Чи було гріхопадіння частиною Божого плану? Чому Бог допустив гріх Адама і Єви в раю, вигнав їх звідти та не захотів, щоб вони жили вічно? Чи був неправий спокусник? Хто насправді обманув Єву? Про це та інше ми поспілкувалися з о. Тарасом Бецелем — настоятелем храму Преображення Господнього Львівської єпархії ПЦУ (на вул. Ковельській), духівником Львівської духовної семінарії святого апостола і євангелиста Іоана Богослова.
Андрій Толстой: Отче Тарасе, спомин Адамового вигнання з раю, яке творить Православна церква в останню неділю перед початком Великого посту, – досить незвичний «празник». Чому Бог вигнав Адама із раю, а не залишив його там на перевиховання?
О. Тарас Бецель: Слід сказати, що вигнання з раю – це вже наслідок; а причиною вигнання був гріх — порушення Божої заповіді, порушення волі Божої. Ці події треба розуміти образно, тому що при описі сотворення і гріхопадіння людини було використано образну, алегоричну мову. Святе Писання варто розуміти більш духовно – а не так, як ми звикли сприймати його, здебільшого поверхнево. В раю людина переступила Божу любов, з власної волі відмовилася від неї, бо любов попереджала: «Діти, не робіть собі шкоди». Але сталося гріхопадіння і людина сама себе відлучила від Божої любові. Тому ця подія так і називається: «вигнання з раю», або, ще можемо сказати — «вигнання з радості» або «вигнання зі щастя», «з блаженства», «зі спілкування з Богом».
Чому Церква згадує цю подію саме в останню неділю перед початком Великого посту?
Тому що відновлення цієї радості, цього втраченого щастя відбувається саме у Воскресінні Господа нашого Ісуса Христа, святкуванням якого завершується Великий піст і Страсний тиждень. І наш шлях до цього відновлення — оновлення, освячення, преображення та воскресіння — має розпочатися зі спомину того, з чого він почався. Почався з гріха — значить, нам треба цю рану загоїти. А врачується вона Лікарем душ і тіл наших Господом Ісусом Христом — актом воскресіння, відновленням богоспілкування і оновленням людини як дитини Божої, поверненням її до Бога.
Чому Бог допустив імовірність гріха в раю? А не сотворив щасливих, вічних істот, які Йому би служили, не грішили і, відповідно, ніколи б не страждали?
Це знову ж таки треба розглядати через дар Божий, який ми називаємо даром свободи волі, що дозволяє робити людині вибір. Бо ж справжня любов і справжня вірність не може бути без доброї волі. Правда ж? Тому Бог бажав, щоб люди обирали любити Його і служити Йому з власної волі, з власного бажання. Але через зловживання цим даром волі — обирати між добром і злом — якраз і сталося це гріхопадіння.
Гріхопадіння має наслідок не тільки для Адама і Єви, але й для усіх їхніх потомків. Насправді важко сприйняти, що мільярди людей страждають, хворіють і помирають, а, згідно зі словами Христа про широку і вузьку дорогу до спасіння (див. Мт. 7, 13-14), більшість із них ще й іде на вічні муки – і все це через те, що перші люди з’їли заборонений плід. Як це зрозуміти?
Власне, так і є, гріхопадіння вразило не тільки перших людей, його наслідком стала схильність людини обирати зло. Але ми маємо розуміти, що зло само собою не існує — воно є радше відмовою від добра. Перші люди захотіли бути богом без Бога. Тому, коли ми говоримо сьогодні про страшні наслідки гріхопадіння, то кожна людина сама обирає — бути їй із Богом, чи без Бога. І Господь не втручається у вільну волю людини, адже, як я вже сказав раніше, Він хоче, щоб ми добровільно обирали життя з Ним. І це вічне життя, з перспективи якого кілька десятиліть на землі – це ніщо.
Адам з’їв плід із дерева пізнання добра і зла, або, як це говорить церковнослов’янський переклад Біблії, — від «древа.., єже разуміти доброє і лукавоє» (Бут. 2, 17). Чи це означає, що до гріхопадіння люди не розуміли різниці між добром і злом?
Зла як такого вони не знали. Тому що були причетні до джерела добра — до Бога. Тому пізнання зла не було необхідністю. Людина могла вибрати — бути в єдності з Богом і не знати зла взагалі.
Та плід дерева давав розуміння не лише зла, але — добра і зла?
Ми повинні розуміти, як вже я сказав перед цим, що зло — це відмова від добра. Тобто зла взагалі не існує, а є лише добро і можливість відмовитись від нього. Мені складно сказати, чому дерево названо саме так, але я пояснив би це так: коли зло є відсутністю добра, то людина обирає — бути їй без добра чи залишатись у добрі. Коли людина живе з Богом, то вона живе в опіці Добра, але якщо вона відмовляється від Бога, то пізнає зло, яке призведе до страшних наслідків.
Існують різні думки, який саме плід з’їли Адам і Єва? Це було яблуко, груша чи щось інше?
Коли ми чуємо такі питання, то нам варто вмикати чесноту розсудливості. Бо не всі запитання є важливими для нашого спасіння. Бувають такі, що ніяк не наближають нас до Бога, і для спасіння та вічності не мають жодного сенсу. Можна сказати жартома, що Єва з’їла яблуко перед святом Преображення (у цей день у церкві освячують різні плоди, тому існує повір’я, що до свята Преображення їсти яблука не можна, ред.). Але в кожному жарті є доля правди. Бо людина в раю справді мала преобразитися, мала вповні стати Образом і Подобою Божою, зростати в тому Добрі, в тій радості, в тому щасті. Але вона вибрала шлях, який їй видався швидшим, простішим — стати богом відразу, без Бога.
Ми часто чуємо, що змій – або сатана – обманув Єву, коли сказав їй, що, з’ївши заборонений плід, люди стануть як боги. Але ж сам Бог після гріхопадіння Адама сказав: «оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло» (Бут. 3, 22). То чи був неправий спокусник?
Спокусник тому й називається спокусником, що він зазвичай змішує добро та зло і готує якийсь сурогат. І ця суміш завжди буде злом. Господь сказав, що «чоловік став, як один із нас, знаючи добро і зло», тобто став здатними відрізняти добро від зла. Але це не означає, що Адам і Єва стали у всьому рівними Богу.
Також змій сказав Єві, що, з’ївши плід зі забороненого дерева, вони не помруть. Водночас, згідно із вченням Церкви, людина не помирає – вмирає лише її тіло. Тоді виникає запитання, чи й тут спокусник був неправий?
Ми знову ж таки бачимо, як спокусник бажає обманути і створює для цього суміш добра і зла. Бо як людина відмовляється від Добра — від Господа Бога, то вона помирає. Якщо не фізично, то духовно. Розрив зв’язку із Джерелом життя — із Богом – це і була смерть. Людина не померла відразу фізично, але це була смерть, яка мала планетарне значення дії зла. Бо це жах — спочатку жити справжнім життям, та почати існувати, а не жити, аж поки Господь виконає обіцянку про відновлення людини через Спасителя Ісуса Христа (див. Бут. 3, 15).
Звідки ми знаємо, що Єву спокусив сатана? В Писанні говориться, що з Євою говорив змій – найхитріший («мудрійший», в ц-слов. перекладі) польовий звір (Бут. 3, 1). І взагалі в П’ятикнижжі Мойсея, точніше, у всьому Старому Завіті, немає жодної прямої згадки про впалого ангела.
Вживання образів у Святому Писанні дуже часті. І коли йдеться про хитрість, то відразу згадується перший впалий ангел — «Денниця», який потягнув за собою багатьох інших ангелів. Яким чином? Та хитрістю. І тому Святе Писання образно говорить, що спокусник був найхитріший із усіх польових звірів, або, іншими словами — це був сатана, хитріший за тих ангелів, яких він звів.
З Новозавітних Писань ми дізнаємося, що «Агнець [був] заколений від заснування світу» (Одкр. 13, 8), і що віруючі в Христа були вибрані в Ньому (в Христі) ще перед заснуванням світу (Еф. 1, 4). Отже, виглядає так, що в Божому плані — ще до гріхопадіння — була передбачена Жертва Христа і створення Церкви, яка складається із викуплених Христом людей. Так, що свого часу блаженний Августин навіть якось промовив «O felix culpa!..» — «О щаслива провина, яка заслужила на такого величного Визволителя!», і ці його слова увійшли у Великодні тексти Західної Церкви. Виходячи з цього, чи можемо ми сказати, що гріх перших людей, а, отже, і вигнання Адама з раю було частиною Божого задуму, Божого плану?
Я би так не сказав. Господь не лише Всевидющий, Всезнаючий, Всемогутній, Вездісущий. Він також — Вічний. Він сотворив не лише матерію, але й час. А сам перебуває поза часом – Він Вічний, і в абсолютному значенні — Безтілесний (Безплотний). Тому ми не можемо зводити поняття про Бога до виміру простору і часу та застосувати щодо Нього нашу обмежену логіку. Йдеться навіть не про Його здатність передбачати майбутнє, а про щось більше. Зрештою, Господь сказав, що «думки Мої — це не ваші думки, і Мої дороги, то не Ваші дороги» (див. Іс. 55, 8).
Де був розташований рай, звідки Бог вигнав Адама, який в Священному Писанні називається Едемським садом? Інколи можна почути, що Едем був на Небі, і Бог вигнав Адама після гріха на Землю. Але в Книзі Буття вказано географічні координати Едему (див. Бут. 2, 8-14). До того ж сказано, що вхід у нього охороняє ангел з полум’яним миготливим мечем (Бут. 3, 23). Чи відомо, де цей рай розташований, і чи він досі існує?
Наскільки мені відомо, богослови мають різний погляд на це питання. Але, знову ж таки, в православному богослів’ї більше схиляються до того, що йдеться про духовний стан, а не про якесь місце. Бо якщо будемо розглядати рай тільки як щось фізичне, то будемо сприймати людину лише як фізичну істоту. Відповім на ваше запитання як духівник, а не бібліїст чи теолог. Мені здається, що рай – це стан душі людини, яка перебуває у добрі, радості та щасті.
В Писанні також сказано, що Бог закрив доступ Адама до раю, щоб «він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з’ївши не став жити повіки» (Бут. 3, 22). Водночас Ісус Христос прийшов, щоб ті, хто увірує в Нього, мали вічне життя (Ів. 3, 16; 10, 10; 1 Тим. 2,4). Може здатися, що, в одному випадку, Бог не хоче, щоб людина вічно жила, а в іншому — Він сам стає людиною, помирає на хресті та воскресає, щоб повернути людям втрачений рай.
Господь явив Себе як плід Дерева Життя. Він назвав Себе «Хлібом життя», сказавши, що хто буде їсти Його, той матиме життя вічне (Ів. 6: 35, 48-51). Споживаючи Його як діти Божі, ми єднаємося з Богом. Але якщо людина приймає Його недостойно (в причасті, ред.), то, як пише апостол Павло, така людина може захворіти і вмерти (1 Кор. 11, 27-32). Отже, бачимо, що Деревом Життя, яке рятує людину від наслідків гріхопадіння, є Христос, що прийшов у визначений Богом час для нашого спасіння (Гал. 4, 4-6). Сама ж людина, без Бога, спастися зі впалого стану ніколи би не змогла. Тому те, що почалося із вигнання Адама з раю, завершується поверненням людини в рай (пор. Лук. 23, 43), але статися це може лише завдяки Христу та бажанню самої людини.
Якби Бог не вигнав людини із раю, вона не могла би повернутися до нього, бо, вкусивши у впалому стані з дерева життя, вона стала би проклятою навічно, без можливості покаяння. Тому, коли Бог покарав людину, Він зробив це з любові до неї. Цей самий принцип діє і в нашому житті. Про це, зокрема, написано в Посланні до Євреїв – там сказано, що Божа кара йде нам на користь, щоб нас зробити учасниками Божої святості, і що «усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведності» (Євр. 12, 10-11).
Дякую, отче за відповіді на непрості запитання.
Спілкувався Андрій Толстой.
фото: о. Тарас Бецель
Також читайте: Винесення чесних древ Хреста Господнього: куди і навіщо?
Як ставитися християнам до дідуха? — думка львівських священників
О. Ігор Ґнюс: «Великий піст — це час зробити “upgrade”… та наново полюбити Господа Бога»
Повязані записи
