літа. До того я все думав [як він зреагує] — скаже «ні» чи «так». Зустрів він [цю ініціативу] позитивно і навіть порекомендував мені додати мітки, щоби було комфортніше, змінити розмір тексту, щоби яка би людина не відкрила, їй було комфортно користуватися. І навіть після того, як я все це виправив і воно пішло в світ, владика сприяє тому, щоби додаток також вийшов на iOS (операційна система від Apple, ред.). Владика допомагає, дає поради і є хорошим духовним наставником для мене.
Власне, на його сторінці ми побачили повідомлення про додаток, і зі сторінки митрополита [Нестора] розпочався цей рух в медіа. Так що це напевне також є особливим знаком Божого благословіння.
Розкажіть трошки більше про себе, отче. Де саме Ви служите?
Служу я в невеличкому селі Лози, це Вишнівецьке благочиння, Тернопільська єпархія. Досить цікава історія цього храму. Він був побудований під кінець XIX ст. на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Має дерев’яну архітектуру, подібно, як козацький храм. Таких храмів небагато збереглося в Україні. Єдине, що треба дослідити більше історію.
Це північ Тернопільської області?
Так, і як люблять говорити, що Чорний ліс розділяє Галичину і Волинь — то ми ще на Волинській стороні. Хоча етнічна розрізненість не така суттєва, бо традиції збігаються.
Існує думка, що в цьому регіоні Московський патріархат через Почаївську Лавру має великий вплив. Чи відчуваєте ви цю присутність?
Зараз не відчуваю. Біля нас залишився один храм у Вишнівці [в підпорядкуванні УПЦ МП]. Але тиску немає. Більшість парафій знаходяться під Православною церквою України. Єдине, що сподіваємося на перехід до ПЦУ саме Почаєва. Тоді, думаю, почнеться ще більш світла сторона на території Тернопільщини.
Отче, чому Ви вирішили стати священником?
Важливо почати з того, що я зі священничої сім’ї — у мене батько також священник. Але до мого рішення поступати в семінарію я хотів бути істориком — археологом, який знаходить різні речі в землі. Тобто те, що давно було забуте, розкопати і принести його в світ. Але якось одного разу після богослужіння, якоїсь неділі, я собі йшов і думаю: а що я можу принести [в світ] тим, що вивчу історію якогось міста, наприклад? Звичайно, це добре. Але я подумав, що це можна буде колись поєднати [зі служінням священника]. І вирішив собі, йдучи після богослужіння, що певно мені потрібно спробувати піти по духовному життю. Тобто піти навчатися в семінарію.
Це був 10-й клас. І тоді я сказав, що подаватиму документи в один-єдиний заклад — це Київська православна богословська академія. Батько потім мене питав, чи я точно вирішив піти саме в семінарію. «Може, ти ще передумаєш? Підеш на історика? Тим, що ти цікавився, ти ж багато читав книжок…». Я ж сказав, що хочу піти навчатися в семінарію, і тільки туди. Поїхали в Київ, за два дні подали документи, і я не шкодую про це — ні в якому разі. Те, що я отримав під час навчання, загартувало мене духовно, і я багато завдячую тому, що маю на даний момент. Багато людей посприяло тому, щоб навчити мене належно, щоб привести до того, яким я є зараз.
Що Вам найбільше подобається в священницькому служінні? Що приносить найбільше задоволення?
Найбільше? Це Божественна літургія, Причастя Тіла і Крові Господнього. Це найкраще. Деколи мені може бути важко, можу бути хворий… А приходжу на богослужіння — в мене з’являються сили. Причащуся — себе почуваю комфортно — здоровішим, ніж було до того. Тому ось це мені подобається найбільше — Причастя Тіла і Крові Господнього, і рекомендую це багатьом.
Я люблю експеримент, який раджу багатьом людям. Суть його в тому, що коли людина приходить до Святого Причастя і Святої Сповіді, вона повинна відчути різницю. Експеримент такий: потрібно тричі прийти до Сповіді і Причастя впродовж трьох неділь, при цьому дотримуватись всіх правил — для цього можна користуватись, зокрема, і додатком, або молитовником — як кому комфортно. І вести духовне життя.
А після того на три тижні утримати себе від Причастя, для того, щоб побачити різницю, як було «до» і як стало «після». І потім знову повернутись. Цей принцип реально працює, тільки потрібно бажання до того. Хоча спокус в той момент буде ще більше, ніж було до того. Це важливо.
Отче, Ви одружені?
Так.
Де Ви познайомилися з дружиною? Де священники знаходять собі дружин?
Це, напевно, банально буде звучати, але познайомилися ми в соціальних мережах.
В соціальних мережах?
Так, в соціальних…
Якщо можна розкажіть трошки більше, це цікаво. Банально, але цікаво.
Це було доволі просто, ми списалися. Це, пам’ятаю, в фейсбуці списалися і почали, як кожні молоді люди, спілкуватися. З часом те спілкування переросло в щось більше. А потім ще більше і більше, і дійшло до того, що ми одружилися. А так, щоб щось детально розкривати, нема нічого такого.
Ви жили в різних містах?
Так, в різних містах. Це Збараж, там, де я зараз знаходжуся. Бо проживаю в Збаражі. А тоді я навчався і проживав на Млинівщині, у Млинові. Це Рівненська область. Але на той момент я був на навчанні в семінарії і під час того навчання, певно, Господь звів, і на даний момент живемо разом, і я би навіть сказав, радіємо один одному.
А хто перший кому написав?
Якщо чесно сказати, то не пам’ятаю.
Ви казали якось, що вже чотири роки служите священником. Це не так багато, але це і не дуже мало. Які Ваші перші враження від священницького служіння? Чи нема такої думки: навіщо це все мені було треба?
Такої думки не було. Але буває, що приходить втома. В житті є різні випробування. Але я в собі так закладаю, що які б не були випробування, не потрібно покладати руки, і в першу чергу завжди [треба] повертатися до Того, Хто допоможе. А у всьому допомагає Бог. Бо до того, як я укорінився на парафії Лози, до пів року служив ще на іншій парафії. Вона недалечко від тієї, на якій я зараз, це був Малий Раковець, і там, можна сказати, розпочинав своє духовне життя. І там духовно мене настановляли також, бо я собі завжди дивувався тим, що ще в семінарії, будучи ще іподияконом, воно все якось легко давалося. Дивишся з боку на диякона, на священника — ну все просто: коли ти станеш і будеш служити, це буде досить елементарно. Але на початках так не було. Був великий страх. І той страх залишається по нинішній день. Можливо, вже не такий, але все одно завжди є переживання, коли розпочинаєш Божественну літургію… Є переживання, коли виходиш причащати людей. І цього, на жаль, не можу ніяк пояснити.
Отче, а що найважче? Яким був найбільший виклик для молодого священника?
Найбільший виклик… Треба подумати, бо виклики були різні.
Можете кілька назвати.
В першу чергу — ось це переживання на богослужінні. Я завжди переживав, що, можливо, щось не так зроблю. А тим більше мені завжди казали, що потрібно бути досить пильними під час здійснення Євхаристії. Тому священник завжди має зі собою Служебника.
Ще — спілкування з людьми. Бо не завжди знаєш, що людина може про тебе подумати, як зреагує на те, що ти скажеш. Люди здебільшого загартовані на своїх сталих традиціях і не хочуть від них відходити. А в мене бували деякі моменти, що я трішки щось змінював. І коли мене питали: «А в нас було так», я кажу: «А, можливо, спробуємо по-іншому?». Я завжди боявся когось образити цим. Але проходив час, і я дивився, що ніби ті зміни приймають позитивно.
І дійшов до такого висновку, вже певно як пройшов рік мого служіння, що треба часто прислухатися до людей, бо саме вони є тією хорошою опорою. Є така фраза: «Людину будують інші люди». Я завжди буду це казати, бо саме ті люди, які біля мене, дають мені можливість рухатись правильно.
Для значної частини людей церква (храм) стала чимось подібним до комбінату ритуальних послуг. Наприклад, треба охреститися — йдуть в церкву, треба обвінчатися — туди ж, і, звісно, як треба когось відспівати, коли він помер… Є люди більш просунуті, вони в час Великого посту раз на рік ходять до Сповіді. І лише незначна частина людей практикують церковне життя постійно. Тому для багатьох людей священник — це всього лиш виконавець певних обрядів, ритуалів: до нього прийшли, «заплатили», і він своє зробив. Як відійти від викривленого сприйняття Церкви суспільством: що має для цього зробити сама Церква, а що повинні робити люди?
Якщо сказати по тому досвіду, що виник у мене протягом двох останніх тижнів [після запуску мобільного додатка «Моя Сповідь»] — треба менше бути негативними. Бо дивлюсь, люди сприймають все так негативно, що навіть деколи не знаєш, як до них підійти. Ось ця негативність, напевне, найбільше викликає відразу до Церкви, бо людина не хоче сприймати. Бо навіть дивишся на ютубі, кажуть, що «Церква була нав’язана батьками, дідусями, бабусею.. я вже в неї не ходжу».
Але що людина може зробити задля того, щоби бути в Церкві? В першу чергу — шукати собі відповіді: чому Церква існує? До чого закликає? Бо колись зустрів у соціальних мережах людину — він був не атеїст, мав нейтральне ставлення до релігії. Він сказав, що, переглядаючи релігії, помітив, що християнство найбільше з-поміж усіх них закликає до любові — там найменше жорсткості, яка може бути викликана поміж людей. Тобто людині, щоби прийти до розуміння Церкви, до розуміння Бога, в першу чергу потрібно ставити собі запитання про те, що саме навчає Церква.
По-друге, для [самої] Церкви потрібно постійно залучати людей до духовного, і, певною мірою, до світського життя. Навіть ось ці недільні школи при храмах, бесіди, спілкування в тих самих соціальних мережах — це досить впливає на те, щоб людина змінила свою думку. Бо деколи тебе людина зустрічає, знову ж таки, негативно, але коли починає з тобою спілкуватися, вже тебе сприймає по-іншому.
Пам’ятаю, ще до навчання в семінарії, якраз закінчував 11-й клас, і мені дали можливість відпочити в якомусь таборі. Там я зустрівся з багатьма, які називали себе атеїстами. А вечорами ми, хлопці, любили збиратися по кімнатах і спілкувалися. І один з них сказав мені таку фразу: «Ти говориш доволі цікаві, важливі речі про Бога, але я все одно буду залишатися атеїстом, тому що мені подобається дівчина, яка також атеїстка, і я хочу бути ближчий до неї». Каже: «Хоча я все одно буду носити хрестик. Якби цього не було, то я просив би тебе, щоб ти мені все більше розкривав тему Бога і Церкви, і в загальному релігії». Тому Церкві на даний момент порадити немає чого, бо вона й так все робить. У нас є багато організацій, той самий «Пласт» — помагає, щоб діти не лише розвивалися в різних сферах, але також духовно.
Також, зараз це популярна тема, є [мобільний] додаток «Моя Церква» (для android і iOS). Це досить комфортний додаток, який дає можливість познайомитись з азами і бути ближчим до новин Церкви, вивчити початкові молитви. Знову ж таки торкнуся додатку «Моя Сповідь» — там є все, щоб розібратися в тому, яка суть Сповіді і Святого Причастя.
В першу чергу людині потрібно відійти від стереотипів, що Церква — це лиш требовиконання («треби» — релігійний обряд хрестин, вінчання, панахиди тощо, який здійснює священник на замовлення віруючих, ред.). Церква в першу чергу хоче навчити любові — до себе, до ближніх, і до всього світу. Ось це головна запорука. Та щоб до цього дійти — потрібно подолати власні гріхи.
Ви молодий чоловік. І ці два слова в моєму питанні мають значення: «молодий» і «чоловік». Вам 28 років?
Поки ще 27.
Для багатьох людей, знову ж таки, Церква сприймається як інституція для літніх, старших людей і для жінок. Навіть візуально ми бачимо, коли приходимо в храм, що чоловіків там менше. Ми говорили щойно про священство як про Ваше особисте покликання, про Ваше служіння. Але що Ви взагалі знайшли для себе в Церкві? Чому Ви стали християнином, церковною людиною? Ви, молодий чоловік, якому 27 років, живете в сучасному світі, в якому стає модним бути атеїстом. Колись була мода на віру, тепер — на атеїзм, принаймні серед частини молоді. Що знайшли в Церкві і в християнстві для себе особисто? Чому обрали цей шлях?
В першу чергу — це відповіді на багато запитань. Я неодноразово кажу, що в Біблії відповідей є безліч, їх лише потрібно не полінуватися знайти — почитати, відкрити… Якщо не розумієш — є безліч пояснень. Я навіть читаю письменників з Англіканської церкви, Західної церкви. В цьому немає нічого страшного. Не важливо, як людина вивчає, головне знайти правильну відповідь.
По-друге, це, напевне, спокій, який знаходжу в храмі. Я досить часто люблю приїхати на богослужіння з самого ранку, коли нікого немає (добре, що я маю ключі від храму), відкрити церкву і, поки ще не потрібно готуватися до богослужіння, собі спокійно стати і помолитись. Можна сказати, порозмовляти з Богом і знайти те, чого так досить часто бракує.
І напевне — ще те, що саме Причастя Тіла і Крові Господнього спонукає до змін. Бо колись у час Великого посту мав таку можливість — ходити до Сповіді і Причастя впродовж цілого тижня — з неділі по неділю. І від того, можна сказати, підлітав від землі — легше ставало, що навіть словами до кінця це описати не можливо.
Те небажання в людей, яке з’являється, «бо я атеїст — таке моє віросповідування», криє в собі інше питання: а що людина зробила для того, щоб розібратися, а чому вона атеїст? Не пам’ятаю, хто з владик казав, що «атеїстів немає, є лише те, що привело до такої думки».
Тепер атеїстам комфортно, особливо в Україні, коли вони можуть апелювати до теми війни: гинуть люди, гинуть діти, а Бог, мовляв, нічого робить, щоб те зупинити, не втручається. Чи задавали Вам такі запитання?
Задавали.
Що Ви відповідаєте?
У першу чергу, що війна — не від Бога. Не Господь допустив війну, війну допустила людина і Лукавий. Є одна хороша історія, давайте, дві хороших історії розкажу.
Якщо хороші, нехай буде дві.
Про наших воїнів. Одному воїну, який був на позиціях, сказали, щоб він в небезпеці читав 90-й псалом. Цей псалом один із найвідоміших, «захисний», як його називають серед людей. І коли були великі обстріли, йшла атака, так сталося, що залишилося двоє солдатів. Один з них почав читати ту молитву, а другий був біля нього. І коли почали читати 90-й псалом: «Хто живе під охороною Всевишнього…», той другий сказав відразу «амінь» — ще не почавши, закінчив. І, на жаль, він завершив своє життя тим, що біля нього пролетіла ракета. А інший, що залишився живий, продовжував ту молитву читати. Господь захищає тих, хто Його потребує. Це перша історія — вона хороша і сумна, але приводить до того [висновку], що Бог намагається захистити людину.
Друга історія про те, як воїн отримав поранення і знаходився в лікарні. Йому сказали, що осколки, які потрапили йому в руку, неможливо вийняти. В той час був вечір, він молився до святого Спиридона Тримифунтського, у мене є ікона його — можу показати (отець показав ікону святого, ред.). Тут навіть частичка його взуття. І ось він читав акафіст Спиридону, якраз собі ввечері сидів, і каже, що заходить чоловік у палату — такий старший, ніколи його не бачив у лікарні. І говорить до нього: йдем за мною. Той пішов за ним — чого не послухатись, можливо, щось чоловік хоче. Зайшли в кабінет, і той [чоловік] каже йому: «Зараз спробуємо вийняти осколки, які в тебе в руці». А раніше лікарі сказали воїну, що зробити це неможливо, бо втручання може зашкодити його здоров’ю. Однак [старший чоловік] сказав, що спробує, і почав шукати магніт. Потім, коли знайшов той магніт, чоловік каже, що навіть не зрозумів, як все відбулося. Він легенько поводив [магнітом], а потім взяв осколки в руки і каже: «Тримай собі на пам’ять». І після того воїн повернувся в палату і більше не бачив ту людину, а став цілком, можна сказати, здоровий.
Цей чоловік особисто Вам розповідав цю історію?
Це розповідав мій батько, а йому особисто розповідав цей чоловік.
Можна сказати, що це доволі близьке свідчення.
Я після того не мав з ним [воїном] можливості спілкуватися, але на даний момент він перебуває вдома. Це точно знаю, бачив, коли проїжджав на своїй малій батьківщині.
Якщо ми вже загадали за святих, скажіть, отче, хто Ваш улюблений святий до якого Ви звертаєтесь найчастіше?
Я вже показав ікону. Найчастіше я звертаюсь до святого Спиридона Тримифунтського. Не знаю як пояснити, але доволі в багатьох речах я мав допомогу і відповіді. Щодо відповідей — не можу пояснити, як це відбувається, але мав їх від нього багато.
Дякую, отче за цю розмову. Дуже приємно бачити, коли священник горить вогнем любові, вогнем євангелізації, відкритий для спілкування і допомагає іншим прийти до Бога. Варто нагадати, що отець Андрій найактивніше веде свою медійну діяльність у фейсбуці, його сторінку знайти просто — Андрій Новосад. Дасть Бог, це наша не остання розмова.
Дай Бог.
Сподіваємося також, що найближчим часом мобільний додаток «Моя Сповідь» буде також доступний на айфонах.
Сподіваюся також на це. Думаю, що бета-тестувальників буде багато.
З Богом.
Спілкувався Андрій Толстой
Фото: О. Андрій Новосад
Переглянути у відеоформаті:
01:14 Чи очікував о. Андрій Новосад такої реакції на свій мобільний додаток “Моя Сповідь”?
02:47 Скільки людей вже встановило цей додаток?
03:49 Коли застосунок “Моя Сповідь” можна буде встановити на айфон?
04:23 Як реагують на медійність священника парафіяни?
05:38 Де о. Андрій Новосад публікує свої відеоролики?
08:03 Як відреагував митрополит на медійний вибух?
09:36 Де служить о. Андрій Новосад?
11:06 Чи відчувається на півночі Тернопільщини вплив Московського патріархату?
11:53 Чому о. Андрій Новосад вирішив стати священником?
11:36 Що о. Андрію Новосаду найбільше подобається у священницькому служінні?
16:37 Як о. Андрій Новосад познайомився зі своєю дружиною?
18:30 Чи не розчарувався о.Андрій Новосад в тому, що обрав дорогу священства?
20:48 Яким є найбільший виклик для молодого священника?
23:19 Як відійти від сприйняття Церкви як комбінату ритуальних послуг?
28:45 Чому молодий чоловік обирає християнську віру та Церкву?
32:39 Як відповісти на закид атеїстів щодо Бога в контексті війни?
33:10 Дві історії про воїнів і Боже втручання
34:36 Ікона св. Спиридона Тримифунтського
36:44 Який святий найбільше відповідає о.Андрію Новосаду?
Також читайте: О. Михайло Сивак: «Я не уявляв собі, що священник може бути якийсь інший»
«Будьте відважними»: три історії від о. Юрія-Антонія Меуша ЗНІ про зцілення душі і тіла
Повязані записи
