Чому Бог допускає у світі зло? З якої причини свобода, яку Бог дав людині, така цінна? Чи змушував Ісус Христос людей вірити в Себе? І чому він не зупинив Юду на Тайній Вечері? Про це та інше зі сайтом «Духовна велич Львова» поділився власними міркуваннями ієромонах-василіянин Климентій Стасів.
“Духовна велич Львова”: Нещодавно ми святкували День Незалежності, за яку вже четвертий рік Україна бореться у війні. Як би Ви пояснили, що таке свобода в біблійному значенні?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Це актуальне питання, хоча слово свобода начебто зрозуміле і часто вживане. Але до кінця його можливості і межі мало хто усвідомлює. До прикладу, для багатьох людей у дев’яностих роках XX століття свобода чи воля ототожнювалася з ейфорією, для інших – це великий дар з неба. У Святому Писанні є багато місць, які висвітлюють значення свободи. Приміром, апостол Павло каже: «Де Господній дух, там воля» (2 Кор. 3:17-18). А отже, оскільки від самого початку дух Божий ширяв над водами (пор. Бут. 1:2), то й від початку створення Всесвіту існувала свобода.
Бог створив людей вільними, тобто здатними чинити на власний розсуд. Не міг їм дати того, чого сам не мав. Бог – це і свобода, і любов. Якщо б не було свободи, то не було б любові, а тільки насильство. Немає любові без свободи.
А звідки тоді взялася неволя?
На самому початку був лише Господь Бог, який створив ангелів. Чому ж деякі з тих добрих духів стали злими? Власне, тому, що вони мали свободу. Тоді ще не було злого духа, який би їх спокушав. Однак Бог створив спочатку ангелів, а пізніше – людей, вільними – здатними обирати між добром і злом, правдою і брехнею, ідеалом і глухим кутом. Тому матір’ю неволі в певному сенсі для цих сотворінь стала свобода: те, що було для них добром − матір’ю зла.
Чому Бог так учинив?
Господь Бог хотів поділитися своєю свободою, своїм життям зі своїм створінням, щоб не тільки самому бути вільним, а отже – щасливим. Можливо, Він дивився на зорі, на квіти, на звірів, які не є такими вільними – отже, непричасними до повноти щасливого буття. І тоді Він з великої любові створив людину на свій Образ і Подобу (Бут. 1: 26-27).
Після того Господь каже людині: «Не можна зривати з того дерева» (пор. Бут.2:17), але дає свободу чинити, як їй забажається. Є вибір — можуть зірвати. Поміж людей, якби якийсь батько знав, що в його саду є отруйні квіти, то він сам би їх зірвав, а не казав дітям: «Не зривайте, бо помрете». Однак Бог волів, щоб людина радше втратила Рай, ніж свободу. Створив її вільною з можливістю втратити Рай. Більше того – Він знав, що ціною повернення Раю будуть страждання і смерть Його Єдинородного Сина (див. Ів. 3:16).
Але ж стільки людей страждало і загинуло впродовж історії світу. Чи не занадто велика ціна для самопізнання? Зрештою, Бог не запобіг цьому, хоча знав усе наперед?
Це й справді тривалий і болючий процес. Люди вчилися відрізняти отруйні гриби від їстівних, тонули в морі, пливучи до незнаних континентів, чи втрачали здоров’я, досліджуючи електромагнітні поля. Чому Бог не простягнув руку з Неба? Знову ж таки, в процесі пізнання Всесвіту ніхто не забирає вільної волі. По-друге, життя по смерті продовжується, тож смерть людини не означає її кінця, і тому в певному сенсі нею не треба надмірно перейматися, особливо християнам (див. 1 Сол. 4:13). Справді, багато людей померло на землі – і Бог не зламав засади свободи.
Як можна узгодити згадану Вами свободу людини, наприклад, зі словами Христа, що навіть горобець не падає на землю без волі Отця Небесного (Мт. 10:29-30). Або що в людини порахована кожна волосина на її голові (Лук. 12:7)?
Бог не відбирає у людини свободи вибору навіть коли вона коїть гріх, розпалює війну, в яку втягуються народи. Водночас Він ніколи не відпускає ситуації напризволяще, інакше людство вже давно б знищило себе. Дехто уявляє собі Бога годинникарем, який подібно до годинника створив землю, завів її і залишив на самоті. Але це не так. Бог не позбавляє людину свободи, але водночас діє на її благо, і навіть з кожного зла, сотвореного людиною, Він намагається вивести добро для самої ж людини. З нашого боку потрібна співпраця, те, що Святі Отці називали синергією. У цьому і є велика таємниця Божого Провидіння, яку ми не можемо осягнути своїм природним розумом.
Чи можете більше пояснити свою думку за допомогою Святого Письма, бажано, Нового Завіту?
У Новому Завіті бачимо, що Ісус чинить, як Отець Небесний. Йому дуже залежить на тому, щоб людина залишалася свобідною. Це бачимо на прикладі багатьох чудес зцілення, які Він сотворив. Бо кожна хвороба чи одержимість — це також неволя. Якщо хтось немічний на параліч, сліпоту чи глухоту, Він їх оздоровляє. Якщо людина поневолена смертю, Він повертає її до життя. Кожне чудо Ісуса – це повернення людини з неволі до свободи.
Якщо ж людина неправильно використовує свободу і та веде її до неволі, то Христос не позбавляє її дару свободи. У своїй притчі ціною втрати та віднайдення блудного сина Він дозволяє пересвідчитися, чим є свобода. Коли говорить про доброго Самарянина, то наголошує на тому, що ти завжди вільний обирати, як вчинити: можеш бути священником, левітом, і водночас пройти мимо вмираючої людини, але й можеш їй допомогти. Каже: «Іди і ти роби так само» (Лк. 10:37). Говорить, що таке любов, але не змушує до неї. Жоден батько чи мати не дозволили б нам стільки, як дозволив Бог.
У Новому Завіті бачимо, що перед своїми страстями Христос плаче над Єрусалимом, над духовною сліпотою його мешканців, але нікого не змушує силою вірити в Нього. Знаємо, що міг попросити Отця, щоби дав Йому дванадцять легіонів ангелів (див. Мт. 26:53). Але Він відмовляється ламати принцип свободи. І Бог не втручається навіть тоді, коли вбивають Його найдорожчу Дитину.
Бог допустив голодомори, катівні, муки, теперішню війну, бо не хоче ламати засади свободи. Шануючи право обирати, Він дозволив на кукіль у Своєму Царстві (пор. Мт. 13:29). Таке бажання Бога. Створив нас свобідними і тієї свободи не забирає. Бо лише вільна людина може бути щасливою. А наш Бог є щасливим (див. 1 Тим. 1:11) і хоче поділитися своїм справжнім вічним щастям з нами. А не тим, що досить часто ми помилково сприймаємо за щастя і робимо невірний вибір.
Але Бог все ж дозволяє нам його зробити?
Цікавою є шоста глава від євангелиста Івана, в якій йде мова про чудесне розмноження хліба. Христос прибув у Капернаум і мовить до апостолів: «Я – хліб, що з неба прийшов. Коли хто цей хліб їстиме, житиме повіки» (Ів. 6:60). На ці дуже важливі речі вони реагують нерозумінням і кажуть: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати» (Ів. 6:51). А деякі учні навіть перестали іти за Ним. Та Він їх не утримує силою при собі, не каже: «Слухайте, та ж верніться». Ісус досконало знає: якщо людина не дозріла до Євхаристії, то нехай краще відійде. Змушувати їх не буде. Більше того, Він запитує у Дванадцятьох: «Може, і ви бажаєте відійти?» (Ів. 6:67). І тільки коли відходив із цього світу, сказав: «Хто увірує і охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мр. 16:16). Але цими словами Він мав намір застерегти людину, а не залякати її. Так, як батьки, коли вчать дітей переходити дорогу, попереджають їх про небезпеку з наміром запобігти біді, а не зламати їхню волю.
Водночас важко змиритися з тим, що свобода для багатьох стала нагодою до зради, підступу, наживи тощо.
Цілковитий абсурд стався у Вечернику (на Святій Вечері). Ісус знав, що Юда Його зрадить. Якщо б хтось із нас був на місці Ісуса, то відійшов би з ним набік і сказав: «Юдо, я тебе прошу, не зраджуй мене. Я пророк. Знаю, що ти потім повісишся. Подумай про себе і свою матір». Або сказав би Петрові: «Слухай, поговори з Юдою, щоб він того не робив. Маєш меч. Може, вистачить». Або звернувся б до своїх апостолів: «Чи ви чули, що Юда хоче видати мене за 30 срібняків. Може, даймо йому не 30, а 50. Він буде мати гроші, а я – врятоване життя». Так інколи виглядає компроміс, так часто робиться політика. Але ж ні: Ісус робить щось абсурдне. Каже до Юди: «Що робиш – негайно роби» (Ів.13:27).
То що для Бога важливіше: щоби ми були вільними – чи спасенними?
Ісус наче хоче донести до нас: люди добрі, якщо вас свобода не навчить, то примус вас не визволить. Бог хоче, щоб ми були вільними і Бог прагне, щоб усі люди спаслися (1 Тим. 2:4).
Та все ж Бог – найсильніша Особа у світі. Чому б Йому просто не встановити свій порядок силою?
В жодному разі. При Богові неможливо бути поневоленим. Ось поміркуймо: коли людина починає багато пити, курити чи вживати наркотики, вона починає тим самим руйнувати себе. Але якщо хтось не відмовить вервиці чи щоденних молитов, то руки йому не трясуться. Можеш десятки років читати Святе Письмо, але тим себе не поневолиш. Ходиш до церкви все життя, але це не поневолення, а потреба жити з Богом. Повертаєшся від сповідальниці завжди свобіднішим. По кожній Службі Божій, в якій брав участь належно, відчуваєш незрівнянне відчуття свобідного духа. Там, де є Бог, там завжди є свобода. Бог не може поневолювати.
Отже, коли людина робить вибір на користь Бога і починає Йому служити, навіть тоді вона не втрачає свободи та залишається вільною?
Не можна до любові нікого змушувати. Святий Павло каже: «Кожний нехай поступає так, як йому підказує сумління». (Кр. 9:7), «Нехай кожний дає, як серце йому велить, не в смутку і не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю подає!» (2 Кор.9:6,7).
Рання Церква мала матеріальні потреби для підтримання спільноти. Але ап. Павло послідовно дотримувався одного принципу: ніколи до цього не змушувати людей. Він говорить: «Хто скупо сіє, той скупо буде жати. А хто щедро сіє, той щедро буде жати» (ІІ Кор. 9:6-11). А ще: «Радісного подателя любить Бог» (ІІ Кор. 9:6-11). Апостол Павло добре знає, що до любові, до жертви, до помочі ближньому ніколи нікого не можна змушувати, бо це є насильство. Людина має право цього не хотіти.
Але логічним здається, що задля добра людини, її спасіння все ж таки доцільно змушувати її до віри? І, здається, впродовж історії деяких людей таки хрестили під примусом.
В Євангелії не знайдете такого фрагменту, щоби Христос чи Церква змушували когось до любові. Не змушували також до віри. Христос казав: «Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мр. 16:16). На жаль, були такі випадки в історії, як ви згадали: людину могли охрестити силоміць, виховувати у своїй релігії силоміць, думаючи, що таким чином вона спасеться і піде до неба. Але так воно не діє. Каже Ісус: «І як хтось вас не прийме та й не послухає ваших слів, то ви, виходячи з того дому чи з того міста, обтрусіть порох із ніг ваших» (Мт. 10:14).
В чому суть свободи і для чого вона потрібна?
Використання свободи тісно пов’язане з добром і злом. Святий Папа Іван Павло ІІ писав: «Треба керуватися певними критеріями. Брати до уваги справедливе добро, корисне добро і приємне добро. Людина може чинити добро або зло, тому що її воля свобідна, але не непомильна. Коли людина робить вибір, то завжди послуговується певним критерієм». А звертаючись до молоді, він наголошував на тому, щоб їхня свобода їх не погубила. Свобода – це етична категорія і завжди є в парі з правдою. Та люди часто намагаються абстрагуватися від етичного виміру, тобто не зважати на моральне добро. Іншими словами, вони плутають свободу та розпущеність, або свободу і анархію.
Як пов’язана особиста свобода зі свободою всього народу?
Бажання свободи окремих людей в похмурі часи радянської доби запалювало світильник віри для всього народу. Для мільйонів людей свобода означала незалежність України, але тепер нам треба не лише цю незалежність відстояти, але також її реалізувати, не плутаючи волю з вседозволеністю або моральним релятивізмом. Проте свобода народу залежить від сукупної свободи вільних людей. І навпаки, важко залишатись рабом, коли твій народ по-справжньому вільний. Тому Йосиф Ратцінґер (Венедикт ХVІ) виділяв суспільний аспект свободи, кажучи: «Свобода людини – це завжди свобода розділена. Її треба нести спільно, тому вона вимагає служіння».
на головному фото: свобода волі як християнський сюжет – розпис 1717 року в одній з болгарських церков.
Автор: О. Климентій Стасів, ЧСВВ (хресне ім’я Василь; нар. 1 січня 1973, Церківна на Франківщині) — церковний діяч, священник УГКЦ, василіянин, письменник, перекладач, есеїст. Член Національної спілки письменників України.
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих»
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Взірцевий християнин — Іван Безпалько
«Пастирі підпільної Церкви»: о. Климентій Стасів ЧСВВ про свою нову унікальну книгу
Повязані записи
