Сьогодні пропонуємо вашій увазі ще одну цікаву мандрівку у пошуках розкішних панорам Львова. Парох церкви Покрову Пресвятої Богородиці на Верхньому Личакові (вул. Личаківська, 175 ), отець Андрій Боднар, люб’язно запропонував нам екскурсію на дзвіницю і відмовитись ми не змогли. Нашим провідником нагору був брат Юрій. Власне, завдяки йому наш підйом був надзвичайно цікавим, приємним та досить легким.
Забігаючи наперед, хочу застерегти всі “гарячі голови” – підйом на дзвіницю зараз можливий тільки з приміщення дому Дитячо-юнацького молодіжного центру «Ораторія» святого Домініка Савіо, який фізично сполучений з дзвіницею. Тому робити спроби самостійно піднятися на вежу буде даремною тратою часу.
Будівля церкви Покрову Пресвятої Богородиці, колишнього костелу Матері Божої Остробрамської була повністю завершена у 1938 році. Можна сказати відносно недавно, тому логічно, що при будівництві дзвіниці використовувались сучасні матеріали, такі як сталь, бетон та інші.
Проте, у 1939 та 1941 рр. вежа дзвіниці та храм були пошкоджені артилерійськими та авіаційними снарядами, сліди від яких було видно до 1990-х.
Оскільки, вежа дзвіниці не розраховувалась на візити туристів і мала своє чітко визначене призначення, на комфортний підйом сподіватися не доводилось. В середині вежі, на висоті приблизно 7-10 метрів, одна над одним розташовані бетонні перемички. Вони не закривають всього периметру вежі і слугують тільки для встановлення металевої драбини на наступний рівень.
Попри всю свою фізичну міцність та надійність, драбина, яка тільки двома своїми кінцями закріплена до бетонного перекриття, злегка похитується і додає адреналіну тим, хто по ній підіймається. Щоб не створювати зайвих вібрацій на поставленій майже вертикально драбині, ми підіймалися по черзі і тому дуже повільно.
Особливо незручним моментом для підйому виявився останній етап. Тут драбина хоч і не висока, близько 4 метри, але розташована повністю вертикально. Проте панорама, яка відкрилася нашому погляду з верхівки дзвіниці, повністю компенсувала весь дискомфорт підйому.
Бувають на землі місця, де час зупиняється і де відчуваєш абсолютний спокій. Мабуть дзвіниця церкви Покрову Пресвятої Богородиці є одним з них. Попри висоту і холодний вітер, попри всілякі людські страхи та фобії, тут почуваєш себе добре та затишно. А розкішний пейзаж рідного міста доповнює цю дивну гармонію.
Як би добре не було на горі, але завжди приходить час спускатися вниз. Спуск, попри всі наші очікування, виявився не таким складним. Загальний час відвідин дзвіниці склав близько години, але хороший настрій залишився на весь день.
Брат Юрій пропонував зробити найближчим часом вечірню прогулянку на дзвіницю з можливістю помилуватися Львовом у вечірніх вогнях. Пропозиція дуже цікава, але хочеться щоб трохи опало листя і був кращий огляд.
Роман Метельський
За матеріалами: photo-lviv.in.ua
Повязані записи
