У другу неділю Великого посту в Римо-католицькій церкві читають уривок з Євангелія від Марка 9, 2-10 про Преображення Господнє. У своїй проповіді* цього дня настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії у Львові домініканець о. Ігор Ґнюс торкнувся теми гріха заздрості. Зокрема він розповів про те, що таке заздрість, як вона проявляється в нашому житті і як правильно з нею боротися.
Друга неділя Великого посту заохочує нас до переміни. Не випадково Церква сьогодні дає нам цей прекрасний момент Євангелія про Перемінення Господа нашого Ісуса Христа. Цікаво, що коли поглянемо на колекту — підсумовуючу молитву традиційної Святої Меси, то побачимо, що Церква виражає в ній те, що ми є немічні. А й справді: чи виконуємо ми наші Великопісні постанови? Тому під час Святої Меси ми закликаємо, щоб Господь Бог нас провів через цей Великий піст. Щоб ми стали святими — бо цього хоче сам наш Господь Ісус Христос.
Сьогодні я пропоную задуматись над одним із головних гріхів — заздрістю. Мабуть, багато разів ми чули і знаємо, як хтось заздрить комусь через щось. Святий Тома Аквінський дає просте визначення, що таке заздрість. Це смуток з приводу блага, успішності іншої людини. Або, навпаки, радість зі зла, неуспішності іншої людини. Чи в нашому серці не закрадається смуток, коли когось супроводжує успіх? Або чи ми ніколи не радіємо, якщо тому, хто нас образив чи нас не любить, у житті щось не вдається? Саме так Церква і визначає заздрість.
Ще один домініканець з минулого говорить, що як для заліза – іржа, а для сукна – міль, такою для несмертельної душі є заздрість. Це внутрішня хвороба, яку відразу зовні не видно, але, як міль, вона точить наше серце, нашу душу. І відводить нас від Бога. Похідними від заздрості є незгода, ненависть, злослива радість, обмова, очорнення. Запитаймо себе: коли зустрічаємося з іншими людьми, хіба не починаємо говорити про когось іншого? Бо деколи немає так насправді про що розмовляти – то обмиваємо кісточки комусь знайомому. Або хтось досягнув певної вершини, і щоби себе виправдати, ми починаємо говорити, що насправді воно не так є, як виглядає; що та людина й до церкви не ходить, і не молиться.
Святий Єронім у своїй проповіді про заздрість згадує випадок, коли до царя Соломона прийшли дві жінки, які ночували разом зі своїми дітьми, і в однієї з них тієї ночі померло немовля. І кожна з них наполягала, що жива дитина – то її. Жодна з жінок не поступалась. Тоді, випробовуючи жінок, цар Соломон розсудив розрубати дитину і віддати кожній з них половину. Почувши це, правдива мама сказала, що нехай дитина живе — нехай інша жінка опікується нею. А жінка, яка вдавала зі себе матір, погодилась з «рішенням» Соломона, щоб дитина не дісталась нікому. Святий Єронім бачить тут прояв заздрості.
У сучасному світі не бракує різних заздрощів. Візьмемо до прикладу наш зовнішній вигляд, вбрання. З досвіду знаємо, що часто жінки порівнюють, хто в що вбраний, яка в кого зачіска… Одяг фірмовий чи звичайний… Не варто порівнювати – варто полюбити скромність і простоту в нашому одязі. Один з домініканців говорив, що вбрання має бути просте, але чисте. Щоб, коли люди дивляться на нас, не бачили якогось бруду або якоїсь вишуканості, яка збуджує заздрість. Наше вбрання має виражати наш духовний стан.
Також існує економічна заздрість. Те, що зробили більшовики понад 100 років назад — вони збуджували заздрість бідних до багатих. Від них прийшли гасла: забрати у багатих — роздати бідним, щоби була рівність. Це утопія! Комунізм, соціалізм недієві. Але навмисно підігрівалась заздрість одних до других так, щоб розгорілась класова боротьба, яка знищила й нашу латинську цивілізацію тут, у Львові, і взагалі в цій частині України.
І сьогодні не бракує, мабуть, в Україні людей, які дивляться зі заздрістю на те, як живуть заможні люди. Хтось заздрить комусь, хто має добру машину або добре вбирається, вже не кажучи про те, що є такі, які заздрять іншим у добрих справах, наприклад, що комусь подружжя вдалося. Або що хтось здобув якихось вершин духовного життя. Щодо цього маємо у Святому Письмі історію, коли Каїн через те, що жертва його брата Авеля була приємна Богові, вбив його. Подібна заздрість духовних дарів повторюється – тільки в іншому вимірі – й у наших душах.
Пам’ятаю, колись в нашому домініканському монастирі у Кракові жило багато студентів і професорів, і там був отець Петро, який прийшов до ордену з хорошою юридичною освітою. І йому заздрили, що він не мусив складати певні іспити. І ще він під час Великого посту на вечерю їв тільки хліб і воду. Він це не афішував, але деяким братам це не давало спокою, і вони підглядали за ним, щоб його покритикувати, мовляв, хоче щось зі себе показати. Але цей отець старанно вчився і тепер працює у ватиканській конгрегації як правник. Хочеться запитати: а де всі оці брати, які заздрили його покутному стилю життя? Що вони здобули? І деколи варто й собі усвідомити, що ніхто нам не забороняє осягати якісь вершини, працювати над собою. Тому не варто ні з ким себе порівнювати і комусь заздрити.
Наприклад, серед духовенства можна також може закрастись заздрість популярності. Якщо відкриємо інтернет, то побачимо там багато католицьких ютуб-каналів, проповідей, реколекцій… І тут можна потрапити у спокусу нездорової конкуренції: ось той отець таке записав чи сказав, то й мені треба, бо як то він буде популярний, а я ні… А далі порівняння кількості переглядів, кількості підписників, «лайків»… І це все наганяє іржу в душу людини. Добре переймати чиюсь ревність у служінні або духовному зростанні, але треба бути обережним, щоб тебе до цього не спонукала заздрість. Варто зайнятися своїм життям — не жити життям іншої людини.
Також варто в собі збуджувати повагу і любов до людей, які кращі від нас. Бо, зрозумійте мене правильно, деколи ми уявляємо себе хтозна-якими значними. І тоді ми починаємо нехтувати людьми, які насправді здобули більше від нас. Тому з Божою допомогою нам треба сформувати в собі таку поставу поваги і любові до людей, які в чомусь є від нас кращі. Також важливо мати радість з того, що інші люди щось здобувають. Від людей, які є кращі від нас, ми також можемо чогось вчитися.
Ось це і є правдива християнська постава: не заздрити, не нищити когось у розмовах, але поважати і радіти із досягнень інших людей, і вчитись, щоб здобути те, що від нас Господь Бог хоче, бо кожному дано якісь таланти. Їх ми повинні вдосконалити і через це зрештою здобути і вічне життя. Тому просімо доброго Бога, щоб ми не покладали рук у праці над собою, щоб у Великому пості ми зуміли зробити внутрішній звіт: чи наше серце, нашу несмертельну душу не точить ось ця міль заздрості? І щоб ми через сповідь і Святе Причастя вміли викорінити все те, що ще загороджує нашу дорогу до Господа Бога. Амінь.
*Проповідь виголошена 25 лютого 2024 року під час традиційної домініканської меси в каплиці курії Львівської Архідієцезії РКЦ.
Повязані записи
