Сьогодні день народження Міріам. Так звали дівчинку, якій набагато пізніше християнська Церква надасть титул «Теотокос» – Богородиця. Свято доволі пізнє. Близько 7 століття. Не побоюся сказати, що увійшло воно в візантійський місяцеслов дещо штучно. Деякі богослови пов’язують це з тим, що культ Богородиці, який, зокрема на Заході, набирав свого розвитку, вимагав сказати також щось про її народження. Мовляв, якщо Богородиця є такою важливою для Церкви, то потрібно сказати теж щось про те, як вона народилася. Чому так? Євангелист Лука, до прикладу, дуже розгорнуто розповідає про народження Йоана Хрестителя, ба більше, навіть про те, що передувало його зачаттю, а про народження Богородиці – ну ні слова! Невже він нічого не чув про цю подію від своїх сучасників? Це питання!
Це свято складне, як мені видається, мало б нас мотивувати не боятися ставити теж складні питання. Віра має скоріше пропонувати перед людиною питання, ніж давати готові схематично-катехитичні відповіді, одягнені в обгортку казкових апокрифів і не дуже реалістичних «житій». Канва віри без щораз нового осмислення буде втрачати свою свіжість. На жаль, серед християн більше таких, які охоче займають позицію сидіти у фортеці захисту власного сакралізовано минулого, ніж жити “open mind”, не боятися переглядати ще раз і ще раз шлях віри персонажів Біблії, шукати власне місце у всій цій історії.
Віра – це творчий процес пошуку. Відповіді, які отримує людина у 21 ст у процесі цього пошуку можуть не завжди збігатися з тими, що отримували люди, які жили, скажімо, у 4 ст.
Міріам народили у віці, коли, зазвичай, ніхто вже не народжує. Що відчували батьки? Як це все відбувалося? Тут безмежне поле для інтерпретацій. Інтерпретувати буває користо і небезпечно водночас. Корисно – бо дає змогу розмірковувати, співставляти, аналізувати, а небезпечно, бо якщо це робити нереалістично і примітивно, то ризикуємо впасти у казковість, видумувати те, чого насправді ніколи не було.
Йоаким і Анна у той день очевидно не знали, що їхнє немовлятко – майбутня Богородиця. Але вони були по-людськи просто дуже щасливі. Про такі ситуації кажуть – це не вони знайшли своє щастя, це щастя знайшо сАме їх. Цей день у житті Церкви можна б назвати святом щасливих. Запрошую вас, друзі, бути щаслими. Сьогодні і взагалі!)
Вони чекали. Дуже довго. А чекати буває найважче. Знаю по собі!) Довге безрезультатне чекання може зробити людину злобною і зневіреною. Мабуть Йоаким і Анна просто жили. Їхнє чекання тривалістю в життя не кинуло їх у зневіру. Може тому, що вони не жили, чекаючи, а просто жили. Сам процес життя набагато цікавіший, ніж будь-який результат, який ми отримуємо в кінці. Коли ти живеш, тільки очікуючи, то функціонуєш, як підвислий комп. А коли просто живеш, радіючи, то Бог по дорозі ніколи нас не залишить без своїх дарунків. Важливо не забувати про це!
Для чого Бог влаштовує з людьми ось такі складні трилери, не дає дитинки до похилого віру, а потім раптом милосердиться? Що це за така метафізична гра? Цими і схожими питаннями ми часто стукаємо у двері незбагненного Бога. Який Він, цей наш Бог насправді? Чому він дозволяє на таке? Що за Бог криється за цим звиклим поняттям в принципі? Давайте запитувати Його тет-а-тет. У тиші молитви. Я вірю тільки в одне – що Він Є. І той, хто Є, Є Любов. І ця любов не завжди така, яку ми собі малюємо.
На деяких іконах Йоаким стоїть десь далеко, на маргінесі, наче в коридорі, бо для семітів, чоловіку бути присутнім у часі пологів було якось нескромно, чи як. Так було тоді. Можливо у наш час навпаки слід зображати його поруч з коханою Анною. Чи це якось буде загрожувати нашій вірі? Та ні. Ніяк. Це, всього лиш, була б зміна акцентів. Чоловік стоїть поруч зі своєю найріднішою і споглядає явлення у світ нового життя, до якого він, між іншим, безпосередньо причетний. Можливо це дасть змогу більше цінувати жінку, без якої він ніколи не відбувася б, як батько.
День народження Марії – це народження зорі, а може навіть цілого сузір’я. Вона на небі – найяскравіша, але коли в день світить сонце її цілком непомітно. Я зараз про Христа і Богородицю. Жінки сходу звикли перебувати у тіні чоловіків. Богородиця – не виняток. Євангелисти навіть не помітили її народження. До слова вони її не особливо помічали і після народження її Сина. А може так і треба. Коли світить Сонце, яскраві небесні світила меркнуть. Ось тому християни ніколи не вважали її богинею, а прекрасною зорею, що перебуває в яскравих променях слави її Сина.
Щоб бути важливим не обов’язково завжди бути в центрі. Величні чини і звершення часто потребують «сірих кардиналів». Може Міріам і далі бажає залишатися саме такою. І у тому ЇЇ велич, яку непросто прийняти світові, що перебуває у гонитві за власною винятковістю і важливістю.
А ще у день сьогоднішнього свята кожен чоловік міг би згадати, коли він теж колись стояв на порозі пологового будинку і вперше тримав маленьке беззахисне життя на своїх руках. А жінки сьогодні можуть погортати у пам’яті історію власних родильних потуг, коли вони плакали сльозами радості, бачачи власне немовля. А ще не зайвим буде згадати, що тими, хто з’явився колись на цей світ був кожен з нас. Що у нас теж був день нашого народження. Що хтось нас народжував, а хтось з хвилюванням і трепетом очікував. Може тільки так це свято здатне відновити втрачений зв’язок з дійсністю людей 21 століття.
Автор: о. Лука Михайлович
Повязані записи
