Ми покоління тих, що завжди поспішають. Ми стараємося все робити швидше, бігти кудись, встигати по кільканадцять речей одразу. Ми вчимося, працюємо, допомагаємо в громадських організаціях, вибігаємо вранці з дому ще засвітла, повертаємося – затемна. Так щодня, ось уже з року в рік, а потім такі – бац – а вже півжиття пролетіло й що далі? Працювати й вчитися – це не погано. Погано це стає тоді, коли все замінює нам «життя». Як часто ви просто приходите додому й говорите з мамою чи з татом про світ? А не: «Заждіть, мамо, в мене тут проект/семінар/робота…» (необхідне підкреслити). Як часто ви телефонуєте близьким друзям попитати чи у них все гаразд? Коли ви востаннє гуляли вечірнім Львовом, насолоджуючись музикою вуличних музик?
Ці всі запитання звісно провокативні, адже кожен зараз почне говорити мені, мовляв, звісно так є: я так роблю, я говорю, я дзвоню, я гуляю… Але, чи всі ваші відповіді будуть правдивими? От проаналізуйте свій робочий тиждень. Як багато часу ви тратите на… життя? Що я маю на увазі під цим словом… Чи звертаєте ви увагу на перші сонячні дні? Чи робите щось, що приносить вам задоволення? Коли ви востаннє купували квіти коханій дівчині? Як давно ви робили приємний сюрприз коханому хлопцю? Замислились? От і я про це роздумую.
Ми живемо в жахливому ритмі, який не дає нам насолодитися Божими дарунками: природою, людьми, сонцем, любов’ю. Господь сотворив геніальний світ. В ньому все доповнює одне одного, аж страшно іноді подумати, що я не зможу побачити всю повноту його творіння, бо я забуваю про це. Я так поспішаю щось робити, що повз мене проходить про те, що дав нам Господь, – краса зоряного неба, височезні гори, Божі створіння, які населяють ліси й перелічувати можна довго…
Ми – покоління тих, що поспішають. Проте, ми геть пропускаємо саме життя. У мене виникає питання: куди ми поспішаємо? Куди цей поспіх нас приведе? Й взагалі чи поспішав Бог, коли творив наш світ? Або ж він насолоджувався кожним моментом свого величного творіння й заповів нам насолоджуватися кожною секундою життя, адже ми й справді дуже обмежені в часі.
Ольга-Марія Гнип
Повязані записи
