Проща до с. Страдч є шансом для багатьох паломників зрозуміти усю глибину Божих ласк й милосердя, невичерпну силу людяності й могутність Господньої любові.
У четвер, 26 червня 2014 року, відбудеться Всеукраїнська проща до с. Страдч. Цьогоріч вона буде знаковою. Приурочене це молитовне паломництво пам’яті страдецьких блаженних, Дню мирянина та 25-літтю виходу УГКЦ з підпілля.
Варто зазначити, що до храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Страдч щороку прибувають тисячі паломників, якими опікуються о. Іван Колтун, о. Михайло Нискогуз, о. Володимир Пиріг, о. Микола Проців, о. Василь Пукас, о. д-н Тарас Собешкевич, а також сестри Згромадження Матері Божої Неустанної Помочі та студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа. Про усі виклики та перешкоди неймовірної мандрівки й унікальність цього святого місця нам розповів о. Іван Колтун, парох храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Страдч.
– Отче Іване, чим, на Вашу думку, запам’ятається проща до с. Страдч людині, яка вирушає у таку дорогу вперше?
Все залежить від самої особи, а також від мети її подорожі, яка може бути або пізнавально-туристичною, або ж паломницькою. Якщо людина вирушає в паломництво як пілігрим, вона, насаперед, шукає наснаги для своєї душі, розкаяння для власного серця, прагне отримати відпущення гріхів. Висповідавшись і запричастившись, припавши до ікони, взявши участь у Божественній Літургії та пройшовши Хресну дорогу, кожен паломник зможе черпати духовну ласку, яка дарує силу. Сила ця полягає у тому, щоб подолати страх, і з Божою допомогою переносити ті терпіння, які щоденно випадають на долю. Якщо ж головна мета цієї прощі для подорожуючого туристична, – така людина зможе побачити різноманітні мистецькі цінності, неперевершені ікони, унікальні пам’ятки архітектури, отримає цікавий та пізнавальний відпочинок. Головне запитання полягає в тому, наскільки глибинною є потреба кожного у духовній мандрівці до Страдча. Щороку ми зустрічаємо тут велику кількість паломників, яка переважає над тими людьми, які прибувають тільки із туристичною метою. Туристи, здебільшого, приїжджають зі Східної України, їм цікаво дізнаватися про ці місця. Паломники ж приїжджають групами разом зі священиками. Для них – це чудова нагода провести цей час у духовних роздумах, цілий день присвятити лікуванню своєї душі.
– Яка особливість цьогорічної прощі, її головна духовна місія?
Кожного року проща до с. Страдч віддзеркалює значимість якоїсь важливої теми для нашої Церкви, тому такі духовні мандрівки надзвичайно цінні. Наприклад, 2012 рік був Роком віри, а 2013-ий – Роком мирянина, і саме в цей період часу ми намагалися донести до кожного мирянина важливість його ролі при Церкві та ті духовні завдання й виклики, які постають перед ним. 2014 рік особливий тим, що ми святкуємо 25-ту річницю виходу УГКЦ з підпілля. Наша мета – розповісти вірянам про усі перешкоди, які УГКЦ подолала, перебуваючи у підпіллі, про той тернистий шлях, яким вона йшла заради визволення. Також покажемо й фільм про підпільну Церкву. Таким чином, у цьому часі ми прагнемо закцентувати увагу кожного на тому, як наші пращури: душпастирі та миряни, плекали віру у складні часи підпілля, як вони зростали духовно, незважаючи на усі перешкоди.
– Як Ви важаєте, чи вплинуть ті трагічні події, які відбуваються у нашій країні, на духовну атмосферу цієї благословенної мандрівки до Страдча?
Наша держава сьогодні зіткнулася із неабиякими випробуваннями. Українці постійно моляться за свою рідну землю, просять в Бога мудрості, розуму та терпіння для кожного із нас. Саме Хресна дорога може подарувати нам мир і спокій, як і ті спільні молитви, які зцілювали душі людей на Майдані й дарували надію. Під час цьогорічної прощі до Страдча усі, хто вирушить цим шляхом, молитимуться за Україну, її світле майбітнє. Так само, як і під час Революції Гідності спільні молитви багато змінили і дозволили людям відчути духовну міць і нескорену віру, так і прощі є знаковими подіями у житті кожного християнина, міні-майданами, які зцілюють серця і відроджують віру в добро. Прощі об’єднують людей, допомагають їм стати одним цілим, спільнотою милосердя й добра. За допомогою Церкви, довіри до неї й віри в її спасительну місію, люди єднаються у Христі через сповідь, причастя, більше пізнають одне одного під час паломництва.
Цьогоріч на прощі ми побачимо багато матерів, які молитимуться за своїх дітей та багато жінок, які проситимуть Господа про порятунок своїх чоловіків, які боронять Україну та захищають нашу свободу від зазіхань окупантів. Церква завжди просить Бога оберігати наших мужніх захисників, але дуже важливе й єднання усіх нас у спільному подисі, причасті, спільній молитві. Усе, що трапилося з Україною за останні місяці, зачепило кожну домівку і не залишило байжужим жодне серце. Раніше люди молилися і просили в Бога ласки, щоб мати змогу подолати свої індивідуальні проблеми, сьогодні ж ми будемо благати Його про те, щоб врятував нашу державу від мороку й зла, від ненависті й агресії, подарувавши їй волю. Саме зараз ми потребуємо чуда!
– А чи траплялись якісь свідчення чудес у Страдчі за останній період часу?
Я завжди з великою обережністю ставлюся до всього, що стосується цього питання. Звісно ж, у нас є книга, де і священики, і вірні записують свої переживання, свої свідчення усього того, що з ними відбувається під час прощі. Особисто для мене справжнім чудом є, коли людина приходить до Страдча із терпінням й болем. І, побувавши у цьому святому місці, вона, звісно ж, не відразу його подалає, але іншими очима починає дивитися на своє життя інакше, дякувати Богові за те, що має. Це дуже важливо – вміти цінувати кожен момент, кожен день, не втрачати надії, покладатися на Господа у найважчі часи свого життя. Ми повинні навчитися говорити у молитві: «Боже, нехай буде Твоя воля, а не моя». Все, що Господь нам посилає, маємо сприймати із вдячністю, бо це й наближає нас до Нього, рятує від небезпеки загубити власну душу. Свідчення віри ми повинні розпочати зі свого серця. Лише отримавши відпущення гріхів, які нас зв’язують, відчуємо мир та спокій. Найважливішим дивом все-таки є духовне зцілення людини, коли вона отримує благословення віднайти внутрішній образ Бога у своїй душі. Якщо ж при цьому, Господь дарує й фізичне зцілення, то це неймовірний доказ віри й терпіння. Хибно вважати, що навернувшись до Бога, ми відразу повернемо собі усе, що розтратили, для цього потрібна духовна терапія. Ми ж не повинні панікувати, коли не отримуємо бажаного у цей момент. Слід щиро висповідатися, запричаститися і вірити, що Господь ніколи нас не залишить. Ми маємо зрозуміти, наскільки духовно змінилися. Господь не понесе наші хрести, ми маємо піти за Ним, покласти їх на себе, зректись страху перед стражданнями і життєвими випробуваннями. Христос закликає нас не лякатися своїх хрестів, а молитися і просити сили мужньо їх нести. Він ладен полегшити цю ношу і відчувши Його присутність, можемо сказати: «Ярмо бо наше любе, тягар бо наш легкий». Людина, яка, прийшовши до храму, не хоче чути про випробування і про хрести, помилилася адресою. Віруючі ж християни розуміють, що разом із Христом, разом із Церквою легко пронести свій хрест крізь усе життя. Можливо, нам доведеться впасти під його тягярем, але Бог дасть нам сили піднятися і йти далі, подолати усі стражадння й після смерті отримати Життя Вічне.
Розмовляла Лідія Батіг
За матеріалами “УГКЦ. Львівська Архиєпархія”.
Повязані записи
