Сьогодні виповнюється 20 років ієрейських свячень сотрудника парафії Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ отця Руслана Греха. Надзвичайний талант до музики спонукає отця Руслана підтримувати різноманітні проєкти, зокрема священик веде Ютуб-канал церковного співу. Це дуже корисна і потрібна ініціатива для вірян, зокрема у період карантинних обмежень. Кожен охочий може відвідати канал і почерпнути для себе цінність церковних піснеспівів і ознайомитися з мелодіями та традиціями виконання. Крім того, отець Руслан є духовним наставником для чималої громади парафіян. Змістовні проповіді, духовні науки, катехизація молоді, духовні вечори та концерти, – все це робить велика спільнота духовенства парафії Різдва Пресвятої Богородиці для своїх вірних. З нагоди ювілею священичої хіротонії про покликання, місію сучасного священика та його служіння ексклюзивно спілкуємося з отцем Русланом Грехом.
Отче, розкажіть, як у Вас зародилося покликання до священства?
Я відчув покликання у 1991 році, коли служив у радянській армії у Криму. До цього часу я навчався у музичному училищі. Пам’ятаю таку історію. Коли закінчував школу, якраз на випускному, ми з однокласниками говорили між собою про те, хто ким хоче стати. Один із однокласників трохи з гумором сказав: «Я би пішов навчатися на священика». А я відповів, що ніколи би цього не зробив. Але, власне, в армії сталася така ситуація. Я сидів з другом, коли той писав лист додому. В один момент я відкрив його портмоне, дістав молитовник і прочитав молитву «Отче наш», і у цю мить прийшла думка, що я маю стати священиком. З того часу почав молитися зранку і ввечері і питати Бога про те, як це все має виглядати. Я тоді не все до кінця розумів. У 1991 році Україна проголосила незалежність, але в армії ми це не дуже відчували, тому що в Радянському Союзі все було по-іншому. Коли я прийшов з армії, то побачив, що Українська Греко-Католицька Церква вже вийшла з підпілля. Я не був ознайомлений із життям Церкви, але якось так Господь попровадив, що легко вступив у Духовну семінарію. Між іншим, треба сказати, що дехто вступав декілька разів, а мене Господь Бог провадив так, що все відбулося швидко.
Ви робите чимало проєктів на Ютубі, зокрема розповідаєте про літургійний спів. Наскільки такі формати освіти вірян важливі?
Мені близька музика. У семінарії я займався церковним співом, дякував у церкві. Навіть тоді співали у хорі з Блаженнішим Святославом, який тоді був ще семінаристом. З цього часу церковний спів є близьким. Уроки співу на Ютуб-каналі – це не зовсім те, щоби мені хотілося робити. Я пишу різні церковні твори, з хором ми співали Літургію, яку написав, люблю співати, а навчати церковного співу – не до кінця. Багато людей просто пишуть, дякують, просять записати ще щось. Я бачу, що це – корисно, ніколи так не думав, що так буде, але перший урок навчання першого гласу воскресного має понад 40 тис. переглядів на Ютубі. Можливо, для блогерів – це не є багато, але я думав, що лише 30 осіб перегляне, а може 300. Люди пишуть із США, Італії, цілої східної України і просять записати щось інше, тому я буду розвивати цей Ютуб-канал. Можливо, зробимо Школу. Якщо Господь дав такий талант до музики, то потрібно його розвивати.
Які Ваші підсумки першого 20-ліття ієрейських свячень?
Найбільше вдячний Господу Богу за те, що я тут, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Не знаю, як би склалося в іншому місці, але не дуже хотілося б бути парохом чи адміністратором. Коли ще був молодий, то, можливо, хотів. А зараз, власне, більше часу маю для церковного співу, для речей, пов’язаних з музикою. Тобто я не думаю про фінансові питання, адміністрування, про те, що думає парох такої великої парафії. У нас є велика спільнота духовенства: десять священиків і диякон. Завжди існує підтримка один одного. Це постійно спільна молитва, яка викликає велику радість, усмішку. Дякую нашим священикам, дякую пароху о. Оресту Фредині. Це – надзвичайний досвід. Думаю, що наші парафіяни також це відчувають, що у нас така любов, дружба між священиками.
Яким, на ваш погляд, має бути сучасний священик?
Звісно, впродовж двадцятиріччя у мене змінювалися думки. Звичайно, що коли стаєш трохи старшим, то щось тоді більше розумієш. Зараз є багато священиків, які мають різні таланти: блогери в Інстаграмі, Тік-Тоці. Це, звичайно, дуже добре, сучасно. Але хочу сказати, що основа основ для священика – це молитва. Як каже апостол Павло про те, що Христос вчора, сьогодні і завтра є Той Самий. Кожен має різні харизми: хтось співає, хтось будує церкву, хтось займається з молоддю. Сьогодні у суспільстві дуже багато викликів. Напевно, потрібно слідувати за своїм талантом і робити те, що Господь дав у священстві. Якщо ти вкорінений в Ісусі Христі, у молитві, то завжди будеш сучасним. Потрібно не боятися розвитку талантів, не боятися слухати, шукати, досліджувати. Але основа основ має залишатися. Були часи, коли ми робили концерти, духовні вечори під гітару. І, власне, дуже хотілося б бути обережним, щоб замість священика не стати артистом. І це також виклики сучасного світу для священика. Потрібно пам’ятати, що твоє основне місце – біля Ісуса Христа, а вже тоді, коли Господь дає таланти, потрібно їх розвивати.
Підготувала Юліана Лавриш
Фото – із Фейсбук-сторінки о. Руслана Греха
Повязані записи
