…не молись якщо чекати не вмієш.
о. Ян Твардовський
Слово «очікування» зазвичай викликає у нас негативні асоціації. Очікування на автобус; незручні крісла у залі очікування, коли до поїзда ще багато часу; очікування у довгій черзі в магазині; й звісно очікування відповіді від когось, письмової чи усної. Людина у своїй природі є доволі нетерпеливим створінням. Нам важко дочекатися необхідного моменту, дати, години… Ми підглядаємо у кінець книги, бо не можемо діждатись розв’язки, перемотуємо фільм, відкриваємо усі шафки у пошуках подарунку від батьків, а потім робимо безневинне обличчя «щиро» дивуючись іграшковому ведмедю. Так, ми люди дуже не терпеливі створіння. Звісно, це можна списати на нашу слабку натуру, цікавість, або навіть невпевненість, проте основна наша проблема в тому, що ми просто не вміємо чекати.
Нам завжди необхідно все й негайно, саме тут й в цей момент. Ми частенько стаємо схожі на вередливих дітей, які вчепились у мамину спідницю з криками «хочу», «вже» й «купи». Це стосується всього нашого життя. Воно виражається у найпростіших деталях: зимою – ми хочемо весни, весною – літа й так далі у круговерті часу. Ми не знаємо, як насолоджуватися періодом очікування, ми не маємо надії. Ми лякаємося такої перспективи. І це зрозуміло. Ми схильні боятися завтрашнього дня.
Це ж саме відбувається з нами у молитві. Коли ми просимо чогось у Господа, ми вважаємо, що все станеться, як «за помахом чарівної палички». Ось я тут сьогодні, Боже, помолюсь до Тебе, а Ти мені те-се, а може ще й отого. Хочу мати все і негайно. Проте Бог – це не інтернет-магазин, не сервіс швидкісної допомоги й не миттєва лотерея. У стосунках з Ним все трішки складніше.
Добре відомий отець Ян Твардовський колись написав вірш в якому давав рекомендацію стосовно нашої нетерпеливості: «Коли молишся – треба почекати, на все свій час». На все свій час. Дуже влучні слова, дуже правильні. Тож вся наша нетерпеливість лишень шкодить нам, а Господь дає нам необхідне, саме в той момент, коли варто. Чекати – це мистецтво. І так – це дуже тяжко. Ми всього лиш люди. Проте період очікування є перевіркою на нашу віру, адже, як часто ми впадаємо в невірство через те, що не можемо дочекатися.
Ми маємо увімкнути в собі внутрішній режим очікування. Коли ми завертаємося до Господа з проханням, маємо повністю довіряти Йому. Ми маємо довірити Йому себе, свої страхи, свою невпевненість у завтрашньому дні. Ми маємо відчути Його присутність у нашому житті. І лишень тоді, коли ми повні довіри до Нього почнемо молитися в очікуванні, ми впізнаємо Його благодать. Отець Твардовський писав у тому ж вірші – «…не молись якщо чекати не вмієш», бо лишень дорога-очікування приводить нас до того, що нам потрібно. На все свій час. Варто пам’ятати про це.
Запрошую вас до роздумуванням над процитованим віршем отця Яна Твардовського й сподіваюсь, що ви зможете увімкнути режим очікування у своєму серці, особливо у чарівний час приходу новонародженого Ісуса.
ПОЧЕКАЙ
Коли молишся – треба почекати
На все свій час
Це знають пророки
Перестань сподіватися коли просиш
Бо у майбутньому непочуте дозріє
Те що не здійснилось
Тільки тепер станеться
Бог уже все знає навіть серед ночі
Куди поспішають працьовиті мурашки
Любов повірить дружба зрозуміє
Не молись якщо чекати не вмієш
о. Ян Твардовський
Ольга-Марія Гнип
Повязані записи
