За тиждень до початку Великого посту в Церквах східної християнської традиції встановлено особливий поминальний день, який ще називають Вселенською м’ясопусною* батьківською суботою. Цього року вона припадає на 22 лютого. Цього дня заведено згадувати всіх померлих християн і молитися за упокій їхніх душ.
Чому поминальна субота встановлена напередодні Великого посту? Навіщо потрібна заупокійна молитва і чому в поминальну суботу вона сильніша? Як ще ми можемо допомогти нашим померлим? Та як практично долучитися до заупокійної молитви Церкви цього дня, «Духовна велич Львова» поцікавилась в о. Михайла Сивака — проректора Львівської православної богословської академії і ключаря Свято-Покровського кафедрального собору у Львові.
Отче Михайле, чому Вселенська субота встановлена напередодні Великого посту?
Зараз триває період підготовки до посту і весь церковний устав, всі богослужіння, вся тематика спрямовані на підготовку людей до очищення, до весни душі. І те, що ця поминальна субота припадає на цей період, очевидно, має значення для наших рідних та близьких, які – у світі духовному, щоб також ближче поєднатися один з одним.
Християни моляться за спочилих кожен день, для чого потрібно встановлювати окремі особливі дні для поминання померлих?
Ці дні потрібні, щоб об’єднати людей спільною молитвою — щоб це була молитва Церкви. Коли ми молимося приватно, чи навіть у храмі на богослужінні, це дуже добре. Але коли молиться вся Церква, то ця молитва є набагато сильнішою. Тому дні, які встановленні для поминання спочилих, сприяють тому, що об’єднують для заупокійної молитви велику кількість людей. Тому такі дні потрібні.
Що дає заупокійна молитва померлим?
Це наша молитовна підтримка їх. Можна порівняти це до людини, яка є складним організмом, має різні органи — і коли один із органів хворий, то інші органи починають працювати з більшою силою, щоб підтримати його життєдіяльність. В духовному житті існує така ж аналогія — всі ми, хто є членами містичного Тіла Христового (Церкви) — організм, і кожен із нас є також його частинкою. І коли ми молимося один за одного, ми підтримуємо духовну життєдіяльність тієї чи іншої людини. Тому апостол Павло завжди казав, щоб ми завжди молились один за одного (див. Еф. 6, 18; 1 Тим. 2, 1-2; Як. 5, 16). А оскільки у Бога всі живі, і мертвих немає (Лк. 20, 38), то, відповідно, люди у світі духовному також живі і потребують нашої молитовної підтримки і допомоги. А закон любові полягає в тому, що ми бажаємо для того, кого любимо, всього найкращого. І молитва – це один із виявів любові.
То можемо сказати, що і вони в любові моляться за нас?
Так, вони за нас моляться, а ми — за них. І таким чином у Церкві зникають кордони між матеріальним і духовним світами.
Чим, окрім молитви, ми можемо допомогти померлим?
В святоотцівській літературі ми можемо знайти багато думок, що для підтримки і допомоги спочилого важлива милостиня. Але принцип милостині (і взагалі духовного життя, в тому числі і посту) заради спочилого полягає в тому, щоб ми ставали кращими, чистішими від гріха – і тим самим наша молитва наша молитва посилюється, приносить велику користь тому, за кого ми молимось. Тут бачимо ту ж саму аналогію в організмі людини — здоровий орган може набагато більше допомогти хворому, аніж коли сам буде хворий. Так само і людина: якщо вона духовно здорова, не перебуває в тенетах гріха, то своєю молитвою вона може відчутно підтримати іншу людину — живу чи покійну. «Бо багато може щира молитва праведного» (Як. 5, 16). А ось ця праведність якраз і здобувається і через милосердя, і через добрі вчинки, і загалом через практику духовного життя.
Нашу розмову можуть читати люди, які, можливо, не мають практики церковного життя, а хочуть якимось чином бути причетними в поминальну суботу до молитви за спочилих. Як практично відбувається Вселенська субота на прикладі храму, в якому Ви служите? (Йдеться про кафедральний Свято-Покровський собор у Львові).
Зазвичай у поминальні дні люди приходять у храм і дають заупокійну записку, де вказують імена своїх рідних та друзів, передають її священнику, або там, де ті записки приймають. І здебільшого приносять у храм хліб або щось солодке, чи інші продукти, що є проявом милостині. Їх складають як жертву в пам’ять про спочилого на панахидний столик.
Можна принести хліб чи поставити свічку, але можна також зробити ще й іншу добру справу — наприклад, відвідати сиротинець, чи зробити більш глобальну пожертву для суспільства або для тих, хто потребує — вдів, сиріт… Будь-чого, в пам’ять про спочилого.
Розкажіть трішки більше про богослужбову складову поминальної суботи.
Людина повинна прийти в храм на Літургію, подати записку за спочилих, і, відповідно, до традиції панахид кожного регіону – бо вона різна – можна скласти пожертву чи милостиню у вигляді продуктів. За спочилих моляться і під час Літургії, і на великій панахиді після Літургії. Дехто в час молитви за спочилих стоїть зі свічкою, хтось ставить їх на підсвічник. Це також, до речі, і символ молитви, і водночас пожертва на храм у пам’ять про спочилого.
Дуже важливо сприймати панахидні приношення не як язичництво, а як милостиню, яку ми приносимо в пам’ять про спочилого. Це не їжа для душ померлих. Ми робимо ці приношення, щоб нам самим стати кращими, щоб наша молитва була чистіша і краща. Цього дня було би дуже добре приступити до сповіді та святого причастя.
Дякую, отче.
* Субота називається м’ясопусною (буквально – «відпускаємо» м’ясо), адже передує М’ясопусній неділі – останньому дню, коли церковний устав дозволяє вірним їсти м’ясні страви, адже у понеділок, 3 березня, розпочинається Великий піст.
Підготував Андрій Толстой
Також читайте: О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
О. Ігор Ґнюс OP: «Стан цвинтарів дуже добре показує стан нашої віри»
Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Повязані записи
