Багато, хто чув про феномен Туринської плащаниці, однак у світі існує ще одне унікальне зображення Ісуса, якого наука пояснити не може. Йдеться про Святе Обличчя з Манопелло, яке інколи також називають Хусткою (або Платом) Вероніки.
У сучасній літературі про Манопелло інколи використовують термін «Хустка Вероніки» як данину багатовіковій ватиканській традиції та історичній назві реліквії (від Vera Icon*). Водночас доводять, що за своїм походженням це не рушник із Хресної дороги, а поховальний Плат із порожнього гробу, на якому зафіксовано мить Воскресіння.
Згідно із висновками дослідників Манопелло, ця тканина насправді є сударіумом (сударем, хусткою), про яку згадує євангеліст Йоан (Йоан 20:7). Вона лежала на обличчі Ісуса в гробі поверх (Туринської) плащаниці. У момент Воскресіння, коли тіло Христа випромінило потужну енергію (світло), Його «мертве» обличчя відбилося на Плащаниці, а на тонкому платі, що лежав зверху, зафіксувався перший момент повернення до життя — відкриті очі уже «живого» Христа.
Плат із Манопелло
У 2006 році вийшла книга Пауля Бадде під назвою «Боже Обличчя. Плащаниця з Манопелло», яка вводить читача у захопливе дослідження правди про надзвичайну реліквію Воскресіння. На вуалі розміром 17 на 24 см, поміщеній у срібний релікварій, що виставлений для публічного огляду в головному вівтарі церкви в Манопелло, міститься зображення обличчя воскресаючого Христа.
Манопелло — це п’ятитисячне італійське містечко, розташоване в регіоні Абруццо, на відстані 30 км від Пескари. Неподалік знаходиться знаменитий санктуарій Євхаристійного дива в Ланчано.
Нерукотворний образ
Понад 20 років багато видатних науковців бралися за нелегку працю всебічних досліджень таємничої реліквії Обличчя Христа з Манопелло. Їхні результати свідчать про те, що цей образ виник у незбагненний для науки спосіб. Він безумовно не був намальований людською рукою, подібно до чудотворного образу Божої Матері з Гваделупи в Мексиці чи зображення мертвого тіла Христа на Туринській плащаниці.
Найновіші дослідницькі методи, застосовані для аналізу Туринської плащаниці, були також використані під час дослідження вуалі з Манопелло. Результати всіх цих експертиз однозначно вказують на те, що сучасна наука не в змозі з’ясувати, у який спосіб утворилося зображення і звідки походять ці таємничі кольори, завдяки яким образ Святого Обличчя захоплює своєю красою та випромінює життя.
Професор Данто Вітторе під час своїх аналізів застосував цифровий сканер із дуже високою роздільною здатністю. Це дозволило йому встановити, що між волокнами досліджуваної тканини немає жодних скупчень барвників. При мікроскопічному збільшенні чітко видно, що на матеріалі немає навіть найменших слідів фарби. Якби ж образ був намальований олійною фарбою, вона б обов’язково осіла у вільних просторах між нитками. Було також виключено, що образ малювали акварельною технікою, оскільки контури, обриси очей і губ є настільки бездоганно чистими, що намалювати їх у такий спосіб неможливо.
Найбільш дивовижною рисою Обличчя з Манопелло є прозорість полотна та той факт, що образ чудово видно як з одного, так і з іншого боку — немов на діапозитиві (слайді). На ньому немає жодних пігментів. Це, безперечно, унікальне явище у світовому масштабі. Додатковою властивістю образу з Манопелло є його мінливість, оскільки при різному освітленні він набуває іншого вигляду. Зі зміною освітлення змінюється й образ, так, ніби він живий. Якщо дивитися на нього проти яскравого світла, він стає невидимим, оскільки робиться прозорим.
У цьому надзвичайному зображенні обличчя присутні певні властивості картини, фотографії, голограми — але це ані картина, ані фотографія, ані голограма. Тіні на портреті витонченіші, ніж їх змогли б намалювати найбільші генії живопису. Відбиток обличчя демонструє багато явищ, яких не можна пояснити, і через які наука постає перед великою таємницею.
У світлі люмінесцентних ламп тонке полотно набуває медово-золотистого кольору; Плат виглядає точнісінько так, як містичка XIII століття Гертруда з Гельфти описувала обличчя Христа, споглядаючи у видінні Хустку Вероніки. Лише при яскравому світлі тонкий плат являє тривимірне обличчя, майже голографічне. Полотно настільки тонке, що здається, ніби у складеному вигляді його можна було б помістити в горіховій шкаралупі. Професор Вітторі з університету в Барі та професор Фанті з університету в Болоньї під час мікроскопічних аналізів підтвердили, що на Платі немає слідів фарби. Лише в місці зіниць волокна виглядають так, ніби вони припалені дією високої температури.
Лікарі стверджують: вигляд зіниць Обличчя з Манопелло свідчить про те, що цей Чоловік переніс крововилив у мозок. Його зуби є характерними для людей, які жили в Палестині за часів Христа.
Наукові дослідження підтверджують, що образ Божественного Обличчя з Манопелло не міг бути намальований людиною. Отже, він є, як свідчить традиція, «ахейропоїтос» — тобто не намальованим людською рукою (нерукотворним).
Найдорожча тканина
Святе Обличчя з Манопелло — це дивовижний образ, зафіксований на дорогоцінній стародавній тканині. До наших часів збереглися лише її невеликі шматки. Це вісон, який називають морським шовком, і в античності він був найдорожчою тканиною. Найдавніші фрагменти цього дорогоцінного полотна, що дійшли до наших днів, датуються IV століттям. З технічної точки зору на морському шовку неможливо нічого намалювати.
Структуру цього полотна досліджував професор Джуліо Фанті, який дійшов висновку, що ми маємо справу з дуже тонким матеріалом, витканим із ниток із середнім перерізом 120 мікронів. Він тонший за нейлон — синтетичне волокно, вперше вироблене в 1945 році. Спосіб ткання є традиційним, а отже, простим і нерівномірним. Між нитками існують порожні простори розміром від 150 до 350 мікронів. Тканина прозора, і тому її називають вуаллю. У вільних просторах між нитками немає жодних пігментів чи інших матеріалів. Слід підкреслити виняткову річ, а саме той факт, що просторова тональність кольорів (зміна відтінку і тіней) невідомого походження становить тут 0,5 міліметра, тоді як на Туринській плащаниці — один сантиметр.
Професор Віго стверджує, що лише вісон може бути настільки прозорим і тонким, як Хустка з Манопелло, і водночас вогнетривким, як азбест. Жодна людина не здатна намалювати бодай щось на такому матеріалі, а тим паче такий досконалий образ, який знаходиться в Манопелло. Вісон можна намочити (мається на увазі суцільне забарвлення шляхом занурення), але на ньому абсолютно неможливо малювати — на таку тонесеньку тканину просто нереально нанести жодну фарбу.
Пауль Бадде підкреслює, що «у правому оці зіниця чітко зсунута вгору, що було б неможливо на фотографії.
Отець-капуцин Паоло Паломбаріні, парафіяльний вікарій санктуарію, розповів CNS: «Обидві зіниці відкриті. Але можна помітити, що права зіниця звужена більше за ліву, оскільки це перша мить Воскресіння, і відбувається те саме, що й під час нашого ранкового пробудження».
«Коли ми спимо, — зазначив він, — ми цього не усвідомлюємо, але наші зіниці повністю розширені. Вранці, коли ми розплющуємо очі та бачимо світло, наші зіниці реагують звуженням, адже їм потрібен певний час на адаптацію при переході від темряви до світла».
Образ не є голограмою, яку він так сильно нагадує, коли ми дивимося на нього проти світла. Полотном проходять характерні згини, так, ніби плат був тривалий час складений: один раз уздовж і двічі впоперек. Кольори переливаються у світлі між умброю, сієною, сріблом, сланцем, міддю, бронзою та золотом; здається, що вони утворюються так само, як на крилах метелика, оскільки під мікроскопом на матеріалі не видно жодних слідів фарби, а у світлі, що падає ззаду, він стає прозорим, як скло; тоді ж зникають і сліди згинів. Таке явище можна спостерігати винятково на вісоні (морському шовку) — найціннішій тканині стародавнього світу (…). Проти світла полотно стає абсолютно прозорим, тоді як у тіні здається графітово-сірим».
Коли в базиліці Святого Петра Мартін Лютер уперше на мить побачив цей Плат, який тоді називали Хусткою святої Вероніки, він, найімовірніше, дивився на нього проти світла, і тому не зміг розгледіти жодного зображення.
Своє розчарування він висловив у різкому твердженні: «Стверджують, що на Хустці Вероніки зафіксоване справжнє Обличчя нашого Господа. Насправді ж це шматок світлого льону, який підіймають угору. А бідні простаки не бачать нічого, крім шматка світлого льону на чорній дошці».
Лютер обмежився першим враженням і не підійшов ближче, щоб пересвідчитися. Пошук аргументів проти папства, розчарування та всілякі упередження закрили Лютеру шлях до пізнання всієї правди і спонукали його назвати Хустку Вероніки «диявольським обманом римських пап».
Та сама Особа
У десятому томі приватних одкровень відомої італійської містички Марії Вальторти (усі її писання були видані друком за розпорядженням папи Пія XII) 22 лютого 1942 року записано такі слова, які промовив до неї Ісус:
«Хустка Вероніки [Плат] є стимулом для ваших скептичних душ. Ви, раціоналісти, збайдужілі, хиткі у вірі, ви, що проводите бездушні дослідження, порівняйте відбиток обличчя на Платі з відбитком на Плащаниці. Перший — це Обличчя Живого, другий — Померлого. Проте довжина, ширина, соматичні риси, форма, характеристики — однакові. Накладіть ці два відбитки один на одного. Побачите, що вони збігаються. Це Я. Я прагну нагадати вам, ким Я був і ким став із любові до вас. Щоб ви не заблукали, не стали сліпими, вам має бути достатньо цих двох відбитків, щоб привести вас до любові, до навернення, до Бога» (Марія Вальторта, «Євангеліє, як воно було мені об’явлене», Centro Editoriale Valtoriano, 2003, с. 414).
Багаторічні дослідження Плата з Манопелло, які понад 20 років тому започаткувала спеціалістка з ікон — черниця Бландіна Пасхаліс Шлемер, зацікавили інших науковців і в результаті привели до несподіваного відкриття: мертве Обличчя з Туринської плащаниці та живе Лице з Манопелло — це та сама Особа. Зображення цих двох облич точно збігаються, а отже, ці два образи представляють ту саму Особу.
Накладання (супрапозиція) плівки із зображенням Лиця з Манопелло на Лице з Плащаниці є графічно-математичним доказом того, що ми маємо справу з тією самою Особою. З наукового погляду немає жодних сумнівів, що обидва обличчя — з Плащаниці та з Манопелло — на 100% відповідають одне одному за структурою та розмірами. Збіг є настільки винятковим, що тут слід говорити про математичний доказ.
Зображення мертвого тіла на Туринській плащаниці та Боже Обличчя з Манопелло є, безперечно, найбільшими чудесами у світі. З наукового погляду ці зображення не мали права існувати. У всьому світі немає такого образу, який своїми властивостями міг би бодай мінімально зрівнятися з цими двома.
Даючи нам Свій образ на Туринській плащаниці та відбиток Свого обличчя на Платі з Манопелло, Христос закликає всіх нас до навернення, до встановлення з Ним особистого зв’язку в Таїнствах покаяння і Євхаристії та в щоденній, наполегливій молитві.
Водночас ми маємо постійно пам’ятати про те, що: «Християнство — це не форма культури, ідеологія чи якась система високих принципів або цінностей. Християнство — це Особа. Християнство — це Присутність. Християнство — це Обличчя: Ісус Христос!» (Іван Павло II, Берн, 4 червня 2004 року).
* Плат Вероніки, Обличчя з Манопелло, Образ у Ватикані
Не існує історичних доказів існування жінки на ім’я Вероніка. Це ім’я швидше за все утворилося з поєднання латинського слова Vera (справжня, істинна) та грецького Eikon (образ, ікона). Тобто Vera Icon — це «Справжній Образ». З часом у народній традиції назва реліквії («Вероніка») перетворилася на ім’я жінки, яка обтерла обличчя Ісуса, коли Він ішов на Голгофу. Тому, називаючи Плат «Веронікою», дослідники часто мають на увазі просто «Істинний образ Христа», незалежно від того, як саме він утворився.
Деякі науковці вважають, що Плат із Манопелло — це і є та сама знаменита реліквія, яка століттями зберігалася у Ватикані і була відома всьому світу як «Хустка Вероніки» (до неї ходили мільйони паломників, про неї писав Данте). У XVI столітті (під час пограбування Риму у 1527 році або пізніше) оригінал ймовірно зник із Базиліки Святого Петра і таємничим чином з’явився у містечку Манопелло.
Ватикан офіційно не підтверджує, що реліквія в Манопелло — це «справжня Вероніка». Проте у 2006 році Папа Бенедикт XVI здійснив знаковий крок: він особисто поїхав до Манопелло, щоб помолитися перед цим образом. Це був перший візит Папи до цієї реліквії за сотні років, що багато хто розцінив як мовчазне визнання її справжності.
У соборі Святого Петра є реліквія, яку раз на рік (у п’яту неділю Великого посту) виносять на високий балкон для благословення вірян. Проте вона знаходиться у важкій оправі за склом, і її показують з такої великої відстані, що розгледіти щось практично неможливо. Сам образ більше схожий на малюнок.
Дослідники, зокрема Пауль Бадде та о. Генріх Пфайфер, переконані, що справжню «Вероніку» вкрали з Ватикану ще в XVI столітті (імовірно, під час Sacco di Roma — розграбування Риму в 1527 році). У старій оправі, яка досі зберігається у Ватикані, розбите скло. Тож можна припускати, що нинішня ікона у Ватикані — це копія, створена пізніше. Що зовсім не применшує її велике духовне та культурне значення.
Варто зазначити, що образ із Ватикану (не той що в Манопелло), відомий також як Мандиліон, привозили до Львова у січні-лютому 2015 року. Ця подія була унікальною, оскільки реліквія з особистої захристії Папи Римського залишила Ватикан уперше за 100 років спеціально для виставлення в Україні.
При підготовці використано матеріал з trwajciewmilosci.pl, catholicweekly.com.au
Також читайте: Таємниця образу Богоматері Ґваделупської
Чудотворні ікони Львова: «Світлоносну свічу бачимо – святу ікону Твою, Богомати»
Не лише Туринська плащаниця: 10 реліквій часів Христа
Повязані записи
