Сестра-альбертинка Єроніма: “Під час карантину у дорозі до бездомних ми пройшли пішки цілий Львів”

Під час карантину, суспільство особливо звернуло увагу на бездомних осіб. Адже це найстрашніше – залишитися без даху над головою, без засобів до існування у час пандемії. Заклади громадського харчування, вокзали були зачинені. А саме там бездомні могли знайти трішки їжі, чи притулку.Також у храмах було обмаль людей, а це означало, що й милостині не отримати. Тож бездомні залишилися наодинці із бідою. Весь цей час поруч з ними у Львові були Сестри Альбертинки РКЦ, чиє Згромадження повернулося до міста Лева у 2017 році, після тривалої перерви. Окрім щоденного служіння бездомним: приготування для них їжі, надання першої допомоги, прибирання у оселях бідних людей, Сестри Альбертинки працюють зараз над спорудженням Дому для самотніх бездомних жінок імені Івана Павла ІІ, який буде екуменічним. Як живуть Сестри Альбертинки у Львові? Чим можна допомогти у будинку для бездомних жінок і яким він буде? А також про служіння найбіднішим в умовах карантину, спілкуємося із с. Єронімою Доротою Кондрацькою зі Згромадження Сестер Альбертинок.

-Сестро, розкажіть про Згромадження Сестер Альбертинок і його львівські сторінки?

Засновником нашого Згромадження є брат Альберт (Адам Хмельовський), який був пов’язаний зі Львовом.  Наприкінці Другої світової війни, сестри мали 14 будинків,сестри працювали у притулках для убогих, у будинках для дітей з інвалідністю, для дітей-сиріт, вчили дітей їсти варити, шити, щоб така дитина, коли піде у життя, то мала такі вміння корисні.

  У 1945 році сестри виїхали у Польщу. 1 листопада 2017 року, ми знову повернулися до Львова. Це було 125 років, відколи перші наші сестри приїхали до Львова, це був 1892 рік. Наш Орден постав у 1891 році, а вже за рік брат Альберт висилає своїх сестер і братів до послуги до Львова. Брати Альбертинці приїхали раніше, і мають наразі притулок для бездомних чоловіків, розрахований на 40 осіб.

   У нас є ідея побудувати аналогічний будинок для бездомних жінок. Вже є і проект, і проводяться роботи по закладенню фундаменту, але складноті є з формальностями, бо  на все треба мати дозволи і зупиняється ця будова. Хотілося би, щоб вона якнайскоріше постала. Такий дім є дуже потрібний тут, особливо ми це відчуваємо у  часі пандемії. Є багато людей, які приїхали тут на роботу і їх застала ця пандемія і вони просто зараз живуть на вулицях і не знаєш, де їх скерувати. У братів альбертинців вже є “цілий комплект” у будинку для бездомних, вже місця немає. І застала їх ця падемія і вони живуть на вулицях. Це буде такий будинок для бездомних жінок і матерів з дитиною, бо таких жінок є багато у Львові.

– Яку саме допомогу надаватимете у будинку для бездомних жінок?

Це буде такий будинок, щоб помогти жінці, щоб вона могла наново віднайти свою гідність. Бо дуже часто така жінка вважає, що вона є ніхто, нікому непотрібна. Вони почуваються гірше, аніж люди, які живуть у суспільстві. Ми хочемо, щоб така жіночка чулася безпечно. Щоб допомогти віднайти новий шлях. Часом людині багато не треба. Це на якийсь час, щоб вона могла знайти якусь роботу, помогти знайти якусь роботу. Маємо широкий такий запит, але це буде залежати, це і індивідуальність, бо кожна людина є інша. Будемо хотіти помогти, щоб могли сповнитися мрії. Всі жінки мають різні проблеми і часом так як дитина вчиться ходити, але тримається легенько за пальчик, так само і тут треба навчити таку жінку,як вона має ходити самостійно, але мати за нею нагляд. Щоб вона відчувала, що вона є комусь потрібна, що на ній залежить якійсь людині. Я з досвіду праці своєї, з Польщі, бачу, що якщо хтось насправді хоче, щоб йому допомогли, то буде старатися і захоче змінити своє життя. Може це рідко буває. Бо як хтось є із дисфункційної родини, то йому гірше. Але ця бездомність тимчасова. Часом чоловік вигнав. Часом є переселенці. Вони раніше працювали, мали свій дім, гідно жили і вони втікають і шукають якогось місця. Непотрібно багато. Коли пройти біля такої людини повз, то вона буде скочуватися все нижче і нижче. І це є справвді, бо є такі, що використовують цю пандемію. Але й буває ситуація, що людина не потребує допомоги. Це помітно, хто є голодний, а хто спраглий. Ми також як бачимо таких людей, то ідемо і купуємо для них, чи сосиску, чи воду.   

– Як вдається залучати кошти на опіку над бездомними?

    Хотілося би подякувати львів’янам, які мають велике серце, відкрите на бездомних людей.  Уміють ділитися тим, що мають. І часом насправді: приносять люди, то якусь копійку, щоб ми мали за що купити продукти бездомним. Бо ми працюємо, як волонтери, нам ніхто не платить за нашу працю. Просто живемо з того, що нам сестри дадуть з Польщі. Чи якісь пожертви тут. Ми живемо дуже скромно і ділимося тим, що маємо. Але Господь дуже турбується про кожну людину. Ми не голодуємо, маємо що їсти. І ділимося тим, що маємо. І  часто буває, коли ми проходимо по базару,продавці дають нам продукти безкоштовно: то цибулю, то картоплю. Я не прошу, просто так хочу купити.  І хай Бог усіх винагороджує за їхню доброту, за те їхнє серце.На Великдень , наприклад,дуже багато людей відгукнувся.

   Акцію організувало Консульство Польщі за якою кожен охочий міг подарувати щось для святкового столу для бездомних. Хто дав гроші для бездомних, хто продукти. І ми все використовуємо, бо завжди та копієчка віддасться, не тільки на будову нового притулку, але й для убогих, які живуть на вулиці.

Дякуємо усім людям доброї волі,які допомагають нам. Ми кожного дня за них молимося. За них, за їхні родини.  Хай Бог усіх винагородить і всіх благословляє.

-Чому цей притулок для бездомних жінок буде саме екуменічним?

-Тому що там не тільки будуть римо-католики, але кожна людина потребуюча. Коли ми йдемо до людей, не дивимося, якого вони віросповідання. Це є людина. Це творіння Боже. І тому й проект екуменічний, бо для всіх конфесій. Не тільки для католиків. Буде й капличка, де можна буде прийти, помолитися. Коли ми розмовляємо з бездомними, то бачимо, що вони мають насправді глибоке духовне життя.  Прагнуть почути про Бога, особливо зараз, у цьому складному часі. І кожен може собі зайти на молитву, чи пороздумувати про Бога. Екуменічний, тому що є для всіх.

-Чому притулок буде імені Івана Павла ІІ?

Бо цьогоріч є 100-та річниця від дня народження св. Папи Івана Павла ІІ. І він також був дуже пов’язаний з братом Альбертом. 1949 року Папа Іван Павло ІІ написав  п’єсу про святого Альберта “Брат нашого Бога”.  І тому св. Папа для нас близький і рідний. Дуже часто він приходив до нашого Генерального Дому.  Він був і в Україні, і у Львові і був близьким для людей різних конфесій. І цей Дім для бездомних жінок буде для всіх.

– Можливо, не всі наші читачі знають про постать св. брата Альберта. Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Святий брат Альберт (Адам Хмельовський) народився у 1845 році біля Кракова.  Він є для багатьох людей таким світочем і взірцем. Бо він був художником, брав участь у Січневому повстанні, був художником, був освіченим.Найкращий написаний ним образ – це Ісус у шатах, через які видніється серце, тобто відкрите для кожного.  І цей образ дуже сподобався Митрополиту Андрею. Цей образ є перлиною нашого Ордену.

Багато людей захоплюються цим образом, відчитується душевність брата Альберта, наскільки він був проникнутий Ісусом. Перед бр. Альбертом відкривалася карєра життєва, він умів добирати кольори дуже добре як художник. Але це все він покинув.

Ішов одного разу до ресторану, і побачив найбідніших людей по дорозі. Коли він побачив цих чоловіків, тоді подумав, що треба їм якось допомогти. Зовсім не думав закладати Ордену, лише допомогти цим людям. Не дуже його бідні і сприйняли, бо був елегантно вдягнений. Але коли разом з ними почав жити, то вони побачили, що він хоче для них добра.  І бр. Альберт приніс їм образ Матері Божої Ченстоховської, який і до сьогодні є у кожній нашій каплиці і сказав, що ця Мати є вашою Матір’ю. У 1887 році  з’явилося Згромадження Братів Альбертинців, а у 1891 році – Сестер Альбертинок. І він проводив цілий час над цими двома Орденами. Наш Орден -це послуга служіння для найубогіших людей, до яких ніхто не йде, а ми приходимо. Для брата Альберта у найбіднішій людині зневажене обличчя Ісуса Христа. Ми до сьогодні є Його руками, працюємо у будинках для літніх людей, дітьми з інвалідністю, у різних притулках для вбогих. Ми його харизму сповнюємо. 

-Сестро, як знаходите у Львові тих людей, яким потрібна допомога?

– У час карантину на вулицях не було людей майже. Ми ходимо насправді до бідних. В умовах пандемії дотримуємося усіх засобів дезінфекції. Але йдемо і несемо їсти найбіднішим. Під час пандемії ми постійно варимо їсти у нас вдома і несемо тим, хто не має змоги обслужити себе, наприклад, літнім, обмеженим у пересуванні людям. А на вулицях нас часто ні про що не просять а просять: “їсти!”, більше нічого , лише трошки їжі.  Багато людей просто не мають за що їсти. І наш засновник брат Альберт часто казав, що людина, яка не є голодною, не пограбує, не зробить якогось зла. Спочатку було дуже тяжко нам працювати під час пандемії. Ми не боялися за себе, але боялися принести вірус комусь. У трамваях могла їздити обмежена кількість людей, тому ми ходили пішки по цілому Львові. Виходили вранці, поверталися ввечері додому. Зараз вже є трішки інакше, всі звикли до карантину. Але бідні люди дуже вдячні, що ми не покинули їх. Ми робили найважливіше, не прибирали вже, але забезпечували найголовніші потреби, бо шлях пішки забирав багато часу. Але Господь дав нам, що ми щодня мали Богослужіння, не були самі. Ісуса прийняли до свого серця і ішли вже разом із Ним. І це давало нам силу і міць. І навіть в останніх днях, Він каже: “Не бійтеся, я буду з вами”. І це така радість з того, що ми робимо. Напевно, Ісус дає нам ці сили, бо звісно, коли приходимо додому, то трохи втомлені. Бездомні люди відчувають безпеку завдяки тому, що хтось про них думає, хтось про них турбується. І завжди чекають.І це є теж така радість, що хтось на тебе чекає. І це дуже велике, це дар і щастя. Думаю,що для бездомних ми також є і підтримкою.

Розмовляла Оксана Бабенко, світлини надані сестрою Єронімою