2 лютого Православна і Католицька церкви святкують свято Стрітення Господнього. Що таке «Стрітення»? Як людина може зустріти Бога? Чому на Стрітення освячують воду і свічки? Чи справді цього дня зима зустрічається з весною? Та чи можливе всесвітнє братерство?
Про ці та інші питання ми поспілкувалися з духівником Львівської духовної семінарії святого апостола і євангелиста Іоана Богослова о. Тарасом Бецелем — настоятелем храму Преображення Господнього Львівської єпархії ПЦУ (на вул. Ковельській).
«Духовна велич Львова»: Отче Тарасе, що таке Стрітення?
О. Тарас Бецель: Стрітення — це зустріч із Богом.
Чому ми кажемо «стрітення», а не «зустріч»?
Тому що слово «стрітення» має глибший сенс. Бо зустріч, як то кажуть, буває різною. Так, ми зустрічаємося одне з одним, але забуваємося про те, що навіть в особі кожного з нас можемо зустріти Бога. Хоча ми тої глибини не розуміємо, що Бог – у кожному з нас, Він скрізь і всюди, тільки нам Його потрібно розгледіти очима віри.
Ви торкнулися цікавого питання, тому що в наш час люди стали менше зустрічатися, а більше перебувають в гаджетах. І, можливо, це свято якесь має особливе послання саме для нашого покоління?
Має, звичайно. Ми сказали про зустріч із Богом. Коли людина не зустрінеться з Богом, вона не може по-справжньому зустрітися одна з одною. Бо через Бога, через любов, ми можемо бачити і бажати тої зустрічі одне з одним. Бо хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі (пор.1 Ів. 4, 16). І навпаки, якщо нема любові, то нема і зустрічі, і бажання тих зустрічей. Тому в цей день ми збираємося разом, святкуємо і просимо, щоб Господь явив Себе в святі такого світлого переживання зустрічі людства і Церкви з Богом, особливо в Причасті.
Але як зустрітися з іншою людиною — ми розуміємо. А як можна зустрітися з Богом, якого ми не бачимо?
Хто шукає, той знаходить. Господь відкриває Себе в багатьох випадках. Тільки ми не помічаємо таких речей, здавалося б, досить простих: нам часто бракує хоч якоїсь уваги, поваги, терпеливості, лагідності. Бог там, де любов, а любов треба проявляти. У цьому якраз і проявляється наша богоподібна сутність. Щоб люди бачили наші добрі діла і прославляли Отця Небесного (див. Мт. 5, 43-48).
Якщо повернутись до свята Стрітення, то йдеться про конкретну євангельську подію. Чому Церква святкує цю подію як велике свято, одне з найбільших свят у році?
Таким чином Церква показує, що зустріч Симеона та Анни з Христом – це не проста подія в історії. Церква нагадує, що кожен повинен мати особисту зустріч з Богом: в молитві, в Таїнствах, в церковному житті. Стрітення — це символ переходу від того, що ми очікуємо зустріти, до здійснення тієї зустрічі. Від бажання тільки зустрітися — до практики тої зустрічі.
Коли йдеться про Стрітення, то ми знаємо з євангельської історії, що маленького Ісуса принесли в Єрусалимський храм для того, щоб присвятити Його як первістка Богові. І там, у храмі, було багато людей: священників, а також тих, хто прийшов поклонятися Богові. Але з того всього натовпу тільки дві людини розпізнали в Ісусі Месію. Чому тільки дві? Інші також були в храмі і молилися Богові, і, мабуть, багато з них були щирими.
Господь відкриває себе людині Духом Святим. Симеонові було «обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього», і що до храму в той день його привів Дух (див. Лк. 2, 26-27). Такий самий вплив Божого Духа пережила і пророчиця Анна. Вони пророкували не від себе, а від Духа Святого.
Окрім того, в Законі (Мойсея) сказано, що устами двох або трьох свідків проголошується істина (пор. Втор. 17, 6; Мт. 18, 16; 2 Кор. 13, 1). От і Господь – не порушник закону, Він смиренно прийшов у Храм виконати Закон, який Сам установив (Лев. 12, 1-7). Який хороший приклад для законодавців! Бачимо, що Господь не ламає Божого Права, а виконує його. І через двох праведників проголошується істина, що всі чекали Спасителя, чекали Месію, а Він ось прийшов, явився.
Отже, схоже, що певна нерівність таки існує, Бог не всім однаково відкриває Себе?
Скажімо так: це благословенна нерівність. Всі апостоли були при Христі, але чомусь лише Петра, Якова й Іоана Господь бере зі Собою на особливі події (на гору Преображення, на молитву в Гефсиманії…). Господь дивиться на серце, бачить смирення і смиренним дає благодать (див. Як. 4, 6; 1 Пт. 5, 5). В кому більше смирення, тому можна більше дати. Бо такий не возгордиться після одкровення, а навпаки, буде світити іншим. Тобто буде вказувати іншим на Христа, а не на себе.
Праведний Симеон сказав Діві Марії такі слова: «І тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися помисли багатьох сердець»? (Лк. 2, 35) Ми розуміємо, про що йдеться, коли говориться про меч, який прошиє Її душу — тобто Вона співстраждатиме разом зі своїм Сином. Але яким чином це відкриває помисли багатьох сердець?
Ну, бо одні приймуть Христа, а інші не приймуть. Відкриються помисли всіх. Одні сподівалися Месію, що прийде у славі мирського царя. А інші хотіли спасіння від гріха і вічної смерті. І це їх розділює… Господь також називає себе мечем, який розділює (Мт. 10, 34).
Як це «виявлення помислів (думок) сердець» мало проявитися на практиці?
Прихід Христа стає випробуванням. Бо кожна людина виявить своє справжнє ставлення до Нього, а через Нього до Бога. Один, забажає, потягнеться до того Світла, бо побачить свою темряву і свою неспроможність самому виправитися — йому потрібен Спаситель. А другий скаже: «Мені і так добре. Не хочу нічого в собі міняти, я хочу, щоб світ змінився. Хочу, щоб прийшов цар і змінив все навколо мене, а сам я мінятись не буду».
Праведний Симеон каже про Христа, що Він «поставлений на падіння і на піднімання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання» (Лк. 2, 34). Однак в наш час активно просувається ідея всесвітнього братерства. Мовляв, якщо станемо всі братами тоді в світі наступить мир та злагода. Просто один одного полюбімо, відкладімо всі відмінності: політичні, національні, релігійні. Але Симеон говорить про те, що Ісус буде «знаком сперечання».
І справді, ми бачимо, що там, де з’являвся Ісус Христос, суспільство не об’єднувалося, а розділялося на тих, хто йшов за Богом, і тих, хто починав боротися з Ним. Як правильно поєднати оці два моменти, які ми бачимо в Євангелії, бо, з одного боку, ми читаємо: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9), (та й апостол Павло також пише, щоби християни прагнули миру (Євр. 12, 14)). А з іншого – ми бачимо, як Ви згадали, що Ісус сказав: «Я приніс меч» (Мт. 10, 34), і Симеон пророкує про Христа: «Він буде знаком сперечання», «протиріччя», «на падіння і на піднесення багатьох» (Лк. 2, 34). Як правильно поєднати ці два, здається, взаємовиключні поняття?
Як ми вже сказали, людина не може залишитися нейтральною. Вона або приймає, або відкидає Христа. Це вибір кожного. Церква це пророцтво здійснює постійно. Це ми бачимо вже від початків, коли християн переслідували. І Христос, і Його Церква завжди були знаком, який викликає спротив світу. Завжди є боротьба темного проти світла. Хоча насправді темрява – це лише відсутність світла. Людина не бажає жити в світлі, бо світло викриває її справжність. А їй комфортно жити в темряві.
Бажання людей до об’єднання і життя в спільноті в Бозі — це дуже добре бажання. Але тільки, якщо воно в Бозі, а не в політичному, економічному чи мирському сенсі. Якщо в Бозі — то це об’єднання не тільки можливе, але й реальне. Бо ми знаємо, що Христос всіх нас з’єднав у єдину Церкву. І Церква — це не структура, не стіни – це люди, які складають один боголюдський організм по вірі в Господа Ісуса Христа і живуть по цій вірі, тобто живуть у любові. Але це реально тільки в Бозі, а не в політичному чи в економічному вимірі. Без віри в Ісуса Христа і без життя в любові один до одного це нереально і неможливо.
Тобто заклики до братерства поза Христом — це є утопія?
Єдиний Посередник між людиною і Богом — Христос Ісус. Якщо ми відкидаємо камінь наріжний, то ми відкидаємо саму будівлю. У такому випадку ми бажаємо єднання, а творимо лише його ілюзії.
Чому на Стрітення освячують воду?
Як і кожного великого свята, ми бажаємо почерпнути благодать від Бога. Тому і молимо, і просимо Господа, щоб Він дарував нам цю благодать. Господь сказав, що з віруючого в Нього «потечуть ріки води живої» (Ів. 7, 38), які стануть джерелом для життя вічного. Тобто вода є символом благодаті. І благодаттю освячується кожна річ. Бо все в нашому житті – це Божий дар. І ми вдячні Богові за Його дари. Тож освяченням води ми також виявляємо вдячність Богу за Його благодать для нас.
На свято Стрітення також освячують свічки?
Ця традиція походить із молитви Симеона, в якій він сказав, що Господь є «Світлом для язичників» (Лк. 2, 32). Запалюючи свічку на свято Стрітення, християни віддавна прославляли тим самим Світло світу — Христа. Ось тому ми маємо освячення свічок як завершення світлих свят – від Богоявлення і до Стрітення. Господь є Світло світу, яке з’явилося нам у темряві, щоб просвітити нас і дарувати нам світло життя, спасіння. Освячені свічі символізують Христа, який є Світлом нашого життя.
Ще цю свічку називають «громничою». Зокрема є повір’я, що її можна запалювати, коли гримить або стаються інші катаклізми, і це допоможе.
У Православній церкві магічних властивостей свічці не надають. Кожен церковний обряд допомагає нам зміцнити віру, і по вірі людина отримує. Але завжди варто розрізняти віру і забобон, віру і магію. Бог не залежить від наших обрядів чи ритуалів, тому жоден освячений предмет не є стовідсотковою гарантією того, що людину оминатимуть всілякі лиха та випробування. Життя святих сповнене терпіннями, стражданнями та хворобами, хоча по їхній молитві відбувалось багато чудес. Водночас є чимало фактів, коли Господь в надприродній спосіб допомагав людям, коли вони молились перед мощами святих, перед іконами, або ж використовували святу воду чи інші освячені предмети. Бог намагається притягнути людину до Себе у різний спосіб, головне в справі спасіння – не переставити місцями засіб та мету.
Ми не маніпулюємо Богом і не чаклуємо, а віримо, молимось і головне – намагаємось жити за Його Заповідями, приймаючи Божу волю у своїх обставинах життя. І хоча інколи це гіркі трави, але вони завжди цілительні, якщо правильно їх сприйняти. Святитель Іоан Золотоустий у тлумаченні на Євангеліє від Матвія говорив: «Скажи мені, хіба жінки і малі діти не вішають Євангелія собі на шию…? […] Але яка користь, скажи мені, від Євангелія, повішеного на шию, якщо душа оголена від заповідей?». Це прості і водночас важливі слова.
Також у народі кажуть, що на Стрітення «весна із зимою зустрічається». Як в Церкві ставляться до цього твердження?
Церква все освячує духовним сенсом. Навіть те, що було чи народним, чи язичницьким. Маємо тут зустріч старого з новим, як в народі кажуть — зими з весною. Так само у святі Стрітення є зустріч того, хто очікував, і Того, хто здійснює оте очікування. І зиму, і весну сотворив Господь, і як весною все оживає, так і справжня віра, чинна любов’ю, нас оживляє для життя з Богом і в Бозі.
Традиції і повір’я корисно переосмислювати в дусі християнської віри. Бо інакше тоді все втрачає сенс. Тоді втратимо сенс свята. Що тоді для мене буде означати Стрітення? Зустріч із Богом, воскресіння до християнського життя в чистоті і благочесті – чи я буду перейматися тим, щоб зробити певні маніпуляції зі свічкою та водою, аби мені зараз і тут добре було. І яка мені користь від того, що зима з весною зустрілася?
Свято Стрітення дарує нам радість і надію від зустрічі з Христом. Але без Святого Духа ми не впізнаємо Його, а отже, і не переживемо зустрічі з Ним. Шлях до сповнення Святим Духом Євангеліє і Святі Отці вказали один – це чистота серця, якої не можливо досягти без чистої совісті. Ось це важливо, а зима з весною зустрінуться у будь-якому випадку.
Якими словами Ви хотіли би привітати наших читачів?
Святитель Іоан Золотоустий у своєму тлумаченні на Євангеліє від Матвія відзначив, що Господь Бог, бажаючи прикликати до Себе людей, використовує те, що їм звичне і зрозуміле. Тому простим пастухам з’явився ангел, а навченим волхвам – зоря на небі. Господь Бог у своєму людинолюбстві не змінився, і сьогодні Він кличе кожного з нас до зустрічі зі Собою у найкращий для нас спосіб. Моє побажання: розпізнайте і прийміть це запрошення.
Дякую за розмову.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: О. Тарас Бецель про те, ким був насправді апостол Іван Богослов
Брат Бенуа: «Щоб помітити дію Бога у своєму житті потрібно бути уважним»
Наталія Бадікова: «Після кількох цих книг мій світ перевернувся»
Повязані записи
