Який шлях пройшло людство за останні 500 років – від Реформації до наших часів? Чи існує альтернатива революціям, щоб змінити цей світ на краще? Про це розповів сайту «Духовна велич Львова» ієромонах Климентій (Стасів) ЧСВВ.
«ДВЛ»: За останні роки ми бачимо, як посилюються ліберальні тенденції в Україні, навіть в умовах війни. Вони торкаються багатьох сфер: освіти, культури, духовності тощо. Як їх розпізнати та їм протидіяти?
О. Климентій (Стасів): Спробую коротко описати сьогодення, в якому живемо. Все розпочалося від реформації Лютера понад 500 років тому. Це була перша революція, яку холодний вітер розвіяв по всьому світу. І вона призвела до дійсності, в якій людина може бути біля Христа, але не належати до Церкви, не виявляти їй послух, не брати участі в її житті тощо. Багато людей відійшло від Церкви, вважаючи, що Христос не потребує структур ані Святих Таїнств, але тільки віри.
Оскільки це сталося пів тисячоліття тому, то чи можемо ми тепер проаналізувати, до чого це призвело?
Звісно, так. Епоха Просвітництва створила підґрунтя для Великої французької революції у ХVIII ст., ідеї якої втілилися в словах «Свобода, рівність і братство». Вона виявилася набагато брутальнішою, ще більш руйнівною, бо усунула віру у Христа. Вона своїми закликами та діями проголошувала: не Христос тобі потрібний, але тільки те, що сприятиме розвитку, щоб іти вперед і будувати своє майбутнє. Прихильники революції вважали, що Бог створив світ, але в нього не втручається. Дав нам розум, свобідну волю, а ми самі будуємо свій світ, своє царство. До слова, чільний філософ цього часу Спіноза вважав, що всі релігійні переконання суб’єктивні. Бога усунули поза межі світу, і очевидно, як наслідок цього, настала десакралізація життя.
Французи тоді допустилися страшного вчинку ‒ вбивства свого короля Людовіка XVI, який був помазаний в ім’я Боже. Причому він був єдиним королем, якого стратили за тисячолітню історію монархії. Його смерть стала переломним моментом, коли епоха абсолютизму завершувалася і наставала епоха демократії, яка гарантувала участь широких мас в житті країни шляхом голосування, багатопартійності. Відтоді вирішує більшість, отже люди в Європі могли голосувати і вибирати Варавву. Ірод міг керувати, не наражаючи себе на якийсь опір, протест, а тим більше на голос Церкви чи народу.
Ця велика переміна відбулася не тільки в житті Франції, але й усього світу. Які плоди цієї революції ми пожинаємо?
Це призвело до наступного переломного моменту в історії ‒ до більшовицької чи жовтневої соціалістичної революції, яка була дуже кривавою. Вона була занесена іншим холодним вітром. Про наслідки цієї революції ми знаємо надто добре, бо вони великою мірою стосуються нашої історії, в якій так багато українців заплатили своїм життям лишень за те, що були віруючими, освіченими, патріотами своєї Вітчизни. Гарантованої на словах свободи совісті фактично ніколи не було за всі роки існування Радянського Союзу. Комунізм став свого роду політичною релігією.
Революція намагалася стерти з людської свідомості не тільки Бога, але й матеріальні знаки, що вказували на Його присутність – храми. А якщо Бога нема, то все дозволено! А, отже, хто є Богом? ‒ Людина! Вона все вирішує сама. Якщо я – бог, то це означає, що бог може робити все, що захоче.
Що в такому разі є найважливіше в людині? Звісно, розум. Але ж ні, бо він мені підказує, що є певні границі, норми, які глибоко вписані в природу людини, а я ратую за відсутність всяких границь. Найважливішим декалогом мого життя є те, що я вважаю слушним. Тобто те, що я відчуваю, що я хочу. Вважаючи, що істини нема, ліберальна демократія визнає права кожного громадянина робити і говорити те, що він собі бажає.
І що від такого огрому фальші, обману, заперечення можна було очікувати?
Ще більшої моральної кризи, яку виявила молодіжна революція 55 років тому у тій же Франції, в Парижі. Це було покоління, яке не пам’ятало війни, але жило в добробуті, було добре забезпеченим. І це молоде покоління збунтувалося проти своєї культури, релігії, родини тощо. Виступивши з гаслом «заборонено забороняти», воно продемонструвало великий бунт проти всякого обмеження. Ніщо не може мене стримувати, маю мати абсолютну свободу в усьому, що означає визволення від етики і визволення від нерівності між людьми.
Про цю революцію 1968 року можна багато говорити, її ще називають сексуальною, антропологічною, і вона довершилася в нас. Не важлива людина, бо може бути замінена на штрихкод. Не важливо, чи ти є батьком чи матір’ю, дідусем чи бабусею, чоловіком чи жінкою. Ми – одиниці, і кожна одиниця вирішує за себе.
Це почало руйнувати систему віру, підважувати правду, основи життя. Людину позбавили Доброї Вісті. В який момент? Коли вона відійшла від Бога. Віддалюючись від Нього, людина забула, звідки взялося зло.
Що тоді в 60-х роках в Україні зіграло вирішальну роль в тому, що ця революція нас оминула?
Як це не виглядає парадоксально, ми в Україні були захоронені перед її першою хвилею залізною завісою. Молодь в Україні мала інші проблеми, вона теж бунтувала, але через брак свободи в умовах тоталітаризму, прагнула незалежності держави і можливості вільно визнавати свою віру. Свідомі практикуючі християни горнулися до Церкви, бо вона давала простір, це відчуття свободи, незважаючи на погрози і переслідування.
А яка друга хвиля?
Ця революція докотилася сьогодні до нас другою, ще сильнішою хвилею. Вона вирізняється своїм радикалізмом і несе у собі один комунікат: якщо Бога нема, то нема гріха. А якщо нема гріха, то не потребуємо ласки Спасителя. Але якщо хтось хоче, то, звичайно, може вірити.
Друга хвиля ‒ це гендерна революція, тобто, вона стосується самої ідентичності і має в собі щось небезпечне. Цей вірус має вмонтований певний динамізм, який вибухає зсередини.
Сьогодні у світі є багато тих, що виправдовують зло, гріх, які проявляються у різних формах і різних сферах людського буття. Як йому протидіяти?
Зло торкається сфери моральної, матеріальної, і як пише Іван Павло ІІ в енцикліці «Віра і розум», інтелектуальної. Зло, що впроваджується на законодавчому рівні є дуже небезпечне у своїх наслідках, проникаючи через культуру, мистецтво, літературу у людську свідомість.
Світ поганий не тому, що в мені є зло, але тому, що воно є в іншому. В кому? Та навіть у Творцеві – Його треба посадити на лаву підсудних. Це майстерно проілюстровано у відомому фільмі «Адвокат диявола» (1997 р.), коли диявол, роль якого грає Аль Пачіно, зближається до Кевіна і каже йому: «Я хочу тобі по-секрету щось сказати про Бога. Він любить спостерігати і це Його бавить. Дає людині надзвичайні дари, але робить це для чистої втіхи. Його витівки на всі часи: можеш дивитися, але не доторкатися; можеш доторкатися, але не пробуй на смак; спробуй, але не ковтай. Коли ти переступаєш з ноги на ногу, то що Він робить? Помічає і гине зо сміху, бо він мораліст, великий нелюд, нечулий шеф. І хтось має його шанувати?
Я живу серед людей від самого створення світу. Я плекав кожну новину, про яку мріяли люди. Допомагав їм в усьому і ніколи не відвертався від них, незважаючи на їхні вади. Я люблю людей. Я є гуманістом, можливо, останнім на землі. Хто, будучи при здоровому глузді, може заперечити, що ХХ століття було винятково моїм? Все це століття, Кевіне, є моїм. Я досяг вершин. Настав мій час, а радше, наш час».
Як зло сьогодні починає впливати на нас?
Ми сьогодні бачимо, як знову зближається до нас ця постать, що прибирає вигляд змія і починає маніпулювати, намовляти. Каже: «Будеш як Бог. Тільки послухай мене. Я є твоїм приятелем». Нашіптує: «Уважай на Бога, бо він не хоче тобі добра; уважай на Церкву, бо вона обмежує тебе; уважай на пастирів. Уважай на те, що говорять твої духовні пастирі, бо це велика пересада. Врешті-решт, це ідеал, якого ти ніколи не осягнеш. Уважай на тих, які тобі говорять про передподружню чистоту і нерозривність шлюбу, вірність тощо. Уважай на тих всіх моралістів. Я тебе ніколи не засуджую».
Диявол завжди ставитиме нас в опозицію до Бога, змушуватиме повірити: якщо на світі є зло, – а воно точно є! – це не моя провина, але твоя, бо зло не в мені. Це провина інших, суспільства, влади, держави, врешті, релігії. Але те, що нам пропонує змій, не тільки не сповняється, але й веде до суперечностей, впроваджує людину до цілковитої духовної, психічної кризи, до розбиття, краху, смерті.
Колись світ опирався на категорії добра, правди, справедливості тощо. Та все змінилося. Сьогодні не важливо, добре це чи погане. Сьогодні важливо, старе це чи нове, сучасне чи застаріле, інноваційне чи реакційне.
Бачите, у нас безнастанно віють холодні вітри. І вони можуть спричинити трагедію, коли охолоне наше серце. Людей, народи, світ рятує те, що вони відкривають для себе Добру Новину. Правда не залежить від того, що я хочу. Правда є поза мною, і тією правдою є Бог. Тому безнастанно потребуємо Доброї Новини, Святих Таїнств, Божої любові.
Саме це є важливим сьогодні у світі, який нагадує льодовиту епоху. Люди, які сьогодні все калькулюють, переводять на гроші, цікавляться тільки собою, не люблять один одних – занурені у великий егоїзм. Навіть свята стають лише актом себелюбства з об’їданням, зловживанням алкоголем тощо. В такому світі все піддається сумнівам.
І це загрожує нам також. Спілкуючись між собою так, все буде холодним, одна велика замерзлість душевності, товариськості. Там не буде життя. Там будуть тільки гроші, калькуляція тощо. Вимовлені слова не матимуть в собі ніякого життя. Годі вже говорити про вічне життя.
За 500-річний період ми бачимо поетапне породження зла, викривлення духовних, вічних моральних цінностей, на яких тримається людство.
Справді, на основі пережитого ми вкотре переконуємося, що справжня переміна світу стається не від революцій чи війн, але від святих. Справді, людина стає нещасливою, коли вона втрачає зв’язок з Богом та благодаттю. Папа Венедикт XVI говорив молоді в Німеччині 2005 року, що правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих, які в історії виявилися справжніми реформаторами. Важко з цим твердженням не погодитися. Досить згадати Івана Павла ІІ, під впливом якого змінився світ, і зокрема ‒ Україна. Це бачимо на прикладі св. Венедикта у VI столітті чи слов’янських апостолів Кирила і Методія у IX ст., які мали колосальний вплив на Європу. А революції завжди були руйнівними для системи координат Бог – людина – світ.
Церква існує у цьому світі, щоб освячувати і спасати людину. Церква може людину дивувати, захоплювати, відкривати їй нові обрії, глибини, коли вона живе в Божій благодаті. Людина без Церкви часто себе заперечує замість того, щоб себе реалізувати. Але вона не може зробити цього без Христа. Їй треба засвоїти досвід Церкви. Велич людини не в створеному штучному інтелекті, але в Бозі, в можливості спасіння. Та маємо пам’ятати, що Бог нікого не спасає проти його волі.
Також читайте: О.Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Святий Йосафат здатний об’єднувати людей мислячих»
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «У своїх книгах Папа Бенедикт XVI говорить Божою мовою»
Повязані записи
