20 жовтня східна Церква вшановує святих Сергія і Вакха. Історія життя мучеників для нас, людей нової епохи, актуальна і по-своєму цікава для роздумів. Вони загинули мученицькою смертю близько 295 року чи, як свідчать інші джерела, у 305р.
Сергій і Вакх були знаменитими полководцями і дворянами цісаря Максиміліана, родом з Риму. Їх цінували за мудрість, безстрашність, вірність. Хоча Максиміліан і дуже любив їх, цінував за досвідченість, однак, коли дізнався, що вони християни, почав намовляти зректися релігії. Але святі, не зважаючи на можливий кар’єрний ріст і почесті у пулі керівництва, не відмовились від своєї віри. Коли вони голосно прославляли Христа Спасителя, тоді володар наказав позбавити їх всіх почестей, одягнути в жіноче вбрання і з ланцюгами на шиї водити по місту на сміх і сором. Потім відіслав обох до Варваліссо над Євфратом, де був відомий мучитель Антіох, який обом мученикам завдячував високим становищем.
Той наказав їх кинути до в’язниці, а на другий день, возвівши на судилищі, наказав простягнути святого Вакха на землі і жорстоко бити. Спливаючи кров’ю і мліючи від болю, мученик передав свою душу в руки Небесного Отця.
Наступного дня цісар наказав розправитись із святим Сергієм. Обувши його у ходаки, в яких були набиті цвяхи, велів вести за собою до Тетрапіргії, а звідти до Розафії, місто в Сирії, що лежить над Євфратом. Там святого вбили мечем.
Пам’ять про святих мучеників перших століть християнства була у великій пошані на сході, в Єгипті і на цілому Заході. За часів Констянтина Великого мощі святого Вакха були перенесені до Розафії і складені при мощах святого Сергія, а над їхнім гробом збудовано величезну святиню. З усіх сторін до їхнього гробу направились прочани, шукаючи допомоги і оздоровлення. Навіть погани мали в пошані святих, а місто Розафію перейменовано в Сергіополь. Коли перський король Хозрай І в 544р. взяв місто в облогу, жителі готові були віддати все, що мали, лиш би зберегти мощі святих, і Хозрай змушений був відступити , бо на мурах міста побачив величезне військо, на чолі якого було два мужі одягнених у світлу одіж верхи на білих конях.
Юстиніан Великий жертвував церкві в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді збудував величний храм в честь святих мучеників і до того храму перенесено голови святих Сергія і Вакха.
Для нас, сучасних людей, мабуть, приклад святих виглядав би дещо недоречним. Мовляв, навіщо відмовлятися від кар’єрного росту заради примарної ідеї? Гадаю, що для багатьох тоді, у перших століттях нашої ери, концепції Христа були чимось химерним і дивакуватим. Тим не менше святість полягає у прийнятті нестандартних рішень, які для багатьох виглядатимуть, на перший погляд, по-дурному. Інколи думаю собі, що час поганства нічим не відрізняється від нашої епохи – часу секуляризму. І там, і тут витворюють новий формат свободи, де ключова ознака – вседозволеність і життя у ритмі «фрі стайлу», тобто сам собі режисер. На мій погляд, святі Сергій та Вакх своїм прикладом вже тоді у ІІ чи ІІІ столітті представили реальний вимір свободи, за якої межі мого простору визначаються кордонами обов’язку і духовних пріоритетів, коли земна влада – це лише тимчасовість і прагнення встановити космос, тобто порядок у хаосі, пріоритет – за небесною канцелярією. Саме тому мученики є настільки пошанованими у християнському світі, бо, зрештою, представили нову модель для вірянина: бути слухняним Богові– не означає підневільність у нашому людському розумінні за якої є чітко визначені межі стосунків «господар-слуга». Бути рабом Господнім – це зразок справжньої свободи, коли живеш, а може і жертвуєш своїм простором через Істину, а не дивакуваті постулати; коли вмієш відрізнити зерно від полови і закцентувати увагу на справжньому!
Церква ніколи не обирає непотрібні тексти чи приклади. Устав настільки мудро продуманий, що кожен уривок послання, Євангелії чи стиль життя святого для нас, людей цифрової епохи, – більш, ніж актуальний. Змінюється час, інтелектуальний простір, попит і пропозиція наших потреб; але людина – незмінна, бо душа і серце, як і у перших століттях після Різдва Христового, так і сьогодні однаково плачуть і сміються, люблять і ненавидять, купуються на фальшиві ідеї і виокремлюють справжнє!
Юліана Лавриш,
за матеріалами «Житія святих»
Повязані записи
