28 січня Католицька церква вшановує пам’ять св. Томи Аквінського, найбільш знаного та впливового богослова всіх часів і народів. Його ім’я можна поставити поруч із блаженним Августином та апостолом Павлом. Він зробив неможливе: поєднав небесне зі земним, довівши, що розум і віра не лише не ворогують, але й свідчать на користь одне одного.
Св. Тома Аквінський був ченцем Ордену Проповідників (домініканців). Тож ми поставили кілька запитань про цього святого настоятелю чернечого дому Пресвятої Євхаристії отців-домініканців у Львові о. Ігорю Ґнюсу.
Андрій Толстой: Отче Ігорю, ким є святий Тома Аквінський для Католицької церкви?
Отець Ігор Ґнюс OP: Передусім – це справжній святий. Після того, як він помер у 1274 році, на його гробі в абатстві Фоссанова відбувалися чуда зцілення та звільнення від демонічної залежності. Є свідчення, що під час відкриття гробу його тіло було виявлено нетлінним. І щоразу, коли відкривали його могилу, звідти линув аромат квітів. Пізніше тіло святого перенесли до Тулузи.
Тома Аквінський має титул Учителя Церкви, а для домініканців він ніби другий засновник Ордену. Хоча він жив пізніше, ніж святий Домінік, але його вклад в інтелектуальний розвиток Ордену (і взагалі – богослів’я) дуже великий. Його «Сума теології» лягла в основу офіційного навчання Церкви. А Папа Лев XIII оголосив його заступником католицьких університетів і шкіл. Порахуйте хоча б, скільки разів відсилається на святого Тому з Аквіну сучасний Катехизм Католицької церкви.
Проте в сучасному богослівʼї Тома Аквінський, здається, вже не має такого вагомого впливу, як раніше. Чому так сталося?
Це важко осягнути. Однак вагомою причиною, мені здається, стало те, що в семінарії та в католицькі університети на богословських відділах щораз більше, від початку XX століття, входив модернізм, з яким боровся святий Пій X. А пізніше прийшла так звана «нова теологія» – екзистенційна* та персоналістична**. Вона змістила фокус зі самого Бога, з Його об’явлення, на внутрішній світ людини, значною мірою гіперболізувавши його.
Через це, мабуть, і відходять від Томи: від простого, а також раціонального підходу до об’явлення. Тому й богослів’я стає все більш суб’єктивним. Це дуже видно, а точніше, чути у проповідях сучасних священників. Багато говориться про досвід. «Духовний досвід». І дуже рідко навчається простих формул із Катехизму, наприклад, що таке Таїнство, або звідки знаємо, що Бог існує. Все пропускається через людину, через субʼєктивний досвід, відчуття, якісь власні уявлення, а подекуди дивні фантазії. І тому зовсім не дивно, коли один священник говорить одне, а другий – інше, бо мають різні «досвіди». Це одна з причин кризи сучасного духовенства.
Отже, «персоналістичний» підхід в богослівʼї відводить людину від об’єктивної для всіх істини до власних переживань, які доволі часто суперечливі і не відповідають тій самій істині.
Так, так. Це також пов’язане з відходом від схоластичної філософії. Тома вчив, що таке об’явлена Богом істина, що вона – в згоді з нашим розумом, і що наш розум не формує дійсність, а тільки відчитує, як є насправді.
Так само з вірою, з таїнствами віри. Це як з математикою. Ми ж не вигадуємо, скільки буде п’ять плюс п’ять. Наш розум тільки відчитує те, що Бог створив і який порядок встановив. Так само Тома ставився до правд віри. Він нічого не вигадував, тільки аналізував те, що було в Об’явленні, в Традиції, в Святому Письмі, і пояснював деколи дуже важкі поняття, наприклад, пов’язані з Трійцею чи з Євхаристією.
Але сьогодні в середовищі навіть людей церковних слова «схоластика» чи «догматика» інколи використовують майже як лайливі. Мовляв, у Середньовіччі понавигадували зайвого, а користі від того нема, лише голову забиває.
На жаль, таке ставлення до правдивої католицької теології та філософії трапляється. Хоча Середньовіччя було найкращим періодом в історії. Наслідки того всього ми зараз бачимо. Це пусті семінарії та щораз менше вірних. Я кажу про Латинську Церкву, не знаю, як там в греко-католиків чи православних.
Натомість Тома говорив, що віра — це акт практичного розуму. Власне – практичного. Прийнята нами благодать віри і розуміння її має наслідки в наших рішеннях. Натомість – і це моє особисте переконання – поняття догматики, догм узагалі, спеціально знецінюють вороги Церкви, бо йдеться про фундамент, на якому будується Церква.
Також читайте: О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Маємо тут цікавий парадокс, бо для багатьох людей, і віруючих, і невіруючих, віра — це щось дуже ірраціональне, те, чого неможливо довести, абсолютно неемпіричне явище. А отже, треба просто (сліпо) вірити. І відповідно, коли ми чуємо про те, що «віра – це акт практичного розуму», це може здатися чимось дуже дивним, бо де віра – а де розум.
Не дивуймося цьому. Так сталося тому, що були цілі десятиліття пропаганди, наприклад, дарвінізму чи неодарвінізму, пропаганди радянської… Тому не дивуймося, що пострадянські люди мають уявлення, що віра суперечить розуму. Власне, цю фальшиву тезу і спростовує, нівелює Тома Аквінський.
Помилкою також буде вважати, що християнство повністю раціональне, чи є всього лиш філософією. Бо, знову ж таки, святий Тома, «раціо» якого досягло ангельських вершин, коли написав Трактат про Євхаристію, 6 грудня 1273 року, відложив перо і в глибокій покорі сказав: «Усе, що я написав, здається мені соломою порівняно з тим, що я побачив». Чому так? Бо таємницю Божу до кінця не можна виразити.
Водночас Господь Бог не вимагає від людини неможливого. Він об’явився для того, щоб ми Його пізнали. Об’явився… через зрозумілі слова Ісуса Христа, який став людиною. І навіть коли ми дивимось на створений світ, то пізнаємо, що його Творець є дуже раціональною Особою.
Але Тому Аквінського сучасній людині з її кліповим, або ж просто примітивним мисленням, складно читати. І в той же самий час – якщо вона його не читатиме, то багато втратить. Як бути в цій ситуації?
Шкода, що українською мовою Тому Аквінського мало перекладено. І це правда, Тома не писав у форматі «тік-току», хоча висловлює свої думки доволі чітко і ясно. Однак він застосує схоластичний метод, який змушує напружувати розум і вправляти дух. В Україні постає щораз більше доступних для свідомості сучасної людини публікацій про вчення святого Томи Аквінського. І кілька таких книг видало наше (домініканське) видавництво «Кайрос».
Також читайте: О. Ігор Гнюс O.P.: «Всі наші святі, Тома Аквінський та мученики служили цю Месу, і це їх формувало»
Чому св. Тому Аквінського називають Ангельським Доктором, Doctor Angelicus?
Через його виняткову любов до моральної чистоти. Він вступив до домініканців ще у підлітковому віці, здається, коли йому було 15 років. Родина була проти, тому його викрали з монастиря, закрили у вежі, опісля його спокушали грішною жінкою. Однак він молився, щоб зберегти свою чистоту, і, згідно з благочестивим переданням, до нього з Неба спустилися два ангели і пов’язали на ньому пасок цнотливості, через що Тома був звільнений від спокус проти чистоти. Окрім цього, розум Томи був насправді небесним, а вплив його науки – неземним та надприроднім.
Також інколи можна почути закид, що Тома нібито привніс у християнство давньогрецьку аристотелівську філософію, і тим самим спотворив Божественне об’явлення. Наприклад, вченням «про безсмертну душу» і так далі. Наскільки ці звинувачення справедливі, якщо врахувати, що він справді користувався поняттями аристотелівської філософії?
Так, це правда, користувався. Тільки він використав Аристотеля, до пояснення… до дуже доброго пояснення людини, світу і Бога. Терміни були, але він надав їм християнський характер та зміст. Ось навіть, як ви кажете, поняття безсмертної душі. Існувало платонівське вчення про світ ідей, так, що люди почали вірити, що Господь Бог понастворював душ, а потім тільки вкидає їх у людські тіла, ніби в якісь тюремні камери чи клітки. Це вплинуло на появу багатьох єресей, так що навіть сьогодні чимало християн є матеріальними (не формальними) єретиками, тому що несвідомо сповідують погляди неоплатоніків чи гностиків, а не християнську антропологію. Звідси народжується хибне ставлення до себе, світу і Бога. І саме Тома, послуговуючись мудрістю стародавніх філософів, дуже влучно пояснив, як є насправді, що Господь Бог створює одразу і душу, і тіло людини. Тільки тіло колись умре, а душа – ні.
Також читайте: О. Ігор Ґнюс OP: «Я вірю, що святий Домінік ще нас здивує»
А як тоді розуміти слова апостола Павла, який каже: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією, марною оманою, за переданням людським» (Кол. 2, 8). Інколи це місце з Біблії використовують для того, щоб довести, що християнам взагалі не потрібна філософія, що вона навіть шкідлива. Мовляв, треба читати тільки Святе Письмо, і може ще… Житія святих.
По-перше, спочатку віруюча особа повинна уважно прочитати Катехизм Католицької церкви, і щойно тоді – Святе Письмо. По-друге, святий Павло це пише в конкретному історичному часі. І, мабуть, має на увазі якусь конкретну філософію. Найімовірніше – якийсь неоплатонізм, відірваний від дійсності. Так що тут йдеться про філософію, яка перебуває в суперечності з Божим об’явленням. І, звісно, Тома Аквінський використав Аристотеля. Натомість сам Аристотель був дещо матеріалістом, і дещо реалістом. Він протиставлявся Платонові, який говорив про світ ідей. І такий реалізм використав Тома. Він не пропагував повністю ідеї Аристотеля, який, наприклад, вважав, що душа людини смертна – в Аристотеля вона помирала разом із тілом. Натомість Тома Аквінський вміло зкористався мудрістю Аристотеля до пояснення дійсності правдивої, об’явленої Богом.
Чим для вас особисто є святий Тома? Яку роль він відграє у вашому християнському, чернечому житті?
Дуже велику. По-перше, як ми вже сказали, зараз в часі формації (духовенства і мирян) не дуже звертають увагу на вчення Томи Аквінського. Хоча, здається, в Кракові (домініканці) ще повністю не відкинули його.
Але треба пригадати, що Тома Аквінський також писав проповіді та коментарі до Святого Письма. І це він є творцем мотто нашого Ордену: «Ділитися плодами споглядання з іншими». Бо пильне, зацікавлене навчання чи вивчання св. Томи, стародавніх Отців Церкви, або ж роздумування над таємницями Божими провадить до духовного життя. Це, власне, і є домініканська духовність, наша харизма: пізнання, смакування правдами Божими. З цього потім народжується проповідь і взагалі стиль життя.
Зрештою, Тома Аквінський щодня сам служив Святу Месу, а другу слухав. І в 1273 році після вислухання Святої Меси він сказав, що все: більше не буде нічого писати, бо все написане ним – немов солома. Ось таким є вимір духовного зростання і справжньої домініканської містики, яка виникає з навчання та особистого смакування таємниць нашої віри.
Дякую, отче.
Спілкувався Андрій Толстой
*Екзистенційна складова теології в XX ст. фокусується на конкретному існуванні людини (екзистенції), її переживаннях, страхах, виборі та пошуку сенсу. Віра розглядається не як «сухий набір догм», які треба вивчити, а як особистий досвід зустрічі з Богом, «стрибок віри», акт волі та рішучості. На відміну від Томи Аквінського тут менше логіки та доказів буття Бога, а більше наголошується на тому, як людина відчуває свою покинутість або потребу в Богові.
**У центрі персоналістичної складової в богослівʼї стоїть поняття Особи (як Бога, так і людини). Людина — це не просто «розумна тварина» (як в Аристотеля), а унікальна, неповторна духовна сутність, яка реалізується через любов і відносини з Іншим (Богом та ближнім). Відповідно, наголос робиться на «гідність людської особи» та її «внутрішню свободу».
Також читайте:
О. Ігор Гнюс OP: «Здебільшого молитва – це не біг на коротку дистанцію, це марафон»
О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»
О. Ігор Селіщев OP: «Якщо мене зроблять єпископом — на гербі напишу — конкретика»
Повязані записи
