Нагадуємо, в грудні минулого року розпочався набір на нову сертифікатну програму “Християнин перед суспільними викликами часу”. Цей проект передбачає низку тренінгів та майстерень для підприємців, політиків, менеджерів та всіх, хто хоче поглибити свої знання та покращити вміння провадження ефективного бізнесу чи організації своєї роботи відповідно до християнських норм, які дають відповіді на сучасні суспільні виклики на державному та міжособистісному рівнях. Проект відбувається у м. Одеса. Детальніше читайте ТУТ.
Наразі програма наближається до свого завершення. Організатори цієї ініціативи звернулись до учасників заходу написати свої враження після різноманітних дискусій та круглих столів стосовно міжконфесійного та міжрелігійного діалогу.
Публікуємо есе подружжя Лаптєвих – Ольги та Андрія – з Одеси, учасників програми “Християнин перед суспільними викликами часу”.
Ольга Лаптєва: про життєвий досвід міжконфесійного та міжрелігійного діалогу
З моменту свого заснування, Одеса завжди була містом міжнародним, і, відповідно, міжконфесійним. У моєму житті мав місце досвід міжконфесійного та міжрелігійного щоденного спілкування на роботі протягом дванадцяти років.
Я працювала в маленькій меблевої приватній фірмі, що належала юдейській сім’ї. Голова фірми і сімейства Олександр багато замовників знаходив в синагозі. Тому мені як дизайнеру доводилося виконувати замовлення юдейським родинам, сім’ям рабинів, виготовляти меблі в синагогу, юдейські дитсадки і школи. Так як робота над меблями мала індивідуальний тривалий процесс, доводилось спілкуватися багато, торкалися багатьох особистих тем.
Мені пощастило дуже багато чого довідатися про юдаїзм від кращих рабинів Одеси. Було приємно бачити, як в юдейських громадах, так само, як і в християнських – допомагають сиротам, багатодітним сім’ям та просто членам громади в важких ситуаціях. Як в синагогах моляться Богу про всіх ті життєві речі, про які просимо і ми, християни. У ті моменти я побачила, як схожі люди в своїх людських ідеалах, надіях, бідах і радощах, не дивлячись на різноманіття релігій конфесій і вірувань.
Іноді мені доводилося чути жалю від цих людей про те, що я не юдейка, і пропозиції прийняти гіюр. Я відповідала посмішкою, і ніколи не говорила про свою віру як про єдину вірну. Максимум, що дозволяла обговорювати в бесідах – так це загальні цінності і спільного ворога людського.
Крім юдеїв в нашій фірмі зібралися християни різних церков. Католики латинського обряду, православні, лютерани. Ми спілкувалися дуже щільно, на різні робочі і особисті теми, на тему віри зокрема.
Свята відзначали кожен за своїм календарем, приносили частування і знайомили з традиціями своєї церкви. Тому чаювання на роботі були дуже цікаві і різноманітні. Лютеранка Юля пригощала нас на різдвяним штоленом за особливим рецептом Юлиної німецької сім’ї. Католичка Віола пекла італійський пасхальний пиріг, а я приносила паску за рецептом моєї православної бабусі. Наш керівник з величезним задоволенням все куштував, і приносив до офісу Гоменташн на Пурим.
За довгі роки нашої спільної роботи жодного разу не виникло ні суперечки, ні образи на релігійному грунті. Тому що ми поважали один одного, поважали відмінності наших національностей та вірувань. І, без сумніву, об’єднувалися в моменти радості і горя: разом молилися в Кирхі на вінчанні Юлі про щастя її родини. Разом молилися і плакали на похоронах нашого колеги. Нехай з великими відмінностями, але про одне.
Андрій Лаптєв: про “правила” міжрелігійного діалогу та спільні загальнолюдські цінності
Я принял крещение осознано, по своей воле, когда мне было 16 лет. Рос в абсолютно атеистической советской семье. Поэтому, в принципе всегда был убежден, что религия или ее отсутсвие – личное дело каждого.
Моя жизнь была яркой и разнообразной. Я работал в разных странах, видел различные культуры, и спокойно относился ко всем убеждениям, которые мне встречались в Европе и странах Латинской Америки.
К сожалению, ярких примеров межрелигиозного диалога в моей жизни не случилось, но мои рассуждения по этому поводу следущие: взрослых сложившихся людей сложно в чем-либо убедить. Как правило, люди принимают то мировоззрение, в котором выросли в семье и тесном социуме.
Поэтому совершенно бессмысленно кого-либо убеждать в своей правоте. Меня просто не услышат.Совершенно по-другому строится диалог, если говоришь людям о своем духовном опыте и религиозных переживаниях. Делишься с другими тем, что происходит в твоей душе.
Я не раз говорил с людьми о сугубо своем духовном опыте – это вызывало, как минимум, интерес и понимание. Я понимаю правила межрелигиозного диалога так: ни к кому не лезть со своим мнением, не навязывать свои убеждения. Просто слушать, если человек хочет поделится. И, конечно, готов рассказывать о своей религии и конфессии, если меня об этом спросят.
Общечеловеческие ценности объединяют все религии, поэтому с иноверцами тем для бесед много. Всегда можно найти единомышленников для чего-то хорошего и правильного. В горе и проблемах очень много общего, как показала, например, ситуация с захватом Крыма, когда украинцы и крымские татары с разной религией стали одним народом исповедующим одни ценности.
Підготували Ольга та Андрій Лаптєви
Повязані записи
