У четвер, 19 червня, Греко-католицька церква святкує празник Пресвятої Євхаристії, римо-католики відзначать його у неділю, 22 червня. Чому це свято було встановлено в Церкві та яке місце Євхаристія повинна займати в житті християнина, сайту «Духовна велич Львова» розповів ієромонах-василіянин Климентій (Стасів).
«Духовна велич Львова»: Отче Климентію, свято Пресвятої Євхаристії відносно нове. У Греко-католицькій церкві воно було встановлене на Замойському синоді в 1720 році. У Західній Церкві розвиток цієї традиції розпочався в ХІІІ ст.. Здається, що це свято прийшло до Церкви доволі пізно?
Отець Климентій Стасів: Це свято народилося ще в XIII ст. як відповідь на певну людську байдужість, духовну кризу, єресі. Люди перестали приймати Святе Причастя. Вони тільки молилися в церкві, а до Святого Причастя приступав лише священник.
Четвертий Латеранський Собор, який відбувся 1215 року, зобов’язав християн принаймні один раз в році сповідатися і причащатися. Ця норма зобов’язує нас до сьогодні. Та сили темряви в особі певних людей почали тоді сіяти зневіру в реальній присутності Христа в Євхаристії, тобто намагалися похитнути у католиків основи віри. Те, що раніше не викликало жодних сумнівів, стало джерелом дискусій.
Чи отримала Католицька Церква очікуваний результат?
Бог завжди відповідає на кризову ситуацію в Церкві різними знаками. Почали діятися Євхаристійні чуда. Одне з них сталося в Орв’єто (100 км від Рима). Там, у базиліці Успіння Пресвятої Богородиці, є ейлетон, відправляючи Літургію на якому в 1263 р., священник засумнівався в реальній присутності Христа. І коли переламав Гостію, то вона почала кровоточити. Виплило багато крові. Проведені дослідження виявили, що це ІV група крові — тобто та сама, що на Туринській плащаниці, а також на хустині св. Вероніки з Манопелло.
Інший випадок трапився з монахинею-августиніанкою блаженною Юліаною, яка жила недалеко від м. Льєж у Бельгії. Вона мала видіння повного сіяючого місяця з темною плямою. Ця темна пляма означала відсутність у Церкві свята на честь Євхаристійного Ісуса. Вона почала про це говорити отцям із Льєжу. З тих отців пізніше вийшов наступний Папа Урбан ІV. І, власне, він у 1264 році впровадив свято Пресвятої Євхаристії.
Також пригадую розповідь одного знайомого отця з Італії, який був призначений на служіння у Нідерланди. Люди практично до церкви не приходили, а тих декілька прихожан, що було, хотіли більше розмовляти про політику, про ЄС, про економічні питання, але не про Христа. Він їх не цікавив. Отець розпочав велику душпастирську працю, в центрі якої поставив Євхаристійну процесію. Готувався до неї, подбав про хоругви, свічки, про спів. І коли вони йшли містом, то старші люди виходили і плакали. Казали: ми не вірили, що ще в житті будемо таке переживати. Думали, що вже з тим попрощалися.
Але до греко-католиків це свято прийшло майже через п’ять століть після свого запровадження на Заході.
Справді, Замойський Синод 1720 р. своїм рішенням наказує Греко-католицькій церкві святкувати празник Євхаристії. В 1738 р. вперше вийшла друком Служба Божа празника Пресвятої Євхаристії. Тож тепер і в нас узвичаєно під час різних богослужб і навіть після Святої Літургії виставляти Святі Тайни, уділяти ними благословення, організовувати процесії з Найсвятішими Тайнами.
Ісус приготував нам Поживу в дорогу. Вона має силу, щоб допровадити нас до вічного життя. Але приймання Святого Причастя вимагає адорації. Про це говорив папа Венедикт ХVI.
Чим є адорація?
Це насамперед молитва, поклоніння. Віднайдення у собі пошани. Якщо ми відкриваємо в Євхаристії живого Христа, то будемо Його відкривати в різних подіях нашого життя. Нещасна та людина, яка з горизонту бачення своїх справ, труднощів, рішень втратить живого Бога. Ми живимося Євхаристією, щоб мати відкриті очі, щоб бачити Бога в наших труднощах і радощах, у наших рішеннях, діях. Відчувати, що Він присутній, що Він провадить.
Свято Євхаристії походить все ж таки з Латинської Церкви. УГКЦ — Церква східної традиції, де культ Євхаристії відсутній. Чи нема в цьому суперечності?
Культ Євхаристії у Церкві настільки давній, як давня сама установа цієї Святої Тайни. Однак цей культ понад тисячу років, як у Західній, так і Східній Церквах був поєднаний з відправою Літургії. Тільки в XIІI ст. Західна Церква з різних причин починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза відправою Святої Літургії.
Святі Отці першого тисячоліття як Східної, так і Західної Церков говорять про культ Євхаристії тільки у зв’язку зі служінням Святої Літургії. Тому вони безнастанно призивають вірних до частої і навіть щоденної участі в Святій Літургії і Святому Причасті. Перші християни так любили й доцінювали Святу Літургію і Святе Причастя, що навіть під загрозою смерті брали в них участь. Для них бути на Святій Літургії і поєднуватися з Христом у Святому Причасті становило найбільшу ласку і привілей, а бути виключеним з участі у Святій Літургії чи Святому Причасті — найбільшу кару.
Чому це свято встановлено саме у червні?
А чому Благовіщення — 25 березня, а Переображення Господнє — 6 серпня? Це рухоме свято. Отже, не завжди, але переважно празник Євхаристії святкуємо у червні, в четвер після віддання празника Святої Трійці.
Чому на це свято прийнято освячувати віночки?
Віночки — це радше традиція. Набагато важливіше, що освячуються люди, міста і села. Лунають святі тексти, багато квітів у руках людей і на престолах. Люди процесійно обходять з Ісусом храм, йдуть вулицями міста чи села, щоб засвідчити віру. Ми йдемо з Ісусом не тому, щоб світ нас побачив, але щоб зустрівся з Ним. Це дуже важливе розуміння, без якого наша хода буде тільки маніфестацією.
Як вже було згадано, християни в першому тисячолітті не носили по вулицях Євхаристійного Ісуса, але носили Його в собі. Інші люди коли на них дивилися, то міняли своє життя, продовжували літургійне життя вдома, на місці праці.
Коли священник підносить руки, то перестає представляти себе, робити щось на свою честь, але все — для Бога. І той порядок має бути збережений: найперше Бог, потім людина, а вкінці — я. Якщо нарушу цей порядок, то стаю небезпечним для себе, для інших людей, для моєї родини.
Можна втратити Христа з центру свого життя. Можна Його сприймати як декорацію, як додаток. Можна йти крізь життя з порожнім серцем, без жодного зв’язку з Воскреслим. Натомість перед нами є відкрита дорога до Євхаристії і кожен з нас її потребує. Маю стати Його монстранцією, Його кивотом, і тоді буду довершувати великі справи.
Ісус каже: пийте, їжте Моє Тіло і Кров, а не — «вклоняйтеся їм». Зрештою, хліб справді для того, щоб його їсти. Тож чи нема в культі Євхаристії, який утворився в Католицькій Церкві для того, щоб наголосити на догматі про переєстествлення (транссубстанцію) Святих Дарів, якоїсь надмірності? Або, кажучи словами апостола Павла, які він вжив про тогочасних юдеїв, що вони «мають ревність Божу, та вона не розумна» (Рм. 10, 2)?
Щоб принести Себе в дар, Христос уособлює Себе з хлібом та вином. З цим Він приймає долю усього створіння, втому, труди й творчу силу людини, а водночас і радість її серця.
Ісусу відомо, що зазнаємо іншої спраги — спраги повноти життя. Потребу в хлібі легко задовольнити, але існує інша спрага, інший голод, що їх звичайний хліб не може вгамувати. Звичайний хліб насичує лише на мить, але існує ще спрага неминущого, спрага вічного життя.
Слова Ісуса звучать так, ніби їх адресовано більше сучасній людині, ніж людям того часу. Багато людей сьогодні одержимі жагою земного життя, клопотами про задоволення своїх насущних потреб. Вони притлумлюють у собі думку про те, що життя – це не лише їжа і питво, матеріальні статки, розваги та задоволення. Все це добре у свій час, але не може зробити нас щасливими та вгамувати спрагу істинного життя. Багато людей живуть сьогодні у новій, іншій пустелі. Св. Августин у «Сповіді» підсумовує свою неспокійну молодість такими словами: «Неспокійне серце наше, допоки не спочине у Тобі», тобто – в Богові. Лише Бог настільки великий, щоб заповнити пустоту нашого серця і втамувати спрагу нашого життя.
У наш час в Католицькій Церкві робиться наголос на питаннях становища бідних, мігрантів, екології, прав меншин. Здається, що Євхаристія не має такої уваги, як навіть 100 років тому. Мабуть, тому, що людям ці питання ближчі та зрозуміліші, ніж Тіло Христове під виглядом хліба. Наскільки свято Євхаристії актуальне сьогодні в своєму автентичному значенні (бо віночки ніколи не втратять своєї актуальності для більшості прихожан)?
Справді, Церква займається багатьма суспільними справами. Але це неправда, що Євхаристія не має такої уваги, як раніше чи 100 років тому, як Ви згадуєте. Насправді у світі росте дуже велика увага до Євхаристії. І це ми бачимо на прикладі св. Івана Павла ІІ, який залишив нам у тестаменті згадку про Євхаристію. Помер у 2005 році, який сам проголосив Роком Євхаристії. І остання його енцикліка – Ecclesia di Eucarestia, яку він написав у 2003 році і присвятив Євхаристії. Це означає, що Церква родиться з Євхаристії і є там присутня, де служиться Євхаристія.
Плід Євхаристії є більше соціальний, ніж індивідуальний. Дух Святий, оскільки є силою, яка об’єднує в любові спільноту, є водночас силою, що передає любов спільноти на весь світ. Приступаючи до Євхаристії, ми повинні з великою свідомістю дякувати Богові за Його жертву для цілого світу.
Під час своїх душпастирських візитів до різних країн світу Папа часто проводив Євхаристійні конгреси, на яких говорив про дорогу до Євхаристії, згадуючи досвід віруючих людей, зокрема зі Східної Європи, які через переслідування були піддані великим випробуванням. Він говорив про дорогу до Євхаристії, якою йшли українські душпастирі в умовах комуністичної диктатури, коли людей примушували до атеїзму, а свобода і віра мали дуже високу ціну. Тоді багато людей через свої релігійні переконання втрачали можливість зробити кар’єру, заробити гроші чи стати кимось великим у супільстві. І все тільки тому, що хотіли бути з Христом.
Та все ж згідно з останніми даними, близько 70% католиків у США не вірять у реальну присутність Христа в Євхаристії. Тому здається, що, попри церковні документи, реальний стан справ не такий оптимістичний. У нас, на жаль, опитування стосовно вірян не проводяться, але навряд чи ми є анклавом ортодоксії у світі.
Святий Іван Павло ІІ часто казав, що маємо перед собою дорогу до Євхаристії. Бо хто дійшов до Євхаристії, той відкрив у ній скарб, велике багатство і красу Церкви. Тоді не потрібно розраховувати тільки на свої власні сили. Вони закорінені в надприродному джерелі, в любові Бога, пов’язані з Тим, Хто воскрес і переміг смерть.
Коли кардинал Йосиф Сліпий потрапив до в’язниці, то не мав певності, що повернеться звідти, бо багато людей так і не повернулося з ГУЛАГу. Але коли вийшов на волю, то збирав розсіяних вірних по світу, яким говорив про Євхаристію як про дар, отриманий від апостолів, а вони так само передали її Церкві всіх часів та народів. Правдива Євхаристія неможлива без зв’язку з тим ланцюжком апостольського наступництва, що тягнеться від Тайної Вечері.
Дорога до Євхаристії безнастанно для нас актуальна. І тому Церква установила два великі свята, які мають між собою дуже тісний зв’язок. Одне — це Страсний Четвер, друге — Пресвята Євхаристія. Великий Четвер закликає нас приймати Христа, кормити себе Тілом Господнім. Бо Христос — наша Пасха. Він приходить, щоб переносити наше життя у новий вимір, нові можливості, нову дійсність, аж до Неба. А Пресвята Євхаристія — це інший вимір. Євхаристія як адорація, як поклоніння, як віднайдення присутності Господа – істотного пункту в житті.
Чим для Вас як священника є культ Пресвятої Євхаристії?
Про культ Пресвятої Євхаристії говорить і Другий Ватиканський Собор. В декреті про Святу Літургію сказано: «Вона є вершиною, до якої прямує Церква, й одночасно джерелом, звідки випливає вся її сила…». Отже, в Літургії, зокрема в Євхаристії, немов із джерела, витікають на нас ласки та з найбільшою успішністю осягається освячення людей у Христі і Боже прославлення, до якого, немов до мети, спрямовані усі інші діла Церкви (§10). Документ говорить про культ поза Святою Літургією, проте дуже наголошує на цьому культі у зв’язку з Літургією та значенні Святої Літургії і Святого Причастя для життя Церкви й освячення вірників. Тому поручає усім вірникам брати участь у Святій Літургії і Святому Причасті.
Подібно і Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Святих Тайн на престолі. «Найсвятішим місцем у церкві, – каже він у пастирському посланні з 1900 року, – це престол Божий, а на ньому кивот – палата Христа… Бо Святий Жертовник – то найсвятіше місце. Тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнин й доторкнутися до нього не достойний! А священники, котрі є посвячені для Божої Служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (Пастирський Лист з 1900 р.)
Підготував Андрій Толстой
Основне фото: фейсбук-сторінка Парафія св. Андрія, Львів оо. Василіян УГКЦ
Також читайте: О. Кшиштоф Шебля: «У кожній цій крихті та в кожній краплині увесь живий Христос»
О. Олександр Кусий: «Ймовірно, апостол Петро, прийшовши сьогодні до церкви, запитав би, де він є»
О. Климентій Стасів ЧСВВ: «Сьогодні невіруючі – це не класичні атеїсти»
Повязані записи
