Чому пам’ятник Ксав’єру Моцарту у Львові такий «страшний»? Яким чином Львів зцілює душі та чи справедливо його називають духовною столицею України, і хто, на думку колишнього лідера фракції «Самопоміч» у Верховній Раді, лікаря, психотерапевта Олега Березюка, з нині живих особистостей є духовною величчю Львова.
«25 грудня не польське і не угорське Різдво»
– Пане Олеже, Ви в Бога вірите?
– Так.
– Що для Вас означає вірити в Бога?
– Ми віримо в те, чого не знаємо. Віра передається в поколіннях. Віра – це не раціо, це дух і метафізика, що допомагає вижити.
– Ви молитеся?
– Я молюся щодня. А воно не забирає багато часу. Я взагалі доволі обережний до тих, хто демонструє дуже багато віри. Для мене віра – річ інтимна. У мене було багато рішень, які вимагали неймовірної концентрації внутрішньої енергії, вони завжди супроводжувались усамітненням і молитвою.
– Є люди, які не вірять в молитву.
– Якщо хтось не вірить, то нехай сприймає молитву хоча б як медитацію. Я мав три рочки, коли бабця навчила мене «Отче наш». І я молюсь тими ж словами та кажу «іже єси», хоча я знаю українську версію. Але коли я в задумі, то молюсь бабусиними словами автоматично, ці слова вкладені вже напевно в наш генотип. Коли мене вчили цієї молитви, я не думав, я довіряв.
– Оскільки Ви шануєте традицію, то наскільки для Вас принципово святкувати Різдво 7 січня?
– Це сентимент звички та й все. Звісно, що якби дату святкування перенесли, то приходило б шосте число і мене б щеміло в душі, і ми б точно сідали з сім’єю та згадували. Але це не має значення. Це слабість організаційної структури, це технічна річ, не потрібно пов’язувати її з Богом. Хоча шостого числа я б все ж таки сідав і згадував, але мої діти вже так не робили б. Святкування 25 грудня це не польське і не угорське Різдво. Це треба зробити і не мучитися з тим розповідаючи байки, що перейдемо на новий стиль через п’ять, 10 чи 25 років. Але мене все ж буде щеміти в цей день і я точно буду згадувати. А що ж тут поганого?
«Це могло статись тільки у Львові»
– Минулого року у Львові було багато дискусій навколо скульптури Ксав’єра Моцарта. Одні кажуть, що вона потворна, інші говорять, що це форма втечі від совка, треті політикують навколо цього.
– Як у віках буде сприйнята ця скульптура ми не знаємо. Я б всім порадив придивитись до цього пам’ятника. Ця скульптура є насправді віддзеркаленням нашого часу, це пам’ятник болю, страждання, викривлення, маскування, потворності, яка покриває, або закриває велич людського духу і людської природи. Свідомо чи підсвідомо, але автор буремної скульптури втілив у ній буремний дух нашого часу. У сьогоднішньому світі так багато нашарувань і викривлень, що закривають велич людського духу. І в цьому, мабуть, особливість цієї скульптури. Це геніальна річ, і це могло статись тільки у Львові. Протестувати проти цього означає заперечувати реальність.
– Іншими словами, люди дивляться в дзеркало і це їх лякає?
– Мабуть, так. Але разом з тим люди часто дивляться в дзеркало і бачать там лише те, що хочуть. Дзеркало це велика омана.
«Титул «шаман» я сприйняв за честь»
– Політичні опоненти називали Вас у ЗМІ «шаманом». Це досить незвично.
– Що для Вас шаман?
– Шаман це той, хто володіє певними надприродними вміннями. Щонайменше він може надавати певну психологічну допомогу. То чи у Вас є надприродні здібності?
– Я точно не маю ніяких надприродних здібностей. І слава Богу, бо я знаю людей які мають і це велика мука. Виконуючи обов’язки керівника Адміністрації міського голови Львова я не займався психологією чи метафізикою, я виконував свої посадові обов’язки. Це значною мірою посада комунікацій міського голови з працівниками міської ради і суспільством.
– То як це слово причепили до Вас?
– Я знаю, хто перший використав це слово щодо мене. Це була хороша людина і вона вже померла. Вона зробила це жартівливо, і цей жарт тільки вона розуміла, а потім це підхопили невігласи, які хотіли з цього зробити погано. Але вони навіть не знають, що таке шаманство.
– Дайте своє бачення.
– Шамани – це первісні лікарі, які тонко розуміли природу речей, були спостережливими та знали як допомагати людям. Будь-якого лікаря з нашого часу перемісти в ті часи і його сприйняли б за шамана. У минулому це була інтерпретація надприродної сили знань. Шамани надавали допомогу фізичну і ментальну. Шамани відкривали перший конгрес європейської асоціації психотерапії. Тому як психотерапевт я сприйняв титул шамана від мудрої інтуїтивної людини за честь.
«Ми купуємо те, що не треба»
– Як психотерапевт поясність, що не так з людством, що останні два роки нас так вимучують віруси та локдауни.
– Людство платить за свою мобільність і за свій інтенсивний розвиток, в тому числі значний поступ у науці. Святе місце порожнім не буває. Колись антибіотики впоралися з бактерійними пандеміями, але вони не діють на віруси. Тож віруси розправили крила, окрім цього ми ще не знаємо природним чи лабораторним шляхом з’явився нинішній вірус. Разом з тим те що світ так швидко закрився і винайшов вакцину зберегло мільйони життів.
– Чи існує позитивна сторона пандемії?
– Локдауни зробили свою добру справу для економіки, яка була дуже сильно роздута. Непомірне споживацтво руйнує людство. Ми купуємо те що не треба, продукуємо те що не треба, заробляємо додану вартість, яка не має цінності. Разом з тим люди знову почали усвідомлювати, що вони слабкі, бо багато з нас відчували себе невразливими та поводились надто нерозсудливо та свавільно. Дуже корисно відчувати свій дефіцит, тому що почуття грандіозності таке ж недобре які й почуття неповноцінності. Треба брати урок з пандемій, бо вони є наслідком нашої людської діяльності. Далі буде важко. Це не початок, це середина ери спуску вниз людства до нового етапу.
«Содомора посеред нас!»
– Яку б постать, що живе нині, Ви назвали б духовною величчю Львова?
– Андрій Содомора. Неймовірний інтелектуал, духовний чоловік, аскет, монах духу, велич знань. Захоплююсь ним, насолоджуюсь кожним його словом, написаним чи сказаним. Це неймовірна людина, яка здатна поєднати тисячі років із сьогоденням. Він був моїм викладачем латини в університеті. Спочатку ми «дурне-молоде» не розуміли з ким маємо справу. А на той час він вже переклав Лукреція «Про природу речей», і коли він нам читав ми заслуховувалися. Він навчив мене читати ці речі, він відкрив для мене Франка і багато іншого. Тішусь, що він є Почесним громадянином міста. Йому не треба возвеличення, але треба, щоб про нього знали, купували його переклади і книжки та слухали його лекції, бо він посеред нас. Содомора посеред нас!
– Чи справедливо ми називаємо Львів духовною столицею України?
– Так, Львів – це беззаперечно духовна столиця України, хоча б тому, що у Львові живе Андрій Содомора. Саме у Львові жили і живуть багато філософів і духівників і не тільки українських. Львів відповідає першому рядочку Євангелія від Івана «Спочатку було слово», бо з львівського слова все починається. Дисиденти які свого часу знайшли тут свій прихисток, вони ж словами будили людей. А якщо піти вглиб історії, то це слово що перетворилося в друк вигнанцем з Московії Іван Федоровичем, який надрукував абетку саме у Львові. Саме у Львові люди ховалися від московської деспотії. Ми почали друкувати тексти, які б несли слово. Саме зі слова проростає поведінка, якщо ти не знаєш правил, то продукуєш поведінку, яка тебе знищує. А Львів продукує правила.
– Які Ваші особисті стосунки зі Львовом?
– Я сьогодні не у владі. У владу я пішов у 2006 році та пройшов складний шлях до керівництва державою і весь час я мав мрію повернутися до Львова і працювати лікарем. Коли я приїжджав з Києва дуже втомлений і виснажений, я приходив вранці на площу Ринок, коли на ній ще мало людей, я сідав, пив каву і просто задивлявся. І одного разу я зрозумів, що мене так тягнуло в центр міста – візуальний контакт з тонкими естетичними архітектурними формами стабілізує нервову діяльність. Вони не хаотичні. Ці форми, створені духом, бо талановиті люди, це духовні люди, і вони створюють вишуканість, яка стабілізує. Форма і дух працює одномоментно назустріч один одному. І Львів є містом, яке це робить, і це мій власний досвід.
– Як не звикати до Львова?
– Людина задумується, коли страждає. Коли я приїжджав з Києва і страждав від виснаження, від зневаги, від хвилювань, тоді думав, Господи, яке воно прекрасне. Парижу вже нема, як нема вже і Сан-Франциско, багато міст у світі втратили себе, тому я тішусь, що у нас є Львів.
Розмовляв Андрій Толстой
Повязані записи
