У сьогоднішньому євангельському уривку читаємо про те, як до Господа приводять сліпого та й просять, щоб його доторкнувся. Коли Він поклав руки на очі, той прозрів. Сьогодні читаємо про те, як Ісус творить чудо для цього чоловіка, адже тепер в його житті починається зовсім інша сторінка. Тепер цей чоловік, як і всі інші, зможе бачити світ у всій його красі. У призмі сьогодення, коли довкола вирують різного роду хвороби, Господь приходить і до нас, щоб доторкнутися нашого серця. Він приходить у цей світ, щоб відкрити нам очі, духовний зір. Адже сліпота духовна, інколи, має серйозніші наслідки, аніж сліпота тілесна. Про зцілюючий дотик Ісуса, як можливість подолання людської немочі, як спосіб оздоровлення нашої душі, розмірковує парох парафії Христового Воскресіння Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Сергій Швагла:
«Сьогодні нам даний ще один день, щоб ми змогли доторкнутися до Господа Бога. Сьогоднішнє Євангеліє показує, що навіть Ісус Христос, по своїй величі і могутності, зразу же людей не зціляв. Потрібно було доторкнутися один раз, а відтак, – другий раз, щоби отримати зцілення. Дуже часто ми приходимо до храму, приходимо до Бога і кажемо: «Я прийшов до Церкви і зараз має статися щось надзвичайне, має статися чудо, адже я прийшов до Тебе, Боже. Допоможи мені, бо я не можу дати собі ради, а Ти, оскільки я прийшов, маєш вже мені дати те, що я потребую». Насправді, дорогі мої, такого в житті не має. Не один раз потрібно прийти до храму, не один раз потрібно приступити до Сповіді, щоб згадати всі свої гріхи, якими ми образили Господа Бога, щоб наша душа і тіло стали чистими, щоб Господь зумів почати діяти у нашому житті. Не один раз потрібно доторкнутися до Ісуса Христа через Святе Причастя, щоб наші проблеми почали від нас відходити. Дуже часто ми сподіваємося на чудо. А що це таке? Чудо – це одноактна річ. Тобто людина прийшла, сталося щось небачене і на тому кінець. Багато хто сподівається на таке чудо і воно в нашому житті стається, але стається не в тому, про що ми просимо. Ми маємо бажання, маємо наміри, але Господь в нашому житті діє зовсім по-іншому. Мета Господа Бога – довести нас до Царства Небесного. Коли ми довгими тижнями, довгими місяцями, довгими роками стоїмо пере Богом і просимо: «Господи допоможи», то це не тому, що ми є такі погані, а тому, що ми ще самі себе не утвердили у вірі Христовій. Бо коли ми дістанемо щось, тоді Господь перестане нас бачити у храмі, тоді ми почнемо робити хтозна які речі, забувши, що потрібно і надалі бути в тісних стосунках з Господом Богом. І заради цих тісних стосунків Господь, інколи, тримає нас в таких проблемних речах, які ми дуже часто маємо. Якщо Господь постійно бачить нас перед собою, тоді Він змилосердиться над нами. А коли ми ходимо до храму тільки від випадку до випадку, тоді довший час мусимо терпіти, допоки не утвердимося у вірі Христовій. Не один раз Господь має доторкнутися до нас, щоб ми побачили правдивий шлях в житті».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
