Священик і монах зі Згромадження Отців Оріоністів, головний редактор журналу «Скинія» о. Юрій Блажиєвський у ексклюзивному інтерв’ю «Духовній величі Львова» розповів про те, як живе Згромадження Отців Оріоністів у Львові сьогодні, як працює з молоддю, а також повідав про особливості життя у монастирі в умовах ХХІ століття.
Отче, як розпочалася історія центру Луїджі Оріоне?
Загалом Центр Луїджі Оріоне – це духовний, релігійний центр, який фактично складається із кількох різних «реальностей». Храм – це парафіяльна каплиця. Будівництво нового парафіяльного храму наразі триває. Біля каплиці є ораторія – це місце для молоді та дітей, де вони проводять вільний час. Також звісно діє сам монастир. А на першому поверсі маємо дім для неповносправних хлопців.
Якщо говорити про самих Отців Оріоністів, за яких обставин вони розпочали своє служіння в Україні?
Отці Оріоністи приїхали до Львова 2001 року і спочатку вони мешкали на вулиці Пекарській в звичайній квартирі. Чому вони сюди приїхали? Тому що нині вже покійний наш співбрат, Оріоніст, який був єпископом Української Греко-Католицької Церкви в Аргентині, Михайло Микицей наполягав на тому, щоби Оріоністи їхали в Україну і також входили в цей східний обряд.
Тож у 2001 році сформувався такий «перший десант». Паралельно тут, через дорогу, в будинку за адресою Селянська 12, було куплено кілька приміщень на першому поверсі. Каплицю облаштували у колишньому продуктовому магазині. А у гімнастичному залі створили ораторію. Трохи згодом взялися за будівництво перших приміщень центру Отців Оріоністів у Львові — нових каплиці і ораторії. Потім, в 2013 році, фактично за один рік, був збудований монастир і в минулому році розпочалася будова нового храму, яка напевно буде тривати набагато довше.
Назвіть ім’я засновника і архітектора за проектом якого збудований комплекс?
Отже, перша будівля була спроектована архітектором Миколою Рибенчуком. Це львівський архітектор, який має визнання у нашому місті. Натомість решта комплексу була вже розроблена і зараз будується за проектом всесвітньовідомого архітектора зі Швейцарії – Маріо Ботта. Властиво, цей архітектор спроектував решту комплексу. Крім того, сподіваємось на побудову четвертого приміщення, яке використаємо для нової ораторії і парафіяльних катехитичних класів.
Чим відомий Центр Оріоністів сьогодні?
Як я вже казав,тут є просто кілька «реальностей», які постійно входять в діалог з людьми і між собою. Насамперед – це парафія. Вона будується навколо парафіяльного храму. Її живою частиною є ораторія для дітей і молоді. Очевидно, що до нас приходять не тільки діти і молодь, але також і їхні батьки. Відбувається багато інших заходів – залучаються різні дитячі колективи ззовні, розвивається співпраця з молодіжними і дитячими організаціями. Окрім того, маємо дім «Капернаум», де з нами живуть 10 хлопців з обмеженими можливостями. На базі цього дому існує майстерня для людей з інвалідністю. До неї включено близько 19 осіб. Ця майстерня загалом за своєю діяльністю нічим не відрізняється від майстерень спільноти “Віра і Світло”, “Лярш – Ковчег”, тому вони також дуже часто контактують між собою, співпрацюють. Крім того, у нас в монастирі живуть хлопці-послушники, які хочуть стати монахами і священиками нашого монашого Згромадження. На початку своєї духовної формації вони мешкають тут з нами, відвідують заняття в семінарії Отців Василіян в Брюховичах. Це щодо їх суто інтелектуальної формації. Натомість духовна формація відбувається в дусі Згромадження, тут на місці, де вони включаються в усі ці реальності, які є, і служать, наскільки можуть
Які у храмі є історичні предмети?
Оскільки це нова будівля, то особливих історичних предметів тут шукати годі. Однак якщо Ви підете до храму, то побачите статуетку Матері Божої. Це та статуетка, яку святий Луїджі Оріоне привіз із собою із своєї другої місійної подорожі до Південної Америки. Треба сказати, що засновник нашого Згромадження, італійський священик, святий Луїджі Оріоне, народився у 1872 році, помер у 1940-ому, тобто не є надто далеким від нас у часі. У 30-тих роках ХХ-го сторіччя він вдруге поїхав до Південної Америки, також перебував в Аргентині з місійними цілями, на території, де бракувало священиків. Він там допомагав, привіз з собою своїх співбратів. Таким чином на тих землях зародилося Наше Згромадження. Цю статуетку св. Луїджі Оріоне побачив одного разу, коли йшов вулицями Буенос-Айреса. Знайшов її на смітнику, викинуту, вона і сьогодні трохи ушкоджена. Очевидно, він не міг пройти повз, погодитися з тим, щоб статуетку Богородиці викинули. Тому він взяв скульптуру до себе, почистив, і відтоді вона завжди була зі св. Луїджі. І є багато свідчень, в тому числі письмових, також його власних, що коли він молився перед фігурою, вона інколи навіть світилася. Св. Луїджі ці випадки занотував, тобто інформацію про ласки, про які просили у молитвах перед фігурою Богородиці та отримували їх. Отже, це дає підстави говорити про те, що ця статуетка має не тільки історичну цінність, хоча їй приблизно 100 років, але також духовну вартість. Після смерті святого Луїджі Оріоне статуетка залишилась в Італії, в Тортоні, в місті, де розпочиналося наше Згромадження. Наші отці, коли були там, звернули увагу на статуетку, вирішивши привезти її в Україну. Це сталося у 2009 році.
Окрім того, треба сказати, що взагалі цей монастир і той храм, який будується зараз, є архітектурною цінністю, адже це проект Маріо Ботта, який вважається живим класиком. Також всередині парафіяльної каплиці маємо модерністський розпис іконостасу і розп’яття, який виконав професор Любомир Медвідь, знаний і шанований художник, член спілки художників України.
Чому, на Ваш погляд, монаший спосіб життя не втрачає актуальності крізь століття?
Бути монахом – це означає присвятити своє життя Богу. Можна бути, наприклад, одруженим священиком, і це також своє покликання. Можна служити Богові, будучи в світі, але такі особи також мають зобов’язання щодо інших людей, з якими живуть спільно. Натомість монах відрікається від того, аби мати якісь зобов’язання щодо себе чи своїх близьких, віддаючись повністю на служіння Церкві, Богу, в рамках харизмату того Згромадження, до якого він вступив. Тому я би не говорив тут про професію, бо професії можуть бути різні. Натомість, також може не варто сильно акцентувати на служінні, бо монашество, як таке, існує в Церкві не для того, щоб була зроблена якась робота, а для того, щоб бути знаком для цього світу. Монашество – це є знак. Знак Царства небесного яке вже тут, на землі. А очевидно, що Царство Небесне живе і діяльне, плідне і тому приносить різні плоди: такі, як та чи інша діяльність. І тут також треба розуміти, що діяльність -— не основне, а головне — це духовне життя, життя в спільноті, спільно з Богом. Ми не женемося за якоюсь самодостатністю, розвиток — це інструмент. Ціль — це єднання з Богом. І тому також важливо, що життя в монастирі — це життя присвячене, передусім, молитві. Колись, в XVIII сторіччі, в Австрійській імперії цісар Йосиф II мав візію того, що певні монаші згромадження, які не виконують жодної соціальної роботи, мають бути скасовані. І цей погляд, від його імені, називався йозефінізмом. Суть Церкви не в тому, щоб виконати якесь соціальне служіння, а в тому, щоби людина з’єдналася з Богом, перебувала разом з Ним. Молитва за весь світ часто відбувається в закритих монастирях, де люди не несуть такого безпосереднього служіння для інших, але моляться за цей світ, за тих, які просять їх про молитви, які потребують цих молитов. Водночас, кожна людина є індивідуальна. Так само в монашому житті — комусь добре бути пустельником, а комусь — жити в спільноті, у закритому монастирі, або серед інших людей. Бог не створив світ лише в одному кольорі, Він дав багато різних можливостей, багато різних покликань.
Підготували Ростислав Коцюбан, Максим Горуна
Повязані записи
