Чому монах-редемпторист захопився наукою Симеона Нового Богослова? Хто є богословом і що таке молитва серця? Чи можливо отримати глибокий духовний досвід, живучи не в монастирі? Та чи має щось спільне індуїстська медитація з християнським ісихазмом?
Про це в інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» розповів священник зі Згромадження Найсвятішого Ізбавителя о. Юрій-Антоній Меуш.
Андрій Толстой: Отче Юрію, чому свого часу для дипломної роботи Ви обрали тему «Симеон Новий Богослов як учитель молитви»?
О. Юрій-Антоній Меуш: Свого часу, коли я щойно прийшов до редемптористів і був на кандидатурі, то мав можливість діткнутися до чудового збірника під назвою «Добротолюбіє». Це збірка духовних творів, найбільш уживаних у Східній Церкві. Я читав її ще староросійською мовою, пізніше «Свічадо» видало цей твір українською, правда, у меншому обсязі.
Цей збірник мене дуже зацікавив, тому я продовжував його читати і досліджувати на новіціаті. А коли вже став студентом, то діткнувся у п’ятому томі до навчання про три способи молитви Симеона Нового Богослова – щоправда, існує думка, що автором цього твору є інша людина.
Про які три способи молитви йдеться?
Це вчення про молитву усну, умову і молитву серця, воно мені дуже імпонувало. І коли я після закінчення нашого інституту блаженного Миколая Чарнецького навчався в УКУ, то вирішив писати курсову роботу з пані професоркою Марією Гарячою про три способи молитви згідно з навчанням Симеона Нового Богослова. Після завершення навчання в УКУ я написав більш обширну працю про Симеона Нового Богослова — як про вчителя молитви, містика і богослова.
У Східній Церкві лише три людини мають титул «Богослова»: це апостол Йоан Богослов, Григорій Богослов та Симеон Новий Богослов. Тепер богословами називають всіх, хто отримує відповідний диплом, але Церква впродовж своєї історії, схоже, вважала інакше. І під богослів’ям розумілося щось інше, ніж лише студії. Чому Симеон став одним із цих трьох Богословів?
Згідно з навчанням східних отців, богослов – це той, який молиться. І з досвіду молитовного життя він виносить теорію, яку він потім записує, якщо його Дух Святий на це надихає. І тоді інші, запалені його прикладом, ідуть цим шляхом. Коли Симеон Новий Богослов говорить про три способи молитви, йдеться не лише про те, як молитися, а про провід Святого Духа. Після третього способу, який він називає молитвою серця, Симеон Новий Богослов не зупиняється і говорить, що Святий Дух поведе тебе й далі.
Хоча є вагоме дослідження, згідно з яким Симеон не був автором тексту про три способи молитви. Це дослідження вказує, що працю про молитву написав монах Іван, але через те, що Симеон Новий Богослов мав великий духовний авторитет, цей текст приписали йому. Та весь Схід знає і сприймає як автора цього тексту Симеона.
Але й інші святі отці, твори яких входять в «Добротолюбіє», також мали глибокий особистий досвід Бога, вони також були людьми, які моляться – але чомусь одним з трьох «Богословів» церковна традиція обрала саме Симеона.
У творіннях інших отців ми можемо прочитати більше морального навчання, науки про чесноти, про боротьбу з духами. Ніхто не каже, що в них не було особистого досвіду. Але у своїх трьох томах Симеон Новий Богослов зумів передати глибину богопізнання, він зробив це прозою і віршами — гімнами, які мають надзвичайно глибокий богословський зміст.
Ми говоримо про богослів’я, про глибоке переживання молитви. Чи бачите Ви практичну користь науки Симеона Нового Богослова для широкого загалу людей? Бо коли йдеться про «Добротолюбіє» то на думку спадають монахи, та ще й затворники чи відлюдники.
Один зі сучасних східних авторів сказав, що «Добротолюбіє» вже давно вийшло за межі монастирів. Тобто ці книги стали доступними, стали читаними. Звичайно, їх треба читати у світлі сучасності — святі отці жили в інший історичний період, і тому застосовувати геть усе буквально з їхнього досвіду ми не зможемо. Але читати в Дусі Святому і роздумувати вартує, навіть є думки, що «Добротолюбіє» на Сході – це друга книга для духовного читання після Святого Письма. Це є досить вагома праця. Ось, до прикладу, Симеон Новий Богослов просить Бога, щоб Він дозволив споглядати і дотикатись до Нього Самого:
Дай мені, Христе, цілувати Твої ноги
Дай мені обціловувати Твої руки,
Руки, які сотворили мене через Слово,
Руки, які легко сотворили все.
Дай мені насичуватися ними, щоб ніколи не наситився,
Дай мені бачити Лице Твоє, Слове,
І несказанною красотою насолоджуватися і споглядати Тебе,
І радіти від споглядання Тебе,
Споглядання несказанного і небаченого,
Споглядання, яке є страшним.
Ось бачите – це є теологія про Бога, який є незбагненний, таїнствений, але який відкриває Себе тим, хто сподобляється споглядання. З прикладу його молитви можемо вчитися шукати цього досвіду.
Все ж таки – наскільки духовність «Добротолюбія» доступна для більшості людей, які зайняті роботою, домом, сім’єю – а тепер ще війна? Це практикували монахи в далекому минулому – чи можливо це поєднати зі стилем життя сучасної людини, навколо якої так багато шуму, стресів, нестабільності?
Треба шукати цієї тиші найперше у своєму серці. Без цього дуже важко жити. Без глибокого переживання Господа Бога ми не будемо мати глибини і сили скріпитися і виконувати Божу волю. Тому саме молитва — це отой шлях, який веде нас у правильному напрямку. І є практичні поради, досвід інших людей, який показує, що бути людиною молитви можливо за будь-яких обставин. Ось нещодавно я розповідав у інтерв’ю про блаженного Василія Величковського, який також був людиною молитви все своє життя: і коли жив у монастирі, і у важкі радянські часи в таборах і тюрмах — він витримував усе. Бо людина, яка насправді молиться і сповняється Господа Бога, стає сильною. Коли каменували первомученика Стефана, він молився і споглядав Ісуса. Так і тепер: молитвою і постом, як говорить напис у центрі міста біля Матері Божої, ми осягнемо перемогу. Бо ця боротьба — це не тільки війна фізична. Це протистояння добра і зла. Тому нам потрібно дуже багато молитися і сповнятися Божої сили.
Чи щось змінилося у Вашому молитовному житті завдяки тому, що Ви занурилися в твори Симеона Нового Богослова?
Непросто ділитися власним досвідом духовного життя. Твори Симеона Нового Богослова не стали для мене зовсім новим відкриттям. Ще раніше я прочитав книгу «Пісня серця», видану нашими отцями-студитами, у якій коротенько розповідається про шлях Ісусової молитви («Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», ред.), і я почав практикувати її, ще навчаючись у коледжі: щоденна Служба Божа, щоденне Причастя, читання Біблії — Слова Божого, молитва, і ось ця Ісусова молитва. Якщо правильно, без якихось крайнощів практикувати її, то все, що описують святі отці, втілюється у наш досвід. Я навчався у світському коледжі і водночас глибоко переживав молитву. Тому це можливо. Поєднання серця і ума — це щось глибоке, але дискурсивного розуму, який ми маємо, повністю вистачає, як кажуть святі отці, для всіх наших потреб. Ми можемо бути в серці з Богом, і одночасно спілкуватися з іншими людьми, навчатися, щось виконувати.
Що у працях Симеона Нового Богослова справило на вас особливе враження?
Дуже цікавими є його гімни, його віршовані твори, в яких явно видно велике богонатхнення. Коли ти їх читаєш, вони наче дотикають тебе і відкривають Бога як Світло, яке являється. Ти досвідчуєш, що Він не десь далеко, але дуже близько. Ось я можу зачитати:
І побачите Світло, яке засяяло у світі
Який сяючи закликає і взиває:
Я є Світло світу! (Ів. 8, 12 – 9, 5)
Був, є і буду, і хочу бути баченим,
Бо для цього Я прийшов у світ тілесно
Один зробившись подвійним
І одним також залишившись,
Щоб ті, які вірно поклоняються Мені, Якого бачать, як Богові,
І таємно зберігають заповіді Мої, просвічувались.
І умово, тайно навчаючись славі страшного Божества Мого
І прийнятого Мною тіла,
І безпомилково розуміючи подвійність природ,
Без сумніву оспівували Мене тоді як єдиного Бога.
Ось бачимо тут богослов’я і рівночасно це мовлено Самим Господом, який спілкується зі Симеоном.
Тут автор гімну говорить від імені Бога, так, ніби через нього напряму говорить Бог.
Він чує Його. Чує Бога і бачить Його.
Ви згадали про три способи молитви. Людям відомий здебільшого один спосіб, коли просиш щось у Бога, звертаючись до Нього своїми словами.
Три способи молитви — це розвиток молитовного шляху. Спочатку людина усно молиться, промовляючи «Отче наш», «Богородице Діво», «Символ віри» чи інші молитви, не надто концентруючись на своїх словах, навіть як промовляє їх уважно. Але коли ті самі молитви вона вже промовляє в думці, не тільки усно, і старається всю свою увагу глибоко сконцентрувати, тоді ця молитва має глибший характер — умовий чи уважний. Церква нас завжди закликає до такої уваги, щоб коли ми молимося – не розсівалися, щоб це не було машинальне промовляння слів. А потім вже йде третій спосіб молитви, який описується як заглиблення в себе, коли людина входить в глибоке спілкування з Господом Богом. Тоді ми промовляємо не тільки устами чи увагою, але також зі всього серця.
Ми бачимо це у своєму житті. Наприклад, хтось нас щось просить зробити. І в залежності від того, як людина до нас підійде, нерідко залежить і наша реакція на її прохання. Чи людина підійшла до нас абияк, чи зробила це з увагою. Ми це відчуваємо. А інколи хтось приходить і звертається до нас із глибини серця, і ми по-особливому відчуваємо, що присутність цієї людини у нашому житті глибша. Це я говорю про людське спілкування, але Бог теж хоче, щоб ми виходили з Ним на вищий рівень взаємин, щоби промовляли з глибини серця. В Біблії є такі слова: «Цей народ наближається до Мене своїми устами, серце ж їх далеко від Мене» (див. Мт. 15, 8). То якраз суть шляху молитви — бути близько Бога серцем. Він від нас недалеко, у Ньому ми живемо, дихаємо і рухаємося (пор. Дії 17, 28).
Від серця ми звертаємось тоді, коли у нас щось болить, або дуже нас хвилює. Тоді ми невимушено говоримо від серця до людини чи до Бога. А як молитися серцем у повсякденному житті? Людина не може штучно викликати в собі щирість, скорботу чи радість. Як це – молитися серцем, щоб це була справжня істинна молитва, а не вдавання чи гра, нехай навіть із добрими намірами?
Молитва серця — це Божий дар, а не наші зусилля. Це не якась езотерика. Ми не повинні йти напролом, аби отримати молитву серця, викликаючи в себе певний емоційний стан. Людина також повинна перебувати в стані благодаті, сповідатись, іти шляхом чеснот.
Ми шукаємо цей дар, як дорогоцінну перлину (пор. Мт. 13, 45-46), ми приготовляємося, але з духовних книг дізнаємося, що хтось може отримати цей дар через 10 років, а хтось і більше часу працював над собою під проводом досвідченого духовного провідника. Тому йдеться не про те, що людина хвилево увійшла в певний стан, щиро помолилася і тепер отримала дар молитви серця. Має змінитися внутрішній світ людини, вона сама стає людиною серця — глибокою, і тоді вже зі всієї глибини серця вона виносить і слова цього досвіду.
Цікаве порівняння зробив один західний богослов. Він сказав, що сучасні люди подібні до гуманоїдів з великою головою і малим серцем. Ми дуже розумні, багато всього знаємо, але наші серця маленькі – від того ми нещасливі. Тому наш розум потрібно поєднати з нашим серцем. Ми мали би говорити і діяти не лише з голови, але зі серця. Це повна переміна людини. Отже, треба пам’ятати, що від нас очікується труд, зусилля, а результат — поєднання ума і серця, є лише даром благодаті, який дає Господь коли і як хоче.
Нещодавно я натрапив в інтернеті на католицький сайт, який популяризує медитацію. Там якраз багато говориться про внутрішнє заглиблення. Але вони поєднують духовну практику святих отців із досвідом інших релігій, особливо з індуїзмом, йдеться навіть про «католицькі ашрами». Наскільки, з Вашого погляду, ці речі можна поєднати між собою?
Симеон Новий Богослов дає поради, близькі до згаданих вами індуїстських практик. Він каже: «Закривши двері келії, сядь у тихому місці в кутку, опусти бороду на груди, стисни трохи твоє дихання, потім відведи ум свій від усякої суєтності і проминаючої речі, опусти його в серце, туди ж звертаючи і чуттєві очі свої, щоб там пильнувати його. Де серце твоє, там нехай буде і ум твій». Бачите, тут є практичні поради, подібні до східної медитації. Святі отці певним способом християнізували тодішній досвід пошуку Бога інших релігій. Медитація була також в інших релігіях, і є зараз.
Водночас має бути прагнення поєднання з Господом Богом, а не просто бажання увійти в якийсь стан, у нірвану. Як я вже сказав, досвід Бога дає сам Бог. Людина тільки приготовляється. Займання якоїсь пози для медитації чи щось подібне має значення, але не є обов’язковим: людина може молитися серцем навіть коли їде в трамваї чи автобусі. Тому недобре зводити молитву до механічної практики. Звісно, людина може створити відповідну зовнішню обстановку, яка допоможе їй віднайти тишину: запалити свічку, увімкнути музику, заспокоїтись… І тоді пробувати виходити на глибший зв’язок з Господом Богом. Але зазвичай це все має перейти в такий шлях, що людина так скріпиться в Бозі, що навіть посеред суєти світу, виконуючи свої щоденні обов’язки, не втрачатиме глибокого зв’язку з Богом.
Я думаю, що багато хто міг би посвідчити про те, як він чи вона глибоко переживає Бога посеред суєти цього світу, навіть на фронті — там на передовій є воїни, які свідчать про те, як вони глибоко моляться, як переживають Господа Бога серед тих всіх труднощів. І про те, що вони дійсно відчувають Божу присутність і підтримку.
Ви є монах-редемпторист. Та коли ми говоримо про Ісусову молитву, ісихазм, «молитву серця», то на думку спадають чомусь монахи-студити або насельники монастирів закритого типу. Редемптористи ж є Згромадженням місійним. Як Вам вдається поєднувати духовність «Добротолюбія» з харизмою вашого Згромадження?
Це дуже цікаве питання. Ми, українські редемптористи, зазвичай стараємося жити східною духовністю, і тому кожен обирає, на чому більше зосереджувати свою увагу. Звичайно, освячення редемпториста, згідно навчання Конституції і Статутів Згромадження, про що я робив ліценціат, йде від апостольської діяльності, згідно апостольського способу життя. Тобто коли редемпторист проповідує Слово Боже, він сповняється Святим Духом і таким чином освячується.
Але водночас наші Конституції і Статути дуже чітко підкреслюють, що редемпторист також має бути людиною молитви. Наш засновник св. Альфонс Марія де Ліґуорі написав чудову книжку про молитву, і він наголошував на молитві постійно, цитував святих отців. Тобто без того, що ти молишся і глибоко переживаєш Господа Бога, твоє слово, твоя місія не буде мати великого успіху, тому що це є також боротьба.
Як я вже казав, я прийшов до редемптористів, уже маючи певний досвід молитви. Ще будучи у світі, юнаком я познайомився зі шляхом Ісусової молитви, читав твори святих отців і книгу «Невидима боротьба» Никодима Святогорця. І не тільки читав – я намагався їх застосовувати і жити тим всім, як Дух Святий мені допомагав. І тому я думаю, що це є можливо: поступово, не впадаючи в крайнощі, попри апостольські життя і діяльність, заглиблюватися і мати цей досвід. Тим більше, що ми, редемптористи, стикаємося з людьми, які мають такі прагнення, які читають святоотцівські твори, які йдуть шляхом Ісусової молитви. І ми, будучи їхніми наставниками чи порадниками, провідниками, покликані не тільки теоретично знати, але практично мати досвід — це корисне і потрібне. Тому я дякую Духові Святому, що Він мене веде цим шляхом.
Дякую, отче Юрію, за розмову.
Спілкувався і фото: Андрій Толстой
Також читайте: О. Юрій-Антоній Меуш ЗНІ: «Ворог людського спасіння воює проти святих місць»
О. Богдан Гелета ЗНІ: У боротьбі з власним гріхом ми вириваємося з трагедії, яка нас спіткала
Обитель Ізбавителя: свідчення монастиря редемптористів на вулиці Франка
Повязані записи
