Отець Маріуш Кравєц вже півтора року очолює польсько-українську провінцію Товариства Святого Павла. Перед тим понад 10 років він служив в Україні як настоятель монастиря і директор Видавництва Святого Павла у Львові. Цими днями священник перебував у нашому місті, тож ми скористалися нагодою поспілкуватися з ним та поцікавилися:
Як виглядає війна в Україні з Польщі? Чи з’явиться українською мовою унікальне видання Біблії для поглибленого вивчення за допомогою паралельних місць? Які враження у о. Маріуша від зустрічі з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком? А також – у чому причини кризи Церкви, зокрема в Польщі? Та чи має Церква підлаштовуватися під світ?
Андрій Толстой: Отче Маріуше, після 11 років служіння в Україні як почуваєте себе на новому місці служіння в Польщі? Чи вже звикли жити без повітряних тривог?
О. Маріуш Кравєц: Щодо цього життя в Польщі спокійніше. Спочатку, коли я приїхав до Польщі, то коли чув гул літака чи якийсь підозрілий шум на вулиці вночі, це мене непокоїло. Тому я став більше розуміти, що означає війна, навіть у Львові. Інколи кажуть, що у Львові війна не відчувається. Але це не так, бо люди живуть тут вже не один рік з постійною внутрішньою напругою.
У Польщі багато говорять про загрозу війни, але нема такої ситуації, що хтось на фронті, когось забирають з вулиці… Або як ось тут поруч маємо Поле почесних поховань. Війна впливає на людину всебічно.
Як виглядає війна в Україні з Польщі?
Я прожив в Україні 10 років, з них – три роки повномасштабної війни. Тому Україна та страждання українського народу є в моєму серці. Я знаю багатьох людей, які живуть в Україні, маю друзів, тому мені завжди здається, що в Польщі недостатньо приділяють уваги Україні. У Польщі звертають увагу, коли щось трапляється ближче до її кордонів. Ось, до прикладу, мали в суботу теракт в центрі Львова, і моя мама, яка живе у Вроцлаві, відразу дзвонила мені раз і другий. Бо про це в Польщі зразу почали багато говорити.
Та все ж ми близькі сусіди.
Так, і Церква в Польщі Україну не забуває. Ось 15 лютого в польських храмах збирали пожертви для України – їх переказали через Карітас. Кардинал Рись два тижні перед тим також зорганізував збірку пожертви для України. І постійно Католицька церква в Польщі допомагає Україні. Звичайно, надання допомоги тепер відрізняється від того, як було на початку війни: тоді кожен допомагав чим міг і як міг. Тепер надання допомоги більш спеціалізоване і впорядковане, у тому числі і правилами перетину кордону.
Скільки священників та братів у польсько-українській провінції Товариства Святого Павла?
Нас у провінції – 25. Маємо три монастирі в Польщі: в Ченстохові, Варшаві, Любліні, також реколекційний будинок в Маслонському. І наш перший монастир в Україні – тут, у Львові. Я хочу звернути увагу, що наша провінція називається польсько-українською. Не так, що це тільки частина польської провінції. Наше Згромадження міжнародне і має своє коріння в Італії. Ми присутні в 29 країнах світу. І Україна в нашій конгрегації також має своє місце як країна, де ми почали нашу місію, наше апостольство.
Днями Ви мали зустріч з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком. Які Ваші враження?
Дуже позитивні. Отець Турконяк – відомий бібліїст, також він є людиною з великим духовним досвідом. Він є історичною постаттю для України, для відновлення церковних структур в Україні. І, звичайно, через переклади Біблії, які він зробив. Маємо Огієнка, Хоменка і Турконяка. Кожен переклад Святого Письма є дуже важливим для нації, для духовності народу.
Господь нам дав Своє Слово – Біблію, щоби ми більше розуміли Бога. І вона була записана давньоєврейською, арамейською і грецькою. Завданням Церкви є перекладати Біблію зрозумілою мовою для всіх. Тому від самого початку наш засновник блаженний Яків Альберіоне говорив, що найперше апостольство, перша місія – це давати людям Слово Боже – Біблію. Бо Біблія є джерелом для нашого християнського життя. Також маємо в Католицькій Церкві Традицію, але коріння – в Біблії.
Також читайте: «Я був першим екзархом Київським». Розмова з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком (+ аудіо)
Ви тримаєте в руках доволі гарне видання Святого Письма. У чому його особливість?
Ця Біблія була видана в грудні в Польщі після п’яти років праці над нею. Раніше вона вийшла італійською, португальською, іспанською та арабською мовами. Над нею працював міжнародний комітет редакторів. Йдеться не про новий переклад Біблії польською, бо він був зроблений ще 18 років тому. Завдяки цьому виданню Святе Письмо можна досліджувати «методом скрутації», від латинського scrutatio — «дослідження, ретельний пошук, вивчення». Йдеться не про академічний чи інтелектуальний аналіз тексту, а про молитовне читання Біблії за допомогою паралельних місць для глибшого розуміння Божого Слова.
Ісус у своїй проповіді багато разів цитував Старий Завіт. Так і тут – можна краще пізнавати Святе Письмо, молитовно заглиблюючись у паралельні до тексту місця.
Чи плануєте видати таку Біблію українською?
Маю надію на це. Багато людей в Україні сказали мені, що було б добре зробити таке видання українською, бо це допоможе людям наблизитись до Бога.
Церква в Польщі зараз переживає непрості часи: люди стали менше ходити на Месу, досить швидко відбувається атеїзація та лаїцизація суспільства, всередині самої Церкви – поляризація між традиціоналістами та лібералами, також помітне зменшення кількості покликань. Особливо вражає закриття семінарії в духовному серці Польщі – в Гнєзно. Чому так відбувається?
Такою є світова тенденція. Одні країни вже пережили лаїцизацію, інші тільки входять у неї. У Франції, в якій лаїцизація ментальності поширилась ще в 1970-х, сьогодні все більше людей цікавиться духовними питаннями і Церквою, збільшується кількість хрещень людей у свідомому віці. Батьки відмовились у минулому від Церкви, а діти поступово повертаються. Ще не так масово, але тенденція очевидна.
У Польщі трошки інша історія: у нас значний вплив мав комунізм, і навіть політики, які тепер, може, і далекі від Церкви, в ті часи горнулися до Церкви, бо це було єдиним місцем свободи. Раніше традиція передавалася від покоління до покоління: дід або батько казав: «так було, і так буде», а тепер людина йде в інтернет, знаходить там інформацію, яка їй комфортна, і каже: «ні, так не було – буде по-іншому». Також не бракує скандалів у Церкві. І Церква почала цю ситуацію аналізувати, встановлювати правду, але це складний процес – треба звикати до нового бачення ситуації, яка склалася. І при цьому не вступати в конфронтацію з Правдою, бо завжди Правда стоїть на першому місці.
Дехто каже, що Церкві треба підлаштовуватися.
Церква не має свого власного вчення, вона навчає те, що об’явлено Богом. Але буває так, що людина відразу не готова прийняти правду, особливо, якщо ця правда болісна. Суспільство перебуває під великим впливом атмосфери споживацтва. Колись купували річ і вона служила роками, інколи десятиліттями. А тепер ми купуємо кожного року нове. Тепер навіть виготовляють все так, щоби воно довго не служило.
Але чим це перешкоджає? Купив нову куртку та пішов до церкви.
Проблема в тому, що матеріалістичний аспект дуже впливає на ментальність. І вже не тільки речі можна легко міняти, але й дружину або чоловіка. Тепер взірцем стають ті, хто протягом життя має три або чотири жінки, або взагалі – партнерку. Поширеним стає явище, яке ми в Польщі називаємо «Patchwork family» («клаптева родина»): це як майстер зшиває шматочки з різних видів тканини. Наприклад, дитина виростає в сім’ї, де замість батька вітчим, а брати чи сестри – його діти… А якщо у мами третій-четвертий партнер, то ситуація стає ще складнішою.
Також читайте: О. Ципріян Костжева: Інколи видавництво має йти на ризик
Товариство Святого Павла – це апостольське згромадження, і така ситуація, мабуть, особливо Вас непокоїть.
Церква не може змінювати свого вчення. Ось є Десять Божих заповідей, і ми не можемо сказати, що світ змінився і відтепер можна вбивати людину. Тому ми говоримо про аборт, навіть якщо світ каже, що він допустимий. Бо в Біблії чітко вказано, що не можна вбивати людину. Це ж саме стосується евтаназії, яку можна розцінити як самогубство.
Церква враховує дослідження науки, зокрема психології, і тепер ставиться до самогубців не так категорично, як раніше. Бо доведено, що при здоровому розумі людина себе вбивати не буде. Бо якщо вона була не в собі, мала психічні проблеми, то вже немає усіх складових важкого гріха: повної свідомості або цілковито добровільної згоди.
Як воно було насправді, вповні знає лише Господь Бог, але Церква пом’якшила своє ставлення до самогубців, зокрема у питані їхнього похорону. Водночас сама матерія гріха – убивство (себе чи будь-кого іншого), залишається незмінною, вона важка, і якщо вбивство вчинене цілком свідомо та добровільно, воно завжди буде лише смертним гріхом.
Так само Церква навчала і буде навчати, що подружжя є можливим лише між чоловіком і жінкою. Ми не кажемо, що людина, яка має гомосексуальний потяг, є недолюдком. Але не може йти мова про подружжя між людьми однакової статі. Це не всім подобається, але Церква говоритиме правду, і готова адаптуватися, але не підлаштуватися.
Засновник вашого Товариства блаженний Яків Альберіоне за гасло для вашого Згромадження обрав такі слова: «Весь Христос – це Дорога, Правда і Життя для всієї людини: розуму волі і серця». Чому він сказав «весь Христос»?
Ми маємо в каплиці (запрестольний) образ Ісуса, який є Дорогою, Правдою і Життям. Яків Альберіоне казав, що ці слова Ісуса об’єднують все наше життя (див. Ів. 14, 6). «Весь Христос» – є Господом нашого життя та нашої діяльності. Він – життєвий шлях, яким ми йдемо. І наприкінці цього шляху ми хочемо зустрітися з Ним. А як брати і священники ми маємо допомогти також людям, щоб і вони знайшли дорогу до Бога. І наш засновник обрав не лише якийсь один аспект Ісуса, але цілого Христа.
Також читайте: «Жива мова Фаустини». Розмова з автором нового перекладу «Щоденника» святої монахині
Можете пояснити це на якомусь прикладі?
Кожен монастир має свій харизмат. Маємо у Львові братів-альбертинців: їхній засновник брат Альберт почув поклик працювати з людьми, які живуть на вулиці, з бідними. В Дрогобичі маємо братів-боніфратів – їхня місія скерована на хворих. Бо Ісус також показує нам приклад Доброго Самарянина (Лук. 10, 25-37).
Наш засновник відчув у 1914 році, що починається епоха засобів суспільної комунікації. І справді, якщо я звертатимусь до людей лише в храмі, мене почує може сто або триста слухачів. А що з тими, кого нема? Яків Альберіоне хоче, щоби ми також говорили до них. До прикладу, хвилинний ролик, який я записую, щонеділі переглядає близько п’яти тисяч людей, до храму стільки не прийде.
Парафія є основою, тому ми не маємо зупинятись лише на соцмережах, потрібно допомогти людині прийти в живу спільноту. Бо в інтернеті вона не є живою спільнотою. Так само Євхаристія через трансляцію – це не те ж саме, що Євхаристія, в якій ми беремо участь. Завдання паулістів – працювати зі сучасною людиною, яка далеко від храму. Але хочемо, щоби вона знайшла свою дорогу до храму.
Дякую, отче за розмову.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой.
Також читайте: Видавництво Святого Павла у Львові: пекарня, яка готує хліб для духу
О. Маріуш Кравєц: Фальш і лицемірство – перешкода для милосердя
Томаш Терліковський: «Не існує чистої сторінки в стосунках між народами»
Повязані записи
