Щоб називатися милосердним, вчинок має бути спрямований на найвище благо людини, а саме на її вічне спасіння.
Багато говорилося про милосердя покійного Папи Франциска в порівнянні з нібито жорсткістю двох його безпосередніх попередників. Я не буду тут порівнювати і не претендуватиму на те, щоб судити цих людей за їхніми заслугами. Я хочу лише скористатися нагодою, щоб уточнити, яку роботу повинен виконувати той, хто навчає моралі, і як вона пов’язана з милосердям.
Я люблю лікарів, які вміють гарно поводитися з пацієнтами. Але я шукаю лікаря не заради цього. Я хочу, щоб мій лікар добре діагностував проблему і чітко її вирішував. Я хочу, щоб він ставився до мене з належною повагою, кажучи мені, що саме не так, що з цим можна зробити — з якою надією на успіх і з якими ризиками.
Існують різні варіанти, в яких вчитель моралі подібний до лікаря. Наша віра в Бога передбачає віру в об’єктивну моральну істину — і не лише теоретичну та абстрактну. Триіпостасний Бог створив людей на Свій образ і подобу, неминуче соціальний, який процвітає на основі правди. Грішити проти цієї істини — означає протиставити себе Богові, ближнім і самому собі, незалежно від того, як ви оцінюєте свої вчинки. Це все одно, що завдавати шкоди якійсь своїй кінцівці чи органу, приймати отруту, чи встромляти ніж у своє тіло. Обов’язково буде боляче.
На перший погляд, завдання вчителя моралі нескладне. Він повинен сказати нам, що правильно, а що ні: що слід поважати, схвалювати, дозволяти, допускати за певних обставин, а що не можна схвалювати чи виправдовувати. Ми, католики, також віримо, що певні пороки — окрім тих випадків, які пом’якшують провину конкретного грішника — розривають стосунки людини з Богом, фактично говорячи Богові, що ми будемо чинити по-своєму, попри те, що Він нам заповідає. Такий гріх є смертельним. Це духовний ціанід. Якщо ви проковтнете капсулу з ціанідом, ви помрете, та й по всьому.
Отже, вчитель моралі попереджає нас про отруту і загрози, які нас оточують: про беладону, вовчі ягоди, хижих звірів, чадний газ, оголені дроти під напругою. І неважливо, що хтось думає про ці речі, тому ми й молимося, щоб Бог був поблажливим до нашої глупоти.
Також не має значення, як саме вчитель моралі повідомить нам про небезпеку. Сподіваємося, що він буде ввічливим. Ми віддаємо перевагу приємної пам’яті Маркусу Велбі, а не мізантропу Грегорі Хаусу — принаймні, коли доводиться з ним розмовляти. Але все це другорядне. Ми хочемо, щоб він правильно сприймав моральні факти. Гратися з поганками не милосердно.
Якби вчитель моралі мав справу лише з однією людиною, яка страждає тілом і душею, його завдання значно спростилося б. Але хоче він того чи ні, йому доводиться виконувати ще й роботу епідеміолога. Людина — любить повторювати за іншими, а погані звички, до яких легко втягнутись і з яких вкрай важко вийти, заразливі. Якщо ви будете дивитися крізь пальці на те, як Іван руйнує своє здоров’я наркотиками, то незабаром побачите, що Ігор і Олег теж почали ними бавитися. Поки ви лестите собі за свою широту поглядів, ви розставляєте пастку на шляху тих, хто вразливий до зла, але ви занадто сором’язливі, занадто боягузливі або занадто задоволені собою, щоб назвати речі своїми іменами. Можливо, негарно називати сигарети «цвяхами в труну», але було б краще, якби так робило більше людей.
І це ще не межа обов’язків вчителя моралі. Бо люди перейняли від інших людей звичку до куріння, і це вже стало загальним явищем; бо навіть якщо люди курять разом у спеціально відведених для цього кімнатах, і навіть, якщо це розслабляє їх під час спільної розмови, це не є соціальним у повному розумінні цього слова. Але моральне зло, якщо воно дозволене або прославляється, атакує суспільний організм як такий. Не існує приватних гріхів, так само, як не існує приватної мови. Кожне зло, якому люди потурають, деформує суспільство, в якому вони живуть.
Якщо ви дозволите легко розлучатися сім’ям, ваш дозвіл, незалежно від ваших добрих намірів, змінить саму подружню мову, якою всі повинні розмовляти. Інші звичаї, пов’язані зі шлюбом, або навіть з тим, що хлопці та дівчата можуть робити разом без моральної небезпеки, відповідно пристосуються до цього. Якщо ви будете вихваляти неможливе, що двоє чоловіків або дві жінки можуть одружитися, то, крім того, що наражатимете на небезпеку багатьох самотніх і проблемних підлітків, ви позбавите себе можливості навчити хлопців і дівчат, що таке чоловічість і жіночість, і як кожен з них повинен орієнтуватися на іншого і доповнювати його. Ваші добрі наміри прокладають їм дорогу до замішання. То, яке суспільство ви тоді отримаєте, коли фундаментальний зв’язок між чоловіком і жінкою заперечується в принципі, можна побачити в багатьох проблемних і бездітних сучасних містах.
І це ще не все. Знову ж таки, напрошується аналогія з тілом. Адже моральні закони органічно пов’язані між собою. Десять Заповідей — це не просто список. Це — тіло. Ми можемо вдавати, що у нас може бути суспільство людей шукачів насолод, які будуть добрими до бідних. Подумайте ще раз. Бідні часто неохайні, сварливі, багато чого собі дозволяють і малоосвічені; отже, їхні багатенькі покровителі намагатимуться зробити все, щоб вони не потрапляли їм на очі, і підтримуватимуть заходи, які заохочуватимуть бідних менше себе відтворювати.
Можна вдавати, що ми можемо мати суспільство агностиків чи атеїстів, які прославляють те, що є достойним, і які мають свята, сповнені торжества і радості. Подумайте ще раз. Вони відвертаються від Бога, потім втрачають Суботу [недільний день], забуваючи, для чого вона була дана; і далі — найкраще, на що вони здатні задля об’єднання людей, — це організувати футбольний матч — об’єднати не хор, а числа, не співати, а кричати.
Зрештою вчитель моралі не може бути як Керрі Нейшн* — примітивним борцем з пияцтвом, лихослів’ям, розпустою, жадібністю, нездоровими амбіціями чи віровідступництвом. Бо зло розуму — це зло серця, а зло серця — це зло розуму. Якщо інфікована нога, печінка і нирки знають про це.
(*Керрі Нейшн, американська захисниця тверезості, відома тим, що використовувала сокиру для знесення барів, у цей час вона зазвичай співала, або молилася)
А тепер перейдімо до манер. Проблема морального зла, на відміну від фізичного, полягає в тому, що ми можемо все життя вдавати, що не відчуваємо болю. Якщо я розіб’ю собі коліно, я це відчую, а інші люди побачать, як я шкутильгаю. Але гріх часто приходить у своїх личинах і зі своїми поверхневими виправданнями. Чи цей чоловік — ненаситний та жадібний? Та що ви — погляньте як скромно він живе! А ця жінка розлучилася з чоловіком, лише тому, бо він їй набрид? Та де! Подивіться на їх спільні фотографії з поїздки в Канкун!
Це означає, що вчитель моралі повинен мати чіткіше уявлення про добро і зло, ніж лікар про хворобу. Це, своєю чергою, часто вимагає терплячого і ретельного пояснення. Відносно легко пояснити людині з надмірною вагою, що через це у неї велике навантаження на серце і легені. Вона й сама буде відчувати задишку. Однак важко пояснити грішнику, що те, що приносить йому задоволення, є неправильним, і чому це неправильно, і які подальші наслідки для нього самого і для його суспільства.
Щоб пояснити, наприклад, чому блуд — це погано, ви повинні тримати в голові, що таке людина і що таке дитина, і чому дитина повинна народжуватися в стабільних умовах; і що таке акт дітонародження, як фізично, так і антропологічно, і як він ґрунтується на союзі чоловіка і жінки; а також про те, які далекосяжні наслідки виникають, коли ці речі заперечуються. Вчителю доведеться це робити, навіть якщо більшість людей не захочуть чути про це ані слова.
А ще є виправдання, що народжуються з порівняння. Наприклад, ось чоловік, який вичавлює зі своїх працівників увесь піт, але він є вірним своїй дружині. А той чоловік, навпаки, зраджує дружину, — проте він справедливий і щедрий роботодавець. Кожен виправдовує себе одне щось порівнюючи. Бо завжди знайдеться спосіб відмахнутися від своїх гріхів, сказавши, що, принаймні, я не такий вже поганий, як той інший. У такому випадку вчитель моралі повинен нагадати людям, що здебільшого ми уникаємо зла не завдяки нашій чесноті — а тому, що нас просто ще по справжньому спокушали, або тому, що у нас немає можливості чи сил вчинити те чи інше зло.
Молоді люди скоюють більшість насильницьких злочинів у будь-якому суспільстві, і значною мірою це пояснюється тим, що вони мають на це силу. Старші люди можуть бути мудрішими, а можуть і не бути, але вони точно фізично слабші. У будь-якому випадку, визнаючи, що одне зло може бути не таким жахливим, як інше, вчитель моралі повинен нагадувати своїм учням, що мертвий є мертвим, незалежно від того, яка хвороба його до могили довела. Подвійне запалення легенів не таке страшне, як куля в голові. Але це мало вас втішить, якщо ви помрете від нього.
То які методи спрацьовують? Ми не можемо прописати їх абстрактно, хіба що скажемо, що вони мають бути мотивовані любов’ю — яка іноді може виглядати доброю, а іноді суворою; це залежить від людей і обставин. Те, що працює з однією статтю, може не спрацювати з іншою. Те, що підбадьорює когось у відчаї, може озлобити іншого, хто й так вже є впертим та самовдоволеним. Те, що ви говорите про зло в цілому, не обов’язково має відображатись на тому, як ви ставитеся до конкретної людини, що від того зла страждає.
Не існує такого поняття, як милосердя до гріха, так само, як не існує брехні заради правди. Милосердя — для людей [а не для зла]. Ісус, лагідний і покірний серцем, назвав фарисеїв кодлом гадюк, і це було саме те, що їм треба було почути. Хто зна, чи хтось не врятувався завдяки тому, що тоді почув від Ісуса?
На вчителя моралі завжди будуть нападати за непослідовність, корисливі мотиви, жорстокість і лицемірство. Це все йде одним пакетом. І тут він повинен робити те, що не зобов’язани робити жоден лікар. Він має тримати свій дім у порядку, і він повинен молитися, молитися завжди, щоб отримати мудрість бачити правду, мати відвагу проповідувати її, і благодать знати, яким слабким знаряддям він є. Бо він є крихким інструментом. І якби не Божа благодать, він сам був би ходячим трупом, що видихає тління.
Я хотів би бути впевненим, що всі єпископи нашої Церкви вірять у те, що я тут говорю. Альтернативою є практичний атеїзм, а його навколо нас занадто багато. Завершуючи медичною аналогією, альтернативою є дозволити людям помирати — і посміхатися при цьому.
Про автора: Доктор Ентоні Есолен – автор 28 книг про літературу, культуру та християнське життя, його остання праця – «На початку було Слово: Анотоване читання Прологу від Івана». Разом з дружиною Деброю він також випускає новий веб-журнал «Слово і пісня», присвячений поверненню людей до доброго, істинного і прекрасного. Він є заслуженим професором Талес Коледжу.
Також читайте: Позиція: Папство і «жертвування інтелектом»
Позиція: Папа помер. Хай живе папство
Точка зору: Справжня спадщина Папи Франциска
Повязані записи
