Сьогодні – Димитрівська поминальна субота. У цей день ми молимося за своїх рідних та близьких, хто відійшов із цього земного життя. Про важливість молитви за наших спочилих, як найвищий прояв любові до них, роздумує завідувач кафедри церковно-історичних та практичних дисциплін ЛПБА ПЦУ, кандидат наук з богослов’я, доцент, протоієрей Петро Політило:
«Своїм життям ми завдячуємо батькам і наша шана їм одвічна. На жаль, часто буває так, що шанувати найдорожчих людей ми починаємо лише тоді, коли вже запізно. Але, «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20: 38), – хтось на землі, а хтось уже на небі. У православному календарі є дні, коли цю фразу Христа відчуваєш усім серцем. Один із них – Димитрівська батьківська поминальна субота.
Ми дуже не любимо згадувати про смерть. Тим більше часто намагаємося взагалі не замислюватися над тим, що і наше життя колись скінчиться. Аж поки впритул, через смерть наших близьких, не стикаємося з реальністю. І Церква дбайливо пропонує нам особливі, поминальні дні. З одного боку, щоб нагадати про швидкоплинність часу та нашого життя, яке не варто витрачати на дрібниці. А з іншого, щоб дати можливість нам не розлучатися — принаймні в молитві — з рідними, які вже відійшли у вічність.
Не полінуватися, прийти до храму, помолитися Богові за наших близьких, що вже не з нами, – це є вияв любові, яку нам заповідав Господь. Коли ми молимося за наших рідних, згадуємо їхні імена, то Господь закарбовує їх у вічності і кожному дає полегшення, або ж вічне спасіння. Якщо людина пам’ятає про когось, то і Господь пам’ятає про неї. Данина пам’яті ― це є данина любові. Пам’ять звершується через любов. Саме тому заупокійні богослужіння завершуються словами: «Вічна пам’ять». Тож прийти, розповісти Богові про те, як любимо ми своїх рідних, і як хочемо бути з ними в Житті Вічному, запрошує Церква цієї суботи на поминальну Божественну Літургію. Саме через молитву до Господа, кожен християнин може проявити свою любов до усіх, хто відійшов у вічність».
Повязані записи
