У Львівському Музеї народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького відбувся десятий благодійний фестиваль «Святкуймо Воскресіння разом». До підготовки автентичного свята залучили сотню волонтерів. Їхня праця була розділена за 9-тьма напрямками – саме стільки майданчиків діяло під час фестивалю (майстер-класовий, театральний, інтелектуальний та ін.). Чим ювілейний фестиваль відрізнявся від попередніх, які були головні родзинки та чому волонтери вважають щорічну підготовку фестивалю «позитивним наркотиком» спілкуємося із заступником директора БО «Фундація Духовного Відродження» ЛА УГКЦ Оленою Карнаух.
– Які були особливості цьогорічної програми фестивалю? Адже стільки тем, численні майстер-класи…
– Серед них – інтелектуальний майданчик. Ми запросили двох спікерів: отця Тихона Сергія Кульбаку та майстриню давнього одягу Роксолану Шимчук. Гасло 10-го фестивалю було «Радіймо серцем» і отець Тихон розповідав про радість з духовної точки зору, а Роксолана Шимчук повідала про символіку вишиванок, які українці завжди вдягали на свята і про прикраси, які особливе значення мають для жінки. Адже радість є у душі, але вона може бути присутня і у одязі. Втім серце фестивалю – це діти. Щасливі діти – щасливі батьки. Тому особливу увагу ми присвятили дитячому та молодіжному майданчикам. Всі бавляться з дітьми на масових заходах, але у нас це завжди родзинка, бо діти буквально не хотіли іти додому із фестивалю. Ще цього року на подію було запрошено аж три театри: два студентські і один ляльковий. Тож спільно поринемо у сценічні світи.
– Щороку фестивалі змінювали гасла. Але ювілейне свято акцентувало саме на радості. Чому?
– Термін «депресія» зараз присутній скрізь, але ми пропонуємо підходити до життя із такою радістю, про яку каже Христос: «І ніхто не зможе забрати у Вас цієї радості». Бо – це радість Воскресіння і те, заради чого творилася історія Спасіння. Це звершення тієї Жертви. І фестиваль ми творимо саме у радісний Великодній час. Незважаючи на час криз, а навіть війни завжди зупинялися у часі Різдва та Великодня, ми маємо відчути цю особливу радість. А щодо минулорічних гасел, то вони завжди залежать від музи. Наприклад, у рік Шептицького ми відкрили томи послань Митрополита, які лежать у мене на поличці. Там можна знайти відповідь на усі запитання. Тоді гаслом було: «Працюйте чесно у своєму покликанні і більш нічого». У інший рік сталася анексія Криму і особливими гостями фестивалю були кримські татари і гасло мали співзвучне: «Україна святкує Воскресіння разом».
– Чи маєте найбільш яскравий спогад за роки фестивалю?
– Мій спогад – це погода під час трьох останніх фестивалів. Торік на Провідну неділю падав сніг, ішов дощ і у один день ми переживали усі сезони, але люди все одно не покидали гай. У 2017 році Софія Федина водила гаївки під снігом, а Тарас Гаврик щедрував зі сцени. Попри такі погодні перепитії, на обличчях гостей були радісна посмішка і натхнення. Ці спогади зафіксовані у наших серцях і на світлинах, які й сьогодні продовжуємо переглядати. Я не була присутня під час першого фестивалю, але спілкувалася з його ініціаторами та засновниками, і їхнім найяскравішим спогадом є наші волонтери, які навіть за тижні до події готові невпинно присвячувати свій час створенню декору, розробці програми, організаційним моментам. Адже суть тут не у програмі, а у тій особливій комунікації, коли разом співпрацюють молоді люди, які готові чимось пожертвувати і служити заради тієї ідеї у яку вони вірять.
– Що “тримає” постійних волонтерів у фестивалі “Святкуймо Воскресіння разом”? Адже Ви маєте цілу базу помічників.
– Я думаю, що це залежить від атмосфери і спільних цінностей, які поділяють волонтери.
Під час фестивалю ти багато отримуєш. Це — досвід, знайомства, навчання. Наші постійні волонтери щороку мають відчуття власного зростання. Наприклад, Богданка Лосин, яка раніше постійно допомагала з благодійною лотереєю — тепер вже координувала майстер-класи. І це такий кайф – щоразу ставати результативнішим і більш ефективним, навіть у своєму маленькому майданчику. Важливо, що координатори майданчиків безпосередньо зустрічаються з людьми. Ти і сам отримуєш радість від того, що робиш, і бачиш задоволені обличчя довкола. Це неймовірні емоції і позитивний наркотик, який ти постійно хочеш спробувати.
Розмовляла Оксана Бабенко
Світлини із фб-сторінки Олени Карнаух та БО «Фундація Духовного Відродження», Миколайко Мирославович
Повязані записи
