Гортаючи церковний календар місяця лютого, можна побачити, що він багатий численними святими постатями, які передали нам найкращу спадщину, цінний скарб – приклад віри. Тут знаходимо великих проповідників та активних діячів Церкви: Василія Великого, Івана Золотоустого та Григорія Богослова, ревного аскета Єфрема Сирійського та захисника віри Максима Ісповідника. Всі вони сумлінно жили для Бога та відкривали Його кожного дня. Серед багатьох чеснот їх об’єднувала одна характерна риса – чуйність. Йдеться про те, що ці святі були уважними до голосу і дії Бога у світі, який їх оточував.
Хтось сказав, що життя відкривається з кожним подихом, з кожним кроком, але туди намагається увірватися гора всякого непотребу, тому є необхідність фільтрувати. Кожного дня ми стикаємося з різноманітними людьми, справами чи переживаємо різні духовні стани, розвиваємося на два кроки, а потім вміємо відступити крок назад; можемо стрімко рости, а потім різко впасти. Безперечно все це наповнює наше життя. Інформаційний простір дедалі більше розвивається, а наша жага зростає. Прагнемо все знати, бути завжди в курсі. Дехто рухається за течією життя, а хтось прагне наповнити життя сенсом, постійно його шукає. Святий Августин говорив: «Якщо ти бажаєш пізнати Бога, ти вже маєш віру». Що він мав на увазі? Що хотів цим сказати? Ходимо до церкви, віримо в силу Божу – то чи вистачає цих речей, чи достатньо бути людиною, про яку знають, що вона християнин? Відчуття віри може повторюватися дуже часто і це насправді є даром, який потрібно цінувати й розвивати. Глибока віра не приходить відразу, вона удосконалюється крок за кроком. Наше внутрішнє духовне життя – це поступовий процес, який потребує чуйності кожного дня.
Досвідчивши один раз Божу любов, можемо зрозуміти, що є добрим, а що поганим. Так само вищеперелічені святі, що пережили зустріч з Христом радикально вирішили присвятити своє життя Богові проповідуючи Євангеліє своїм прикладом. Звичайно, не потрібно сліпо копіювати їхній спосіб життя, адже кожен з нас має свій життєвий шлях, своє покликання, яке є важливим та унікальним в очах Бога. Але всі можемо трохи загострити свій внутрішній зір і в щоденних справах зосередити увагу на прийнятті рішень на користь нашого справжнього добра, на користь Бога. «Знову кажу: Духом ходіте, і тілом пожадливостей не будете чинити; бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б» (Гал. 5, 15,16). Святий апостол Павло закликає нас до чогось більшого, ніж відвідування церкви, він радше хоче, щоб людина своєю внутрішньою боротьбою вчилася крок за кроком приймати рішення на Божу славу. Непросто є, навіть у маленьких дріб’язкових ситуаціях, прислухатись до свого внутрішнього голосу та зробити так, як підказує сумління. Проте, у відповідь на правильне рішення відчувається задоволення, яке лагідним внутрішнім миром проявляється у глибині нашого єства.
У молитві можемо питати Ісуса чого Він від нас очікує. Церква ж підказує нам, що Бог милосердно сподівається, що ми станемо свідками Його присутності у світі. Людина може бути згідна з Божими вказівками, говорити про Нього, але часто нам бракує тієї відваги, щоб конкретними своїми вчинками показати це. Страхи та занепокоєння властиві нашому людському становищу, бо живемо в суспільстві страждань і потрясінь. Просто бути з Богом, відкривати Його через наші щоденні рішення – це також молитва.
Втілюючи це в реальність, неначе дзеркало, протираємо свій внутрішній зір, який дозволяє побачити реальність іншими очима, Божими очима. Внаслідок цього виробляється здорове бачення світу, людей, які нас оточують. Нелегко це може вдаватись, але поступово приймати ці рішення буде чимраз легше, адже світ по своїй суті є добрим щодо свого Творця. Ми просто відкриваємо Божу реальність, що часто затирається.«[…] Перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим. 12, 2). Варто лишень спробувати та побачити, що буденність може бути насправді доброю та приємною, якщо відкриватимемось на запрошення милосердного Бога, Який кожному бажає добра.
бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Повязані записи
