8 серпня Римо-католицька церква вшановує пам’ять св. Домініка — засновника Ордену Проповідників. У чому таємниця успіху св. Домініка? Чому святий носив зі собою мачете? Та як він проявляє себе по своїй смерті? Про це та інше ми говорили з настоятелем чернечого дому Пресвятої Євхаристії у Львові о. Ігорем Ґнюсом OP, який належить до Ордену Проповідників (домініканців). Також ми торкнулися питання розходження у поглядах на минуле та майбутнє Церкви та як реагувати на це вірним.
Андрій Толстой: Отче Ігорю, як Ви дізналися про святого Домініка? Можливо, Ви пам’ятаєте, що привернуло Вашу увагу до його постаті?
О. Ігор Ґнюс OP: Я походжу з парафії отців-домініканців у Чорткові. Тож мені було цікаво, хто це все придумав. Мене привабила у святому Домініку його любов до істини – це відображається навіть у чорно-білому габіті: біле – це біле, а чорне – це чорне. Немає третьої дороги. Ось це мене, власне, і захопило в святому Домінікові – що він не толерував третьої дороги, яка провадить на бездоріжжя. У нього була щира любов до того, що є насправді, а не як мені здається.
Можливо, на Вас вплинула якась особлива історія з життя святого Домініка?
Формація домініканця триває від новіціату до смерті. Тому, вже будучи священником, я пізнав для себе дві речі. Перше – це коли я побачив у Болоньї його мачете. Домінік багато подорожував між Лангедоком, Францією і Римом. Навіть перед заснуванням Ордену він мандрував у Данію. На тих дорогах було багато розбійників, поганих людей, від яких треба було боронитися. Тому в подорожах він носив зі собою відносно великий ніж. Це показало для мене повніше образ святого Домініка: не тільки лагідний до грішників, терпеливий до єретиків, але який також мав й усі інші чесноти – зокрема, відвагу, стійкість, так, що вмів постояти за себе, якщо це було би потрібно.
Друге – це Розарій (вервиця). Хочу нагадати, що Розарій не є вигадкою домініканців. Цей спосіб молитви об’явила святому Домінікові сама Діва Марія. Це були приватні об’явлення, які Церква визнала і затвердила. Деякі сучасні дослідники кажуть, що практика молитви на вервиці з п’ятнадцятьма Таємницями виникла та поширилась дещо пізніше. Але ми маємо чимало навчання Пап, починаючи від святого Пія V до Лева XIII, який написав близько десяти енциклік про Розарій, що саме святий Домінік отримав безпосередньо від Пресвятої Діви Марії молитву на Розарії. Звичайно, ця молитва поширилася світом вже після його смерті.
Також свого часу я відкрив для себе, здавалось би, очевидну річ, що вервиця, яку ми, домініканці, отримуємо разом із габітом, складається з усіх трьох частин Розарію. І хоча наші Конституції вимагають від нас відмовляти бодай одну частину денно, я подумав, що добре було би присвятити цілу годину на Розарій. І це було певним моментом духовного прориву для мене.
Ми чуємо про святого Домініка більше як про історичну постать, як про засновника Ордену. Але з церковної традиції ми знаємо, що святі діють також по своїй смерті. Як проявляв себе в житті людей Домінік вже як святий небожитель?
Святий Домінік перед смертю братам казав, що буде більше їм потрібний, коли помре. І дійсно: він помер 6 серпня, на саме свято Переображення Господнього, у Болоньї; після його смерті Орден ще був організаційно досить кволий. Але вже за кілька десятиліть, у ХІІІ столітті, наші отці дійшли до Києва. Так що його тиха молитва за розширення Ордену і тим самим – здорової католицької науки – дуже допомогла в у місії домініканців.
Також святий Домінік є знаний як заступник у справі народження дітей у пар, які мають із цим труднощі. Так, наприклад, в місті Соріано (Італія) є відомий чудотворний образ святого Домініка, через який люди з XVI століття випрошують у Бога численні благодаті, зокрема було зафіксовано незліченну кількість одужань від невиліковних хвороб. Чимало людей носять «пояс святого Домініка»: це спеціальна стрічка, яка благословляється від цього образу і належить до сакраменталіїв.
У каплиці Розена, де служать львівські домініканці, також можна побачити образ святого Домініка.
Образ, що в каплиці Розена, походить із іншого нашого монастиря, у Венеції. Він намальований швидше у візантійському стилі.
Насправді у святого Домініка була дуже цікава родина. Його мама і брат проголошені блаженними Католицької церкви. Існує легенда, що коли його мама, блаженна Йоанна, була вагітна, то вона мала певні складнощі. І тоді їй приснився сон, що вона народить чоловіка, який буде подібний до пса, що рознесе світло Євангелія по цілому світі.
Порівняння з псом доволі неоднозначне, бо собак сприймають по-різному, і не завжди в позитивному світлі.
Звісно, в різних культурах собак сприймають по-різному. Десь на Далекому Сході собак смажать та їдять, а на Близькому Сході – це нечиста тварина. Але в нашій цивілізації пес є образом вірності. Також Domini canes можна прочитати як «пси Господні». Це співвідноситься з образом Церкви, де є Пастир отари – Ісус Христос, якому пси допомагають заганяти овечок до Його кошари. Тому дуже часто, коли зображають святого Домініка, десь там, у його ногах, є пес – нерідко це чорно-білий далматинець з палаючим факелом в зубах.
Де спочивають мощі святого Домініка?
Зараз вони спочивають у Болоньї в нашому храмі святого Миколая. Спочатку його поховали у малій каплиці, де брати відмовляли бревіарій. Однак було багато пов’язаних із ним благодатей, тому постало питання про його канонізацію. А для цього потрібно було провести ексгумацію. Коли гріб святого Домініка відкрили, то всі відчули сильний запах квітів; хтось писав, що запах був більш подібний до апельсинового аромату.
Чи є в Україні десь мощі святого Домініка?
У нас, у каплиці Розена, є частичка його мощей. Щовівторка перед Месою ми відмовляємо літанію до святого Домініка. В часи перед ковідом у нас була практика віддавати честь мощам через поцілунок. Але ця традиція якось зникла. Її треба буде відновити.
У східній християнській традиції люди звикли мати фізичний контакт з іконами та святими мощами: цілувати, торкатися, прикладати до них якісь речі. Однак в західній традиції святі реліквії часто розташовують на відстані від людей – так, що їх можна тільки споглядати зі сторони. Чому так?
Мені важко пояснити, чому саме так. Однак грецьке слово, яке означає привітання когось поцілунком, звучить як «еспазомай», і містить в собі корінь, що вказує на певну пристрасть, «спазму». Тож цілком природно, що християни виражають свою гарячу любов та відданість до Бога та святих, торкаючись чи цілуючи реліквії. Я думаю, що традицію вшанування мощей святого Домініка по вівторках у нашій каплиці треба відновити.
Святий Домінік не такий популярний, як, наприклад, святий Антоній з Падуї. Мені здається, він більш вимогливий. Тому, що виявляє своє заступництво після того як людина багато натрудиться. І навіть якщо прохач не відчує миттєвого ефекту, у відповідному часі все буде.
Святий Домінік заснував монаший орден, якому 800 років і який поширений по всьому світі. Це досить великий термін як для будь-якої організації. У чому секрет успіху і стійкості справи святого Домініка?
Я думаю, що секрет успіху – це істина. Істина має велике значення, тим більше – в наш час, коли інформація, в тому числі богословська чи філософська, стала легкодоступною в інтернеті, на смартфоні. І водночас є дуже багато ворогів істини, ворогів Церкви, які підмінюють поняття. Найбільший син святого Домініка, святий Тома Аквінський, порівнював брехунів-єретиків до тих, хто фальшує гроші. А відомо, що фальшиві гроші не мають жодної вартості, а тільки вдають, що є справжніми. Зрештою, Тома прийшов до висновку, що єресь у католицьких країнах має сприйматися як важкий кримінальний злочин, за який в часи Середньовіччя страчували.
Ось Ви говорите про істину, але є різний погляд на неї, навіть у середовищі самої Католицької церкви. Після ІІ Ватиканського Собору Церква була умовно поділена на дві частини – на більш консервативну, традиційну, і прогресистську – ліберальну. Цей умовний поділ не оминув також і монаші чини та згромадження, в тому числі – і домініканців. Як вдається Вашому ордену жити в нових пособорових реаліях, коли різні домініканці дивляться по-різному і на минуле, і на майбутнє Церкви?
Це дуже складне питання. І справді, це стосується не лише Домініканського Ордену, але й духовенства нашої Церкви загалом: один говорить одне, другий – інше. І треба розуміти, що хтось із них помиляється. Особисто для мене це велике внутрішнє терпіння, коли я, наприклад, чую чи читаю, що говорить домініканець-кардинал Тімоті Редкліфф – і це безпосередньо суперечить здоровому глузду і катехизму. І вищі настоятелі на подібне не реагують, а навпаки таких людей, які змішують правду і брехню, запрошують на зустрічі з молоддю, ставлять у приклад, видають їхні книги. Великою проблемою є те, що у нас скасували право карне. І тому немає інструменту впливу зі сторони настоятелів на такого ченця, який у соціальних мережах або з амвону ділиться своїми фантазіями, видаючи це все за розуміння істини. Ми живемо в дуже темні часи, коли ті, хто мали бути охоронцями правди, стають на сторону її ворога.
Як у такому випадку не втратити віри простій людині, якщо духовні авторитети між собою мають значні розбіжності – і, знову ж таки, по-різному оцінюють і минуле, і майбутнє Церкви?
Це дуже важко. Авторитет духовенства є щораз менший, і моя порада для звичайних людей – треба все перевіряти; думати, шукати, як є насправді. Потрібно ставити важкі, наболілі запитання як одним, так і другим, щоби почути їхні аргументи: на які джерела посилаються ці авторитети. Бо інколи хтось вимагає згоди зі собою лише тому, що він має церковний сан. Так не може бути. Коли хтось щось стверджує, він мусить це обґрунтувати і надати вагомі підстави. Не можна просто взяти і відмовитися від непомильного навчання Церкви, наприклад, з Тридентського Собору, де Соборні Отці говорять, що якщо хтось вірить чи навчає інакше, ніж вони постановили, то нехай буде відлучений від Церкви. Якщо Церква запровадила таку санкцію як відлучення, це означає, що те, що вона навчає, є дуже важливим. І ніхто не має права видавати свою ілюзорну духовність за науку Апостолів.
Хто відкидає церковне передання, той сам собі шкодить. Він подібний до сліпця, який провадить сліпців.
Але в наш час, коли люди висловлюють позицію, подібну до Вашої, їх дуже часто звинувачують у відсутності любові. Сьогодні ключовим гаслом у Церкві став заклик Папи Франциска: «Todos, todos, todos (всі, всі, всі)», який він виголосив на днях молоді в Португалії у 2023 році. Багато хто це сприйняв так, що відтепер Церква має бути відкрита для всіх – незалежно від їхніх поглядів, у тому числі – релігійних, та способу життя. Мається на увазі, що нікого не можна ні за що відлучити, не можна ні за що критикувати, а «всіх, всіх, всіх» треба приймати.
Це – невластиве поняття любові. Практика, про яку ви говорите, як для мене, є достовірним фактом браку любові. Бо, знову ж таки, найвідоміший син святого Домініка Тома Аквінський говорив, що найбільшим виявом любові до ближнього є допровадити його до повної істини. Зараз можна було би сказати – до об’єктивної істини. Хоча істина інакшою і не буває. Якщо ми звернемося до навчання Пап Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI, яких неможливо звинуватити у якомусь спрощеному ригоризмі, вони завжди попереджали вірних перед загрозою релятивізму в питаннях віри та моралі як найбільшого виклику нашого часу. Хибна ідея релятивізму полягає в тому, що абсолютної істини не існує. Однак, однозначно стверджуючи це, релятивізм вже заперечує сам себе.
Звісно, правду говорити не завжди приємно. І, можливо, люди, які не мають у собі розвинутої чесноти відваги, яка також пов’язана із надприродною чеснотою любові, завжди говоритимуть те, що від них хочуть почути. Але це не допомагає людям, а шкодить їм. Це подібно, як лікар, який не хоче засмучувати пацієнта, хворого на важку хворобу, виписує йому лише приємні на смак вітаміни замість того, щоби серйозно лікувати.
Читаючи про життя святого Домініка, з Вами важко не погодитись. Тому що він та його співбрати активно навертали єретиків, а не казали їм: «Вірте у що хочете, робіть, що хочете – ми всі брати».
Так, саме так. Святий Домінік присвятив усе своє життя для навернення єретиків. У 26 років він отримав свячення. Коли заснував Орден, йому було 45 років. І однією з головних цілей заснування Ордену Проповідників була боротьба з єретиками. Чому святий Домінік висилав братів вчитися в університетах? Щоб вони були спроможні якнайкраще пізнати істину та проголошувати її на всіх рівнях суспільства.
У минулому Орден святого Домініка був у Львові містоутворюючою інституцією, він був дуже впливовим у місті. Потім був радянський період, коли ченці були змушені залишити Львів. Але тепер домініканці повернулися до Львова. Як Ви бачите подальший розвиток Ордену в Україні, зокрема – у Львові?
Наша місія у Львові тепер є дуже окраєна і зменшена порівняно з тією, яку проводили домініканці до 1946 року. Маємо брак покликань в Україні. Також у нас немає у Львові власного храму та монастиря. Попри це все ми продовжуємо місію святого Домініка, тільки в дуже малому вимірі. Ми служимо Святі Меси і проповідуємо в каплиці Розена. Це наразі все, що ми можемо сьогодні зробити.
Як би Ви підсумували – на чому ґрунтується духовність святого Домініка?
Як я вже казав, передовсім це – вивчення істини. Також особиста молитва, літургійна молитва і аскетичне життя, якого зараз дуже бракує. Домініканці складають обітниці так само, як усі ченці – убогості, послуху і безженства, щоби бути слугами Істини. А це неможливо робити, не чинячи діл покутних.
До речі, у світі існує держава із назвою «Домініканська Республіка». Чи це якось пов’язано з Домініканським орденом?
Я докладно не знаю всієї історії, але домініканці були на цьому острові місіонерами. І це відобразилося також у тому, що багато назви міст там пов’язані з домініканськими святими.
Це цікаво, тому що не кожна країна містить у своїй назві ім’я святого. Це, мабуть, свідчить про те, який великий вплив у світі мав Домініканський орден.
Інколи в каплицю Розена приходять туристи, і коли я згадую про домініканців, які тут служать, то перша асоціація в них якраз із Домініканською Республікою, а не з Орденом чи Католицькою церквою. Вони думають, що ми приїхали з Домінікани. Це також дуже гарно показує рівень релігійної освіти багатьох людей. Навіть якщо ти не католик, але маєш вищу освіту, то повинен принаймні мати уяву про християнство та походження відомих назв.
Також читайте: Львівські домініканці відновлюють служіння у каплиці Розена
Отже, схоже, у домініканців ще багато просвітницької роботи, бо з часів Домініка мало що змінилося.
Власне, як говорив Папа Іван Павло ІІ, євангелізації потребує кожне нове покоління. Саме тому місія святого Домініка ніколи не втратить своєї актуальності – до Другого приходу Христа. Для того, щоб обрати істину, людина повинна спочатку її почути. Святий Домінік змінював світ, а не пристосовувався під його смаки та вимоги. Він був цілісною особистістю.
І найкраще його життя та служіння відображають слова апостола Павла у Другому посланні до Коринтян: «Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння; але в усьому виявляємо себе як слуг Божих, у великій терпеливості, в скорботах, у нуждах, у тіснотах, під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах, у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости, в правиці і лівиці, у славі і безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві, як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті, як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідають» (6, 3-10).
Такими були Домінік і багато святих нашого ордену, які горіли духом святого засновника. Вони змінили світ та принесли велику користь Церкві. І я вірю, що святий Домінік ще нас здивує.
Також читайте: О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Святий Домінік та його Орден продовжує своє служіння у Львові та Україні (відео)
Свята Роза Лімська знову об’єднує у Львові домініканців-мирян
Повязані записи
