Що таке духовне життя?
Отець-доктор архімандрит Рафаїл Турконяк, відомий перекладач Біблії українською мовою, що вже протягом п’ятдесяти років щоденно сповнюється Божим словом, розповів сайту «Духовна велич Львова» про своє духовне життя та пояснив, як він розуміє християнство.
Також о. Рафаїл, зокрема, відповів на запитання: Як він став монахом? Який у нього режим дня та як і за що він молиться? Що допомагає отцю боротися зі спокусами? Як спасати душу так, щоб її не погубити? Яким чином «буква вбиває, а Дух оживляє»? Чи має значення те, як людина одягається в церкву? Та що робити тому, кого спіймав світ?
На цей раз ми записали нашу розмову з о. Рафаїлом в аудіоформаті, тож її можна не лише прочитати, але й послухати.
«Я волів бути між своїми»
Отче Рафаїле, Ваше духовне життя, напевне, має прямий зв’язок із Вашим покликанням до монастиря. З цього і розпочнемо. Чому взагалі Ви вирішили стати монахом?
До духовного життя я змагав ще змалку. Я пригадую, був такий пан Візович – то він церкву пильнував і мене проганяв, бо я ходив там на старі книги дивитися. Я завжди хрестився, і він мені казав: «О, то з тебе буде священник». Я мав схильність до духовного життя змалку, і пізніше поїхав до малої семінарії – і там вони то плекали. І пізніше я мав вибір: я думав йти до салезіян чи до студитів – і пішов до студитів.
Чому саме до студитів?
Бо воно більше наше. Салезіяни на той час були ще залежні вповні від римо-католицької гілки, так що треба було бути на новіціяті між італійцями. А я волів бути між своїми.
Ви маєте на увазі українців.
Так.
У чому осердя студитської духовності?
Найважніше — не тратити часу, і щоби все, що ви робите, робилося як молитва. Навіть якщо ви відпочиваєте, чи ви працюєте, що би ви не робили – це має бути з пам’яттю про Бога. І для того, щоби Богові віддячитись за все, що Він вам дав.
Як батьки сприйняли Ваш вибір?
Я скажу – не дуже радо. Були тертя за то — батьки не хотіли, щоб я йшов у монастир. Особливо мама чомусь. Тато скорше змирився, але маму довго конопадило. Але остаточно я пішов своєю дорогою.
А чому мама не хотіла?
Не знаю, вона мені ніколи того не пояснила. Знаю тільки, що факт такий був. Та я не допитувався.
З часом вона змінила свою думку?
Так, і ми про то навіть не говорили – так, як би воно не існувало.
Також читайте: Ієрм. Рафаїл Турконяк: «Я одинокий священник, свячений двома ісповідниками віри» (відео)
«Я встаю о другій вранці»
Отче Рафаїле, як Ви молитесь?
Перш за все я встаю о другій вранці.
Тобто вночі?
Вночі. І то з простої причини. Тому що до 10-11 години [ранку] я вже відробив свої вісім годин — те, що є приписано студитським Уставом на роботу. Бо так під час дня пізніше приходять люди, потрібно зустрічати всіх, і тоді вже робота не йде. А так вранці є спокій, телефон не дзвонить, ніхто не турбує, і тоді можна попрацювати. Всі молитовні практики я відправляю кожного дня, і Літургія в тому включена.
Найбільше я працюю над Святим Письмом. Я вже закінчив повний переклад Вульгати і тепер переглядаю його: вже дійшов до псалмів. Псальми трохи часу беруть, тому що, особливо в латинськім тексті, є подвійні псалми: є переклад з грецького і переклад з єврейського. Я зробив їх окремо, але тепер їх проходжу, щоби вони не відрізнялися там, де єврейський і грецький текст вживає ті самі слова – то я справляю, щоб ті самі слова були вжиті також і в тому тексті. Це моя робота. Я цілий час у Святім Письмі.
Чи можливо працювати над Святим Письмом, не молячись?
Якщо Ви хочете зробити переклад Святого Письма, то без Божого благословення воно не піде. Перш усього – це не мала книга. Потрібні роки, щоб її перекласти, не два дні. Плюс – треба знати мови. І мови вивчати. І фактично то бере багато Божого благословення і те, що німці називають «Sitzengleich», так би мовити «багатосидіння» (сміється).
Ви молитеся своїми словами чи тільки літургічними текстами?
І літургічно, і своїми.
Про що Ви просите Бога? За що, або за кого більше, коли молитеся від себе?
Тепер — за Україну, за наших військових і за тих, що згинули, і за тих, що покалічені. І постійно про них думаю. Бо то завдяки їм ми можемо сьогодні сидіти і розмовляти. Бо якби не було їх, то мусіли би ми там сидіти на фронті замість них.
«Інколи читаю книги про фантастику»
Які книги, отче Рафаїле, допомогли Вам сформувати Ваше духовне життя?
Я би не сказав, що є якась окрема книга. Я фактично спочатку читав тільки Новий Завіт. Переважно я читаю його по-грецьки. Тепер, коли роблю Вульгату, то читаю і по-єврейськи. Тому що Вульгата в теорії – переклад з єврейського, хоча це якийсь такий єврейський текст, якого ми сьогодні не маємо.
Але, можливо, все ж таки була якась книга чи автор, що Ви читали крім Біблії, і це вплинуло на Ваше духовне життя.
Я рідко коли щось іншого читаю.
Можливо, колись в далекій молодості.
Я й дотепер інколи читаю книги про фантастику: про космос, про лети на інші планети. Різних авторів, і переважно англійських. І читаю їх також англійською.
«В кожного є спокуси»
Чи був у Вас духівник?
Як такого – ні. Тому що я завжди опинявся десь поза монастирем: спочатку я був парохом в Крефельді (Німеччина), пізніше – в Америці, тоді знову в Римі на один рік, тоді знову опинився в Америці на 12 років… А тоді в Римі знову був пів року, а тоді попався на Україну. Так що вічно я міняв [місце свого служіння], тому постійного духівника не мав.
То швидше духівником були Ви?
Я би сказав, Господь Бог.
Отче Рафаїле, як Ви боретеся зі спокусами та перемагаєте їх? У Вас є спокуси?
Та в кожного є спокуси.
Можливо, у Вас є свій метод, як з ними боротися.
Спеціального нема. Найбільший [метод] — не бути бездіяльним. Бо в бездіяльності «наш Антипко хитрий хлопець» найбільше спокушає. Якщо починається щось такого, то я переважно беруся до роботи.
Це гарна порада, і здається, духовні Отці Сходу теж рекомендували працювати.
Так, це за їхніми порадами.
Що Вам найважче дається у духовному житті? Яка спокуса Вам найбільше дошкуляє, якщо Ви можете про це сказати?
Таких спокус, щоб страшно дошкуляли, в мене нема. Найбільше мене непокоїть те, що під час [богослужбових] відправ чоловік умом не туди мандрує.
Розсіяння?
Розсіяння, як то у нас називають. І скільки не пробуєш, виглядає, що не поправляєшся. То є одна річ, яка дуже дошкуляє і нагадує, що людина є людиною.
«Текст розуміється кожного разу інакше»
В Євангелії від Марка, 8, 35, Христос каже, що «як хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелія, той її спасе». Водночас від Церкви ми постійно чуємо, що нам треба спасати свою душу. А Христос каже, що хто хоче її спасти, той її погубить. Як таке, на перший погляд, протиріччя правильно розуміти?
Це не є протиріччя. У тому випадку це означає, що якщо ти хочеш бути самолюбом і робити те, що тобі хочеться, то ти загинеш, ти фактично знищиш себе і своє довкілля. А якщо замість того, щоби йти за своїми забаганками, ти будеш робити те, що Бог сказав, (хоча кожна людина має вибір), тоді ти спасеш свою душу. Значить, Господь Бог тебе прийме, тому що ти старався за Ним іти. Завжди мусить бути Боже милосердя. Бо ми ніколи нічого точно не зробимо так, як Бог того хоче. Так що ми маємо старатися зі свого боку, надіятись на Бога, а Бог завжди вірний.
Як робота над перекладом Святого Письма вплинула на Ваші стосунки з Богом, на Вашу молитву, на стосунки з іншими людьми? І також на Ваше духовне життя?
Зрозуміло, що воно впливає, бо текст розуміється кожного разу інакше, як його читається. То є дійсно, що сказано в притчі Христом, що господар виносить «зі своєї скарбниці нове і старе» (див. Мт. 13, 52). Ніби вже прочитали все Святе Письмо, та кожного разу я знайду щось такого, що попередньо не зауважив. І то міняє людину…
Звідки у Вас такий оптимізм і молодість духу? У Вас дуже бадьорий дух і здоровий оптимізм. Старші люди часто доволі інакші…
Хіба можу сказати, що це Божий дар. Я спеціально нічого для цього не роблю, але так Бог дав.
Спеціально нічого не робите, просто живете з Богом?
Ні, не роблю – я живу своїм життям та й все.
Також читайте: Про «інших богів», Ім’я Бога та поклоніння іконам: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
«Всі обряди — виконані, але їхнє “серце далеко від Мене”»
Ще як знавця текстів Святого Письма хочу запитати у Вас про одне відоме місце з Послання апостола Павла до Коринфян. Воно також стосується нашого духовного життя. Павло каже: «Буква вбиває, а Дух животворить» (2 Кор. 3, 6). В якому сенсі «буква вбиває», бо тут йдеться про букву Божого Закону — Святого Письма? І якщо «буква вбиває», тоді навіщо її читати, навіщо читати Святе Письмо? Можливо, треба просто сісти і чекати, поки на тебе зійде Святий Дух?
Павло говорить про те, що для багатьох нас християн є типове. Ми виконуємо певні правила, але ми їх виконуємо механічно, а не для Бога. Наприклад, ходимо в неділю до церкви: всі ходимо, бо так приписано. Але чи ми ходимо тому, що ми хочемо Богові послужити, чи ми ходимо лише тому, що не хочемо, так би сказати, попастися до пекла? У тому випадку «слово вбиває», а «дух оживляє». Бо залежить, як ви то сприймаєте.
Вбиває що або кого?
Робить вас, так би сказати, не Божими. Це те, про що Христос говорив у Святім Письмі: «Не кожний, хто каже Мені: Господи, Господи! — увійде до Царства Небесного, але той хто виконує волю Мого Отця» (Мт. 7, 21). Бачите, християнство — це є спосіб життя. Християнство не є виконуванням певних приписів чи певних правил. І святий апостол Павло про то і говорить. Це не є тільки виконання. Бо якраз у Посланні до Коринтян він порівнює [цю ситуацію] до євреїв: вони виконували [багато чого зовні], але Господь через пророків дуже часто закидав євреям, що їхні жертви, всі ті зовнішні знаки, всі обряди — виконані, але їхнє «серце далеко від Мене» (пор. Іс. 29, 13).
Здається, про це мало хто роздумує. Сьогодні зазвичай дивляться на зовнішню сторону: якщо людина ходить до церкви, молиться чи навіть сповідається, то здається, що все гаразд. І лише коли в храмі [фізично] нема людей, то на це звертають увагу…
А пізніше [ті, що прийшли] виходять з церкви: той з тим свариться, той того проклинає, той злоститься на тамтого, тому що він не став йому там, де треба, і так далі. Це якраз те, що вбиває. Те, що ми виконали церковний закон — прийшли до церкви, нічого нам не дає. Господь Бог у Святім Письмі вказав, що не буде нас питатися, скільки разів ви за свого життя ходили до церкви: чи ви ходили кожної неділі? Чи ви ходили на всі празники? Чи скільки ви їли-не їли. Того Господь Бог не буде питати. В 25 главі від Матея вказано, що як Він всіх збере докупи, то що Він буде питатися? Як ми служили одні одним! Чи ми шанували одні одних! Чи ми робили добро одні одним! Без заплати. Бо якщо ви вже дістали за вашу послугу заплату, то в Бога для вас нема нічого. Якраз у тому є суть і тут «Дух оживляє», а лише дослівне виконання будь-якої практики «вбиває». Бо воно вселяє у вас думку, що ви вже для Бога зробили те, що мали зробити. І ви забуваєте, що якраз того не зробили, що Бог від вас хоче.
Як поєднати на практиці «букву» і «дух»? Тобто як читати Святе Письмо, Заповіді Божі, Церковні заповіді, як ходити до храму, молитись так, щоби це не «вбивало», а дійсно сповнювало Духом і Життям?
Дуже просто: пам’ятати, що християнство – це є спосіб життя. Це не є виконання певних практик, але жити так, як Бог того хоче. Так, як Бог приписав у Святім Письмі — і більше нічого. А християнство є дуже просте. Іван каже: «Його заповіді не тяжкі» (1 Ів. 5, 3). Чому? Бо фактично є одна Заповідь: Люби Господа Бога всім своїм серцем, всією душею твоєю, всім твоїм єством, а ближнього — як самого себе (див. Мт. 22: 37-39). А що це означає: любити ближнього, як самого себе? Христос то пояснює також. Він каже: «Не робіть іншому того, що ви не хочете, щоб вам робили» (пор. Мт. 7, 12: Лк. 6, 31). Тому треба нам застановлятися перед кожною дією: чи я когось не ображую своїми словами? Чи я когось не ображую своїми ділами? Чи своїми вчинками? Бо то як казав апостол Павло – він, щоправда, говорив тоді про їжу – але він казав, що «якщо я буду згіршувати мого брата, то я повік не буду їсти м’яса, бо за нього Христос помер», і якщо ви так робите, то ви не поступаєте по-Божому, бо ви знову розпинаєте Христа (див. 1 Кор. 8, 11-13; Рим. 14, 21).
«Марія є Божа Матір»
Цими днями будемо відзначати свято Успення Пресвятої Богородиці, в грудні ми маємо свято Введення Пресвятої Богородиці…
Тепер вже не в грудні, а в листопаді, бо календар ми змінили (сміється).
Так, справді, це я ще за старою звичкою. Та як Ви ставитесь до подій, опису яких нема в Біблії? Бо ні про Успення, ні про Введення у Святому Письмі не згадується, але Успення є дуже великим церковним святом, особливо в Україні.
Є ще Покрови.
Покрови – не біблійне, а тут йдеться про біблійних персонажів [таких, як апостоли та Богородиця].
Але Покрови – це Покров Богородиці.
Так, але я маю на увазі події першого століття. Як Ви до цього ставитеся?
Знаєте, Євангеліє від Івана кінчиться такими славними словами: Не все, що Бог зробив записане в цій Книзі, бо якби їх записали, то не вистачило б паперу на цьому світі (див. Ів. 21, 25). Так що ми маємо те, що Бог захотів лишити нам як основу. Але також існує традиція. Треба пильнувати, щоби та традиція ніколи не протирічила Святому Письмові, але якщо вона не протирічить і піднімає дух людини до Бога, я нічого проти того не маю.
Протестанти кажуть, що протирічить. Наприклад, вшанування Діви Марії в Успенні чи у Введенні…
Вони кажуть, що Вона не була Матір Божа. Але в Святім Письмі, і особливо в Євангелії від Луки, Єлисавета – і там вказано, що вона в Дусі Святому то сказала – промовила до Богородиці: Як то Матір мого Бога прийшла до мене! (див. Лк. 1, 43). То все інтерпретація. Я ж сприймаю Святе Письмо так, як воно є: якщо Єлисавета сказала то у Бозі, то, значить, Марія є Божа Матір. І те, що Вона померла, ми не сумніваємося. У тому ніхто сумніву не має.
Але [в події Успення] йдеться не лише про смерть, але й про те, що Богородиця, заснувши сном смерті [в успенні], була опісля з душею і тілом взята на Небо.
Це є Передання, і воно прийняте [в Католицькій церкві] як догма, яку проголосив [Папа Пій XII] в 1950 році. І воно приймається всією Церквою. Новіші відгалуження [християнства] — протестанти — цього не приймають, бо вони нібито повертаються назад до Святого Письма, а [насправді] — до Старого Завіту, коли не можна було мати ніяких образів і т. д.
Чомусь ми забуваємо, що фактично на першому [церковному] Соборі в Єрусалимі, де були присутні всі Апостоли, а також Павло і Сила, сказали, що тих, які є з поган [навернені в християнство], Старий Завіт не зобов’язує. Вони сказали, що «буде добре», як ви будете дотримуватись чотирьох речей, які вони встановили. А тепер нехай люди поцікавляться, звернуться до Діянь Апостолів, які то чотири речі.
Можемо підказати, що це записано в 15-му розділі цієї Книги. А яку роль у Вашому духовному житті відіграє Пресвята Діва Марія?
Ось ікона [Богородиці] в мене є, ікони я маю, і то не одну. Вона є Мати Божа.
«То мусить бути надзвичайний Бог, що таке втяв»
Все частіше, коли люди говорять про віру в Бога, то кажуть: «Головне, що в серці». Через це багато хто вважає, що зовнішні речі в житті християнина неважливі. Нема різниці, як людина одягається, які розваги відвідує, який образ життя веде… Неважливо навіть, як у храм одягається.
Нещодавно один чоловік розповів мені, що не знає, куди очей у храмі подіти через те, як стали вдягатися жінки. Не тому, що він спокушається ними, але йому неприємно бачити в церкві оголені плечі, короткі спідниці тощо. Він не розуміє, чому люди за короткий час втратили сором’язливість.
Подібна думка присутня в інтернеті: дотримуватись якихось зовнішніх правил чи обмежень дехто вважає фарисейством, і що це все не важливо для Бога. Хотілося би почути Вашу думку з цього приводу.
Це є то, що я перед тим казав: які є ваші діла? Вони не сміють нікого ображати. Ми за то забуваємо. Ми тепер думаємо, що свобода означає, що я можу робити те, що мені хочеться. Павло про то говорить: так, ви можете, але не все буде вам на користь і не все на добро (пор. 1 Кор. 6, 12). Бо якщо ви будете робити все, що ви хочете, не вважаючи на інших, то ви будете бити їхню совість. А то вже є не християнство. Це є дійсно виконування чогось за буквою Закону, а не за духом Закону.
Посилаючись на слова апостола Павла, також кажуть, що кожен буде відповідати перед Богом за себе. «Ти дивись за собою. Не дивись на священника, не дивись на того, хто біля тебе стоїть. Прийшов у церкву — молись Богові, решта тебе не обходить» (пор. Рим. 14, 12). З іншого боку, той самий Павло каже, що ми відповідальні перед іншими за наші вчинки – те, про що Ви говорите. Як співвідносити свою свободу і відповідальність перед іншими?
Свобода наша кінчиться там, де починається свобода іншого. Якщо я певні речі роблю і бачу, що комусь є зле, то я не повинен так робити. Це особливо йдеться про мову і про поведінку. Бо ми від Заходу підібрали зі свободи тільки те, що нам вигідно. «Моя хата скраю, й другого не знаю», і я собі виробляю, що я хочу. Того не можна робити. Ми маємо так поступати, щоб нікого ні в чому не скривдити: не тільки зло не зробити, але нікому не дати приводу, щоб він зле думав. Це є наш обов’язок як християн, це і є християнство, ми маємо так жити, щоб кожний, який нас бачив, хотів з нами жити, щоб йому було приємно до нас підходити. А ми знаємо, що є багато таких людей, до яких ми самі не хочемо йти, бо то відразу, як то кажуть, як роззявить рота, то кінець. Але такі до церкви ходять, всі практики і все інше виконують – але цим життям не живуть.
Та чи має духовне життя фізичне проявлення: чи виявляється те, що в серці, назовні?
Завжди буде проявлятися, чи ви дивитесь на інших, чи ні. Ваша поведінка показує, які є ваші стосунки з Богом і з людьми.
Тобто це не завжди фарисейство – моя поведінка може бути плодом мого духовного життя?
Христос ясно сказав про фарисеїв: «Робіть те, що вони вам кажуть, тільки не робіть так, як вони роблять» (Мт. 23, 3). І, на жаль, дуже часто ми, християни, поводимося так, що інші взагалі не хочуть бути християнами. Магатма Ганді, що в Індії був, казав: «Якщо я читаю Святе Письмо — я хочу бути християнином. Але як подивлюся, як поводяться християни, то геть то відкидаю». Бо ми є тими, що проповідуємо Христа. Бачите, Христос лишив цей світ для нас. То мусить бути надзвичайний Бог, що таке втяв, бо ми, люди, ніколи собі на таке б не позволили. А Господь сказав: Я вас лишаю, ви маєте Мене слухати, а як ви не хочете, то «прийде коза до воза».
Також читайте: Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
«Те, що ми собі вибираємо, відбивається у нашому житті»
Як зберегти віру в час війни? Про це багато говорять, але біль не зникає. Ми бачимо дуже багато злочинів, ще більше ми не бачимо — з часом будемо дізнаватися про них і нам буде моторошно від того, що одні люди робили з іншими. Гинуть від обстрілів також люди у Львові. Через це атеїсти інколи починають докоряти: «Чому Бог, який так любить людей, не зупинить це зло? Чому Бог допускає це зло? Чому невинні діти помирають?»
Бог нам дав свободу.
Чому Він її не обмежить поганим людям? Ми ж обмежуємо злочинцям свободу, в тюрму їх саджаємо. Чому Бог не посадить Путіна в якусь тюрму, чому не прийдуть ангели і під конвоєм не виведуть його з Кремля?
Чому Він того не робить, треба Його питатися, я на то відповіді не маю. Він робить те, що вважає за відповідне. Але пам’ятаймо, що фактично ми [люди] самі собі ті речі робимо. Є погані люди, які хочуть своє зло вилити на інших, хочуть інших ограбити, хочуть в інших забрати, щоб собі жити, як вони вважають — без роботи в добробуті. Але остаточно, скорше чи пізніше, всі вмирають і приходить розрахунок з Богом.
Війна ніколи не була ні легким часом, ні часом доброго. Візьмімо з Другої світової війни: ми маємо багато прикладів, де всі робили несамовиті діла. І тоді також питалися: чому Бог то не спинив? Бог спинив. Але Бог то робить у свій час. Чому Він такий час вибрав? Чому стільки часу Він дозволяє певні речі? Або чому дозволяє взагалі, щоб війни були? Він не робить цього спеціально. Це люди вибрали воювати проти інших. Ми це вибираємо. І треба нам молити Бога, щоб Він устрявав. Бог не буде встрявати, бо Він нам дав свобідну волю. І аж поки ми не будемо Його належно просити, молити, Він встрявати не буде. Бо Він не може Себе переінакшити. Він нам дав свободу, і ми маємо повне право володіння тут, ми маємо повне право слухати сатану, ми маємо повне право слухати Христа і Святого Духа. Те, що ми собі вибираємо, відбивається у нашому житті: чи добро, чи зло.
Тобто кожна людина робить власний вибір, на яку сторону стати?
Так. А ще як є людина, що на горі держави. Ви її спинити не можете. Одинокий Бог дійсно міг би спинити. Але чому Він того не робить тепер, то треба Його питатися. Я на то відповіді не маю. Я не є Бог, щоби я знав ті думки.
Але ж є принципи у Святому Письмі, коли ми бачимо, що і в Старому Завіті Ізраїль страждав.
Є написано: «Просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчиниться вам» (Мт. 7, 7). Треба стукати до Бога, треба просити, а Бог у свій час… у свій час дасть. Бо Він ще інші задуми має. З якої причини Він їх має? Бо Він все знає. І Він знає, що нам на добро, а що нам не на добро. Так само, як наші батьки. Не раз ми просили наших батьків, а вони не дали. Чому? Бо вони знали, що нам то пошкодить. Бог є Батько. Ми не розуміємо, що воно нам пошкодить, ми вважаємо, що воно нам добро зробить — Він знає, що ні. Тому Він не дає.
Також читайте: Архимандрит Рафаїл Турконяк: «Війна ніколи не є біблійна»
«Одинокий чистий — то Христос»
Свого часу Григорій Сковорода сказав: «Світ ловив мене, та не спіймав». Чи ловив світ Вас?
Світ завжди ловить. Кожної хвилини.
Як він Вас ловив?
Він завжди ловить. Він старається намовити, наприклад, не працювати, бо вже чоловік змучився, а тоді прибирає [людину до своїх рук]. Світ завжди буде ловити. Світ буде ловити грішми, він буде ловити різними способами.
Вам завжди вдавалося втікати від світу?
Не завжди. Від того ніхто не є чистий. Одинокий чистий — то Христос.
Як вирватись людині, яку спіймав світ?
Переконати себе, що одинокий шлях — це Божий шлях, і триматися того. І як згрішили, то перепросити Господа Бога – і наново.
Якщо людина робила так вже багато разів, а потім знову, і знову, і знову?..
І буде робити, бо Святе Письмо є чітке — навіть праведник грішить сім разів на день (пор. Прип. 24, 16). А число «сім» в єврейські мові значить «цілий час», це повнота повнот чисел. Так що нема нікого, що не буде помилятися, не буде грішити…
У Святім Письмі є поняття «гріха» і «беззаконня». «Гамартіа» — то є гріх, це є те, що ви навмисно переступаєте проти Господа Бога. Але «аноміа» — «беззаконня», це те, що в Законі написано, що не смієте робити, а ви зробили з незнання. Це також є гріх, але того «аноміа» в нас буде дуже багато. І воно є тому, що ми не читаємо Святого Письма. Ми не є свідомі того.
Ми порушуємо заповіді, тому що не знаємо їх?
Так, несвідомо. Не знаємо Божого Закону. Тому що ми його не читаємо.
А коли приходять наслідки, то ми дивуємося, звідки вони.
А вони є автоматично. І «аноміа» не означає, що ми є невинні. Бо наш обов’язок, якщо ми хочемо бути християнами, — знати Боже слово і таких вчинків не робити.
«Що ви ближньому зробили, ви зробили Богові»
Що таке духовне життя? Питання складне, але скажіть з Вашого досвіду.
Духовне життя — це дорога до Бога. Так сказано в Діяннях і в Євангеліях (пор. Ів. 14, 6; Діян. 16, 17; 18:26; 19,9). Це є Дорога. Це є спосіб життя.
Ми знаємо, що є дорога до Львова, Києва чи Варшави. І є карта, яка вказує нам на неї. Як людина може знайти дорогу до Бога?
Святе Письмо. А для християнина особливо — Новий Завіт. Нам треба також знати Старий Завіт, тому що це є історія того, як Бог взаємодіяв з людиною. Але те, що для нас є важне, — це Новий Завіт. І найважніше те, що казав святий апостол Іван: «Його заповіді не є тяжкі», бо є тільки одна: «Люби Бога всім серцем своїм», але любов до Бога виказується тим, що ви любите ближнього. А це показують ваші діла: як ви поводитеся з ближнім. Якщо ви не поводитеся з ближнім належно, пам’ятайте: що ви ближньому зробили – те ви зробили Богові (пор. Мт. 25: 40, 45). Ми собі дуже часто з того не здаємо справу. Але дійсно, кожна річ, яку ми робимо будь-кому, — ми це робимо Богові. І собі треба ту думку всадити в голову і пам’ятати її. А тоді себе спиняти, але то не завжди вдасться.
Приходить на думку 50 псалом, який склав Давид після того, як згрішив проти Урії, віддавши його на смерть, а з його жінкою вчинив перелюб. У своїй молитві він звертається до Бога та каже: «Проти Тебе єдиного я згрішив, і перед Тобою зло учинив». Тобто гріх проти Урії був гріхом проти Бога.
Це є гріх. Проти Бога. Ми переважно про це забуваємо. Ми ніби свідомі того, бо навіть у 25 главі Євангелія від Матея сказано, що Бог відповість [на Останньому суді] і праведним, і неправедним. «Те, що ви зробили для одного з цих малих, це ви Мені зробили». І це є основа всього.
Дуже дякую Вам, отче Рафаїле, за цю розмову. Ті, хто нас слухав або прочитає текстову версію, можливо, почерпне для себе якщо не відповіді на питання, то хоча б напрямок, у якому треба рухатись.
Я не старався дати відповіді, я лише старався пояснити, що таке християнство. Принаймні те, що я вважаю за християнство.
Спілкувався і фото: Андрій Толстой
Також читайте: О. д-р Рафаїл Турконяк: «Росіяни тримаються українського канону Святого Письма»
Чи «вся влада від Бога»? Дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
О. Юрій-Антоній Меуш ЗНІ: «Добротолюбіє» вже давно вийшло за межі монастирів
Повязані записи
