Кілька днів тому в парафії св. Терези від Дитятка Ісус, що у Львові-Брюховичах завершився цикл молодіжних зустрічей римо-католицької молоді Львівського деканату Львівської Архидієцезії РКЦ. Упродовж кількох місяців молодь спільно зі священнослужителями та богопосвяченими особами розмірковувала про те, якою є справжня любов. Чому вона завжди жертовна, дарує свободу та за яких умов можна справді навчитися любити ближнього, як самого себе. Натхненницею цих зустрічей у співпраці із вікарієм Митрополичої Базиліки Внебовзяття Пресвятої Діви Марії о. Романом Бродою стала монахиня зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії с. Кароліна Баран. Як прийшла ініціатива “розрухати” молодь і що потрібно, аби знайти ключ до сучасних хлопців та дівчат, які більшу частину життя проводять онлайн сестра ексклюзивно розповіла “Духовній величі Львова”.
“Це Господь керує і Він хоче, щоб ми збирали молодь”
-Сестро, як народилася ініціатива цих молодіжних зустрічей?
– Перед тим, як мене скерували до Львова, я здійснювала служіння у Крисовичах, у Мостиському деканаті упродовж 10-ти років. І там дуже часто ми організовували разом з отцями і сестрами різноманітні реколекції, дні зосередження для молоді, майже щомісяця. Молодь приїздила з цілої Львівської Архидієцезії. В певному моменті ми звернули увагу, що є також молодь на парафіях, яка неактивна. Як до цієї молоді дійти? Як її “віднайти”? Як її залучити у молодіжні зустрічі і показати дію Бога у їхньому житті та взагалі у Церкві? І прийшла думка організувати одноденні зустрічі у деканаті. Це була гарна нагода для молоді перезнайомитися між собою, а також більш пізнати сусідні парафії. До карантину ці зустрічі відбувалися щомісяця. Після карантину вони припинилися, а вже у серпні 2020 року мене перевели на парафію Архистратига Михаїла у Львові. Будучи тут, спостерігаючи за душпастирською діяльністю, я помітила, що є різні карантинні обмеження, але є теж молодь, яка шукає чогось більшого, хоче надалі підтримувати та поглиблювати живий контакт з Богом, з ближніми. І приходила думка, щоб їм у цьому допомогти. Тому зустрілася з вікарієм Митрополичої базиліки Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, о. Романом Бродою, і ми обговорили можливість молодіжних зустрічей.І пригадую, саме перед Днем св. Валентина ( улюбленим для молоді днем ;), ми вирішили організувати таку зустріч. Звісно, обрали тему про любов. Тоді нам ця зустріч не вийшла, але план дій ми собі створили. Згодом, ми організували першу зустріч на сихівській парафії св. Архистратига Михаїла. Коли прийшов день цієї події, то у мене були змішані відчуття: з однієї сторони я була впевнена, що це Господь керує, і Він хоче, щоб ми збирали цю молодь, а з другої сторони, я знала, що Львів має свою специфіку і тут є багато різних можливостей, пропозицій для молодих людей і, можливо, такі ініціативи і непотрібні. Однак, думала я, якщо для більшості і не потрібно, але для декого все ж необхідність у таких зустрічах є. Навіть якщо прийде 10 осіб, ми будемо з ними працювати. На наше велике здивування, прийшло аж 70 учасників. І це багато. Було дуже позитивним що молодь приїхала із духовними наставниками: отцями і сестрами і вони цілий час перебували з ними.
“У молоді треба знайти те, чим вона може нас захопити”
– Сестро, як до сучасної молоді знайти ключ? Яка це має бути тематика? Який підхід?
– Ключ один – це любов. З нею всюди проб’єшся, до кожного серця людського. І щирість, щирість, щирість. Автентичність. За словами завжди повинні слідувати вчинки, це дуже важливо. Діти та молодь дуже на це звертають увагу, вони, я б сказала, безперервно спостерігають за нами, навіть, а може особливо тоді, коли нам здається, що не бачать, що зайняті своїм. Треба бути автентичним, правдивим.
Думаю, не можна “боятися” молодих людей, просто перебувати поруч, любити таких, якими вони зараз є. На молодіжних зустрічах, або коли проводжу катехизацію з молоддю, чи дітьми, то дуже люблю спостерігати за ними і завжди стараюся віднайти щось позитивного в даній групі і в кожному зокрема. Молоді люди зараз дуже розвинені у плані інформаційному, технічному, і ми інколи можемо розгублюватися. В таких випадках, думаю, варто з простотою визнати: я не вмію, але ти вмієш! Навіть підкреслити, що тим захоплюєш мене! Молодь прагне почуватися важливою, люблячою. Добре, коли вони відчувають нашу любов, зацікавленість ними. Необхідно також, щоб вони знайшли щось захоплююче у нас.
“Любити — це давати свободу”
– Сестро, як формуєте тематичну палітру зустрічей?
– Ми вибрали тему найбільш популярну серед молоді — це тема любові. І говорити про любов ніколи не забагато. Нашою метою було донести молодим людям, що таке справжня любов.Звідси наш цикл зустрічей про любов. Перша зустріч була про те, що любити — це вміти чекати. І як молоді це пояснити? Прийшла мені така думка, що добре було б показувати це на конкретних прикладах. Завжди прагну заохотити молодь читати Святе Письмо. І вирішила знайти у Святому Письмі приклади людей, які вміли чекати. Як на мене, це Захарій та Єлизавета. Вони у своїй любові дуже тривалий час чекали на благословення Боже — на дитину. І дочекалися. Це показує, що Господь є вірний. І що варто приходити до Нього, просити, любити та довіряти. Друга зустріч – це “любити —давати свободу”. Ми цю тезу молоді пояснювали на прикладі Йосифа та Марії. Коли Марія вже знала, що вона у стані благословенному за справою Святого Духа, і Йосиф про це дізнався, то Марія не бігла переконувати Йосифа, що це від Святого Духа, але дала йому повну свободу вибору. Третя зустріч: “любити — це бути вірним одному”. Це ми пояснювали на прикладі самарянки, яка мала кількох чоловіків і з жодним з них життя не склалося. Це можна зрозуміти так, що вірність у людських стосунках завжди базується на відносинах з Богом. Якщо маю тісні стосунки з Господом, то Він дасть мені благодать вірності чоловікові або дружині, навіть тоді, коли ці відносини не є простими.
Молодь потрібно навчити, що Господь завжди вкаже дорогу.
-Сестро, трішки зростає кількість зацікавленої молоді?
-Так, кількість молоді зростає, думаю, зацікавила їх тема і такий формат зустрічей. Цикл зустрічей на тему любові вже завершився. Останньою була тема: “Любити — це бути жертовним”. Ми розмірковували про це на прикладах постатей Святого Письма — Ананія та Сафіри. Вони були учнями Христа і після Воскресіння належали до перших спільнот. А знаємо, що перші християнські спільноти віддавали все, що мали на спільні потреби. Але Ананій та Сафіра щось собі затримали, збрехали. І тоді знаємо, що Господь їх покарав через це. Бо часом людина хоче собі щось затримати, думаючи , що це принесе їй більше щастя, але у плані Божого спасіння це не так. Коли ми щось віддаємо, тоді стаємо вільними і щасливими.
Господь хоче, щоб ми повністю завжди і в усьому довіряли Йому. Тоді будемо по-справжньому щасливими, але цього треба нам вчитися….
Бог нас створив з любові і для любові. Після Хрещення ми є Його дітьми. Тобто, що б не відбувалося, ми вже не самі, є Хтось, Хто любить нас, як найкращий Батько, неустанно піклується про нас, хоче допомогти нам наше життя прожити найбільш ефективно. Нам залишається просто до Нього приходити, з Ним розмовляти, радитися, інакше кажучи – молитися!
Молодь іноді може мати недостатній досвід молитви, їх треба вчити розмовляти з Творцем. Тому у нас ,в плані молодіжних зустрічей, завжди є час на Адорацію. Пояснюємо молодим людям, що це їхня розмова з Найкращим Батьком, під час якої безглуздо вдавати когось іншого, вистачить просто бути собою, про усе Йому розказувати, все Йому віддавати, а Він, як люблячий Батько, слухає і зцілює.
Задумувалась недавно над висловом недавно проголошеного молодого святого Карло Акутіса: “Всі народжуються як оригінали, але багато хто помирає як фотокопія”. Я от думаю: “Чому”? Бо забракло відносин з Отцем, з Сотворителем.
-Знаємо, що Сестри Служебниці мають великий досвід роботи з дітьми, охоронки. А як щодо молоді? Чи у Вас є випрацювана певна система праці з молоддю?
– Від молоді залежить майбутнє!
Організовуємо дні зосередження, реколекції, щоб наблизити молодь до Бога.
Намагаємось підготувати молодих людей до майбутнього життя, допомагаємо розпізнавати життєвий шлях.
Особливо допомагаємо молодим дівчатам в приготуванні до майбутнього материнства, монашого життя.
Проводимо індивідуальні розмови з молодими дівчатами, хлопцями, відкриваємося на всі їхні потреби.
Бачачи і розуміючи потреби і труднощі молодих людей, заохочуємо до поглиблення своєї віри та щоденної молитви.
-Коли Ви працюєте з молоддю, на кого взоруєтеся, чий досвід черпаєте? Ви згадали Карло Акутіса…
-Передусім це наш засновник блаженний Едмунд Бояновський. Я особисто завжди його подивляю у тому, що він, займаючи високе суспільне становище, здобув і підтримував дуже добрий контакт з дітьми. Задумуюсь, як йому це вдавалося? Напевно, завдяки простоті. У тому, що у відносинах з наймолодшими він був дуже щирим і правдивим. І теж він своїм життям, вчинками, поведінкою, давав приклад любові до Бога. І це дуже притягує дітей. Потім Іван Павло ІІ. Він здобув молодь тим, що був таким, як є. Ніколи не вдавав із себе когось іншого. Старався зрозуміти їхні потреби, виходив назустріч їхнім потребам, давав їм свій час. І молодь це цінує.
При першій зустрічі із Сестрами я відчула сльози на очах
-Сестро, а можливо у Вас у юнацьких роках були знайомства з богопосвяченими особами, які надихнули Вас піти саме богопосвяченим шляхом?
– Як відбулося моє знайомство з Сестрами Служебницями? Колись після Святої Меси, я тоді навчалася на другому курсі у Львові в університеті, наш парох оголосив, що Сестри Служебниці приїзжджають у наш район, це також був Мостиський деканат і запрошують дівчат до участі у Днях Зосередження. Я відчула, що це конкретно до мене запрошення. Тоді я ще навіть не знала, що таке Дні Зосередження і ніколи не бачила наживо монахинь. І пригадую просила тоді одну з подруг, щоб вона зі мною поїхала вперше. Вона не палала бажанням. Але це запрошення було настільки міцне, таке глибоке, що я сама зібралася, і пішла на це зосередження. Пригадую, що при зустрічі з Сестрами, я відчула сльози на очах і перша думка, що хочу бути такою, як вони, прямо зараз. Я щиро поділилася з сестрою, що у мене зродилося таке бажання, а сестра, усміхаючись відповіла: “Ти молися — Господь тобі допоможе”. І справді допоміг! Але я справді молилася! 🙂 Я приходила з вечірки додому ( часом досить пізно 😉 і відчувала потребу стати на коліна, щоб відмовити десяток вервички чи прочитати уривок Святого Письма, і я це робила… відповідала на це запрошення. Пам’ятаю, часто проходячи попри храм Божий, відчувала запрошення зайти в середину, це переважно було тоді, коли дуже спішилася кудись 😉 Але я заходила, відповідала на запрошення. Це був Він. Це було Його запрошення! І це була моя розмова, зустріч з Ним! Я сьогодні про це знаю.
І справді, Господь допоміг мені розпізнати, вибрати, сказати про свій вибір батькам і знайомим та піти Його дорогою. Аллілуя!
Розмовляла Оксана Бабенко
Повязані записи
